Європа стоїть перед викликом забезпечити технологічний суверенітет і стратегічну автономію. Здавалося б, ще зовсім недавно ці концепції лише витали у повітрі, залишаючись таким собі каменем спотикання: «ілюзією» останню з них назвала міністр оборони Німеччини Аннегрет Крамп-Карренбауер, тоді як президент Франції Еммануель Макрон, котрий у листопаді 2020 року виклав всеосяжну глобальну стратегію ЄС, назвав її впровадