4 березня в Києві з візитом побував прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці. Це перший візит італійського прем'єра в Україну за 17 років: приїзд Маріо Монті на футбольний матч у рамках Євро-2012 - не беремо до уваги, участь Сільвіо Берлусконі у саміті Україна-ЄС у Ялті 2003-го - двостороннім візитом не назвеш.
Прорив української дипломатії? Хотілося б, звичайно, вірити. Однак у Маттео Ренці були й власні мотиви, які спонукали його відвідати з візитом Київ і Москву.
Перша причина - рівень внутрішньої підтримки. На сьогодні Ренці має у внутрішній політиці не те щоби проблеми, але його особистий рейтинг останніми місяцями просів і потребує відновлення. Крім того, на носі місцеві вибори, які цілком можуть бути своєрідним тестом перед неминучими національними. Справи у внутрішній політиці й реформи йдуть не так рівно, як хотілося б. Виходить, потрібно акцентувати на чомусь іншому. Тим більше що недавні соцопитування у Франції зафіксували зростання рейтингів Франсуа Олланда після його спільних з Ангелою Меркель вояжів до Києва, Москви й Мінська (про те, що всю роботу фактично самостійно провела німецький канцлер, знають тільки наближені до переговорів люди).
Друга причина - амбіції на зовнішньополітичній арені. Маттео Ренці відчув, що партнери з ЄС відсувають як його персонально, так і Італію загалом від участі у вирішенні не тільки глобальних, а й регіональних питань, у т.ч. тих, які традиційно вважаються сферою безпосереднього інтересу Рима. Зокрема, йдеться про Середземномор'я. У Римі не залишилося непоміченим і призначення колишнього міністра закордонних справ Франції Мішеля Барньє радником (нехай і позаштатним) президента Єврокомісії Ж.К.Юнкера з питань зовнішньої та безпекової політики. Більше того, Барньє радитиме ще й Високому представникові ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики італійці Федеріці Могеріні.
Спершу в ЗМІ з'явилася інформація лише про візит Ренці до Москви. Основна задекларована мета - Лівія. Але летіти до Москви, не порушивши питання українсько-російської кризи, було б нелогічно. Порушувати цю тему тільки з Кремлем, не поговоривши з Києвом, - означає зміцнити стереотипи щодо того, хто в ЄС є одним з найкращих друзів Путіна. Приблизно так і окреслився візит до Києва (чи дозрів Ренці сам до цього рішення, чи хтось йому підказав, залишимо за кадром). Проте навіть якщо припустити, що професійно спрацювала українська дипломатія, не має бути ілюзій: без візиту до Москви поїздки до Києва зараз не було б. За словами наших дипломатичних джерел, після резонансного вбивства в Москві Бориса Нємцова у повітрі повисло питання: чи не виявиться ударом "у штангу" візит до Москви? Чи не "прославиться" Ренці, ставши першим європейським політиком, який потис руку можливому замовникові (нехай навіть непрямому) убивства політичного опонента? Але за кілька днів стало ясно, що "нічого надприродного не сталося", смерть Нємцова не мала ефекту малайзійського Боїнга, і дорога на Москву відкрита. Київ теж підтвердив: Ренці летить.
За інформацією DT.UA, усвідомлюючи реальні мотивації Рима, Київ чітко дав зрозуміти, що лаври миротворця для Ренці потребуватимуть зусиль, і від Італії очікують конкретної "доданої вартості" у питанні врегулювання українсько-російського конфлікту, наприклад сприяння в реалізації одного з пунктів Мінських угод.
Не секрет, що російсько-український конфлікт не є "фішкою" італійців, і публічно назвати проблему України і Лівії рівноважними пріоритетами ЄС у цілому й Італії зокрема Маттео Ренці міг тільки дивлячись у ясні очі Генерального секретаря НАТО під час його нещодавнього візиту до Рима.
Але ж ми розуміємо! Рим завжди розглядав відносини з Києвом через призму діалогу з Кремлем. Привілеї в енергетичній сфері, значний товарообіг (приблизно 35 млрд дол. у
2014 р.), спільні інвестиційні проекти на мільярди євро, активні культурні й гуманітарні зв'язки і ті ж таки звичні 2 млрд. євро на рік, які російські туристи щорічно залишають в Італії, - усе це лише видима частина айсберга, що пояснює трепетне ставлення Італії до Росії. На відміну від МЗС України, для італійського дипломата вважається "крутим" бодай раз за кар'єру попрацювати у своєму посольстві в Росії.
