Нещодавно у Нью-Йорку заходжу в метро і бачу: біля турнікетів двоє чергових поліцейських, рожевощоких та гололицих (із масками під підборіддям), проводять поглядами громадян, котрі поспішають мимо, всі без винятку із закритими майже до очей обличчями. «Маски запобігають поширенню вірусу. Бережіть своє життя та життя інших людей. Носіння масок — це не тільки хороша ідея, це — закон», — повідомляє голос із гучномовця. Але поліцейські до цих слів не дослухаються, — вартові порядку нахабно нехтують закони міста.
Звісно, це лише дрібний епізод міського життя, але він відображає серйозний розкол між правоохоронними органами та чималою частиною населення. Медичні маски тут відіграють символічну роль, ставши у США знаком політичних симпатій. Демократи, які дослухаються слів учених-вірусологів, масок у публічних місцях не знімають. Прибічники ж колишнього президента Трампа, дотримуючись вказівок свого кумира, від самого початку пандемії відмовляються носити маски будь-де. Навіть після того, як у США від COVID-19 померло більше півмільйона людей, а Трамп залишив посаду президента, «трампісти» на зло демократам організовують публічне спалення масок і розміщують відео у Facebook.
У Нью-Йорку, де від коронавірусу померло майже 30 тисяч людей і де 76% населення проголосували за Джо Байдена, необхідність носіння масок у громадському транспорті в більшості сумнівів не викликає. Поліція ж тут — у меншості: їхня потужна поліцейська профспілка офіційно підтримала Трампа, і саме це штовхає вартових порядку на непокору закону.
Конфлікт суспільства з поліцією назрівав давно і видний у цифрах. Жертви поліцейського насильства часто подають до суду, і сума, виплачувана цим людям як компенсація з бюджету міст і штатів, велика. Так, у 2015 році сім'ї афроамериканця Еріка Гарнера, який нелегально продавав сигарети поштучно і був задушений на вулиці поліцейським, місто виплатило 5,9 млн дол. Упродовж останніх п'яти років платники податків Нью-Йорка колективно виплатили понад 300 млн дол. за судовими позовами про неправомірну поведінку поліції. Тільки торік такі позови коштували місту 69 млн дол. Загалом по країні за останні десять років міста витратили понад 3 млрд дол. на виплату компенсацій жертвам поліцейського насильства.
«У нас епідемія неправомірних дій поліції, і платники податків, які оплачують ці компенсації, не мають доступу до інформації, що міститься в особових справах поліцейських, котрі скоїли незаконні дії. Ми навіть не знаємо імен цих поліцейських і не знаємо, як їх карають», — скаржилася нещодавно працівниця Товариства юридичної допомоги Моллі Гріффард.
За офіційними даними, більш як половині поліцейських, що провинилися, дозволяють залишатися на роботі навіть після того, як місто оплатило позови їхніх жертв на сотні тисяч доларів. Потужні поліцейські профспілки захищають своїх членів правдами й неправдами, роками намагаючись блокувати всі спроби зробити процес прозорим і виправдовуючи майже всі акти насильства своїх служивих необхідністю забезпечити правопорядок чи безпеку самих поліцейських. Крім того, поліцейські профспілки давно наполягли на можливості для працівників поліції у багатьох спірних випадках користуватися правом недоторканності, що обмежує жертв свавілля у праві на суд. Непрозорість і скритність зробили поліцейські структури практично автономною державою в державі, що загрожує демократії.
Минулого літа антагонізм поліції та суспільства сягнув точки кипіння. Поштовхом до відкритого конфлікту і масових протестів послужила смерть афроамериканця Джорджа Флойда, задушеного поліцейським у Міннеаполісі. На відео, знятому випадковим свідком, поліцейський упродовж восьми хвилин тисне коліном на шию людини, яка каже, що задихається. (Днями стало відомо, що сім'я Джорджа Флойда подала позов на Міннеаполіс і отримає 27 млн дол. в якості компенсації. Міська рада одностайно проголосувала за затвердження цієї суми.)
Протести проти поліцейського свавілля прокотилися по всій країні, а в Нью-Йорку вони проходили особливо бурхливо. День у день вулиці заповнювали десятки тисяч людей — переважно це була молодь усіх рас, білих було не менше, ніж чорношкірих. Скориставшись ситуацією, до демонстрантів в окремих випадках приєднувалися мародери, що громили магазини.
У Нью-Йорку демонстрації — справа звична. Майже щодня в місті проходить якийсь протест: одні протестують проти нафтових компаній, інші — проти політики Путіна, треті — проти обмеження прав жінок. Поліція при цьому забезпечує безпеку. Але тут об'єктом протестів стали самі поліцейські. І вони відповіли найбільш неналежним чином.
Коли пристрасті вщухнули, відділ розслідувань міста Нью-Йорка представив ваговиту (понад 100 сторінок) доповідь про дії міської поліції під час протестів, пов'язаних із убивством Флойда. Офіційне розслідування, що дало потужний стимул реформам, підтверджує: силові структури вийшли з-під громадського контролю і стали незалежною силою.
«Узяття протестувальників в оточення (що поліцейським сленгом називається «ловля») і застосування після цього до них сили, масові арешти, використання кийків та перцевих балончиків показувало нездатність поліції Нью-Йорка встановити належний баланс між реальними інтересами громадської безпеки і правом протестувальників на збори та на вираження своєї думки», — зазначено в офіційній доповіді. Розслідування також підкреслило, що у своїй тактиці стримування натовпу поліція Нью-Йорка часто не розрізняла законних, мирних демонстрантів і учасників, які порушували закон.
Загалом за тиждень протестів (з 28 травня по 5 червня) поліція заарештувала понад дві тисячі людей. (Більше половини заарештованих були білі, на другому місці за кількістю заарештованих — афроамериканці, на третьому — латиноамериканці). Під час арештів поліцейські так затягували пластикові наручники, що багато заарештованих отримали тривале ушкодження нервів зап'ястка або рук. При цьому, коли заарештовані скаржилися на біль, поліцейські казали їм, що в них немає необхідних інструментів для зняття наручників, повідомляється в розслідуванні. Понад те, заарештованим доводилося довго чекати, поки їх доправляли до місця ув'язнення. Але й там над ними продовжували знущатися: їм відмовляли у дзвінках адвокату або родичам, утримували в переповнених камерах і відмовляли (незважаючи на пандемію, що лютувала тоді у Нью-Йорку) в засобах індивідуального захисту — масках для обличчя та дезінфікуючих засобах для рук. Кілька затриманих повідомили, що їхнє особисте майно було знищене або конфісковане під час масових арештів, пов'язаних із протестами.
Зазвичай усе це відбувалося оддалік веб-камер, журналістів або громадян, котрі знімають усе на телефони. Але й прилюдно поліція поводилася не краще. У Брукліні поліцейська машина наїхала на натовп; повсюди поліція використовувала перцеві балончики, била протестувальників руками, ногами та кийками, завдаючи серйозних каліцтв. Усе це засвідчили численні відеозаписи. Представники міського відділу мера зі зв'язків із громадськістю (CAU), яких допитали автори розслідування, зазначили, що насильницькі дії поліції «відбувалися часто без видимих підстав».
Із дозволу поліцейського начальства поліція заарештовувала не тільки демонстрантів, а й юристів-спостерігачів, які мають право бути присутніми на протестах. Заарештовували журналістів і навіть медиків. Згідно зі свідченнями «Лікарів за права людини» (PHR), які теж видали свій звіт про події, медиків-добровольців «штовхали, загрожували їм, затримували й заарештовували, попри те, що їхні одяг, документи та дії чітко свідчили: вони — медичні працівники, чиєю єдиною метою було надання необхідної медичної допомоги». Одна з лікарів на прізвище Джонсон так описала ситуацію: «Поліція повалила мене на землю, а потім підняла». Джонсон намагалася пояснити поліцейському, який затримав її, що вона лікарка і в неї є документи, які підтверджують її професію. «Він узагалі не спілкувався зі мною. Він тільки покликав іншого, який навіть не глянув на мої документи». Лікарка Джонсон — одна з тих, у кого виявилися ушкодженими нерви рук: «Наручники були дуже тугі. Я дуже швидко втратила чутливість у руках і досі не відчуваю великого пальця правої руки. Кілька людей у натовпі кричали, бо їхні наручники були занадто тугі. Я бачила опухлі й посинілі через тугі наручники руки».
Усе це скидалося на поведінку силових структур в авторитарних режимах. Те, що кілька десятків поліцейських із різних міст 6 січня взяли участь у мітингу прибічників Трампа біля Капітолію США, а декотрі з них увірвалися в будівлю з бунтівниками, ще раз підкреслило антидемократичну спрямованість силових структур.
Демократія, як відомо, добра тим, що створює правове суспільство. Поліція, яка покликана захищати таке суспільство, але хронічно порушує закон, може згодом підірвати засади демократії. І демократично налаштовані американці нарешті усвідомили цей факт.
Минулого тижня демократи Палати представників уперше за останні десятиліття серйозно взялися за перегляд поліцейських структур країни. Новий законопроєкт забороняє поліції використовувати прийоми удушення і скасовує недоторканність працівників правоохоронних органів, яка обмежує можливість потерпілих подавати до суду. На підтримку законопроєкту президент Байден написав у Твіттері, що сподівається «підписати цей знаменний закон про реформу поліції».
На рівні окремих штатів так само терміново приймаються низки постанов, спрямованих на контролювання правоохоронних органів. Так, у Нью-Йорку федеральний апеляційний суд надав місту доступ до сотень тисяч поліцейських дисциплінарних звітів, доступних раніше лише поліцейським чинам. Рішення суддів серйозно вдарило по зусиллях поліцейських профспілок блокувати публікацію звітів. Оприлюднення цих матеріалів ускладнить поліцейським, які перевищують свої повноваження, можливість уникнути серйозного покарання.
Ці заходи допоможуть контролювати поліцейські структури, але ще не гарантують перемоги демократичних норм.
Для ефективної роботи в будь-якому демократичному суспільстві поліція як інститут має бути деполітизована і не підтримувати ту чи іншу політичну партію. Поліцейським треба навчитися дотримуватися законів своєї країни та поважати права всіх її громадян. Під час виконання своїх обов'язків вони мають бути навчені розряджати напружену ситуацію, а не кидатися бити людей кийками, стріляти в них або душити.
Усі статті Анни Бродські-Кроткіної читайте тут.