Що Україна може всьому цьому протиставити? Правду про гібридну війну РФ, розв'язану в Україні? У Римі, схоже, це мало кому цікаво, у цьому не бачать реальної загрози своїй безпеці. Гру на особистих амбіціях Маттео Ренці? Не переоцінюймо як його реальних можливостей впливу на російську сторону, так і мотивації італійців - у них свої інтереси в регіоні: якщо наші інтереси в чомусь сходяться, Україну підтримають, ну й навпаки відповідно.
Історія пам'ятає випадок, коли італійці торгувалися, щоб не вступати у війну на боці Троїстого союзу, з яким були пов'язані певними зобов'язаннями, і цілий рік секретно домовлялися про умови свого вступу у війну на боці Антанти. У результаті союзники "кинули" італійців на Паризькій мирній конференції так, що прем'єр-міністр розплакався, повернувся до Рима і мусив піти у відставку.
Залучення італійців до масштабних економічних проектів в Україні? Таких на сьогодні, на жаль, не проглядається. Старі міжрегіональні зв'язки між Україною й Італією? Наприклад, Київ є містом-побратимом Флоренції (рідне місто італійського прем'єра). Залишається ще ресурс наших партнерів, чий голос сприймається Римом. Усе, що пов'язано з новими членами ЄС і нашими традиційними адвокатами в Євросоюзі, часто викликає погано прикрите роздратування в Римі. Британці, на думку італійців, провокатори й потенційні сепаратисти в ЄС, за якими, до того ж, проступає й тінь Білого дому. Французи - основні конкуренти в традиційному для Італії Середземноморському ареалі. Словом, коло потенційних європейських лобістів України в Італії вкрай вузьке. По суті, це тільки Німеччина, думки якої тут уважно дослухаються. Американці в Італії особливою любов'ю не користуються, але дещо можуть.
При всьому цьому нарікати на Маттео Ренці - гріх. За останній рік Ренці демонстрував зовнішню єдність з партнерами у "Великій сімці" й ЄС щодо питання російської агресії. Ренці запросив керівництво України до Мілана, щоб організувати багатосторонні переговори щодо російсько-української кризи. Італія заарештувала на своїй території низку об'єктів російських олігархів, які потрапили до чорних списків ЄС. Крім того, Ренці один з небагатьох італійських топ-політиків, які не мали (з огляду на вік) безпосередніх зв'язків з колишнім СРСР. Як жартома зазначив один з наших фахівців - знавців Італії, кожен з нинішніх політичних опонентів Маттео Ренці був би значно гіршим для України. Комік Бепе Грілло - антиєвропеїст, його однопартійці нещодавно відзначилися в Криму. Сільвіо Берлусконі - no comments. Лідер ультраправої антиєвропейської партії "Північна ліга" Маттео Сальвіні збирався найближчими днями провести в Мілані захід "Росія і Крим: дві величезні можливості для наших підприємств". Знову ж таки - без коментарів. Та й у демпартії Ренці, що мала глибокі й далеко не тільки ідеологічні зв'язки з КПРС і СРСР, тільки зараз спостерігається поступова зміна поколінь і відхід старої "комуністичної" гвардії від керма.
Чи отримає Ренці дивіденди за результатами свого турне до Києва і Москви?
У внутрішній політиці - можливо. На міжнародному рівні - досить спірно: домовитися з Росією щодо лівійського питання в рамках РБ ООН, безперечно, не вийде (італійці й самі розуміли це від самого початку). Що ж до українського питання, то Італія для початку мусила б хоч трохи в ньому розібратися (пропозиція використати досвід Південного Тіролю для врегулювання ситуації в Донбасі висловлювалася, м'яко кажучи, не від глибокого знання українських реалій). Можлива "додана вартість" Італії, наприклад визволення Надії Савченко, так само як і інших політичних заручників хазяїна Кремля, - справа не одного дня й не однієї розмови з Путіним.
У цілому ж Італія мала би визначитися з власною позицією стосовно того, що ж усе-таки в пріоритеті - цінності чи інтереси, замість спроб догодити по черзі Вашингтону, Берліну чи Москві, що цілком відповідало б потенціалу третьої економіки єврозони і званню одного з засновників Євросоюзу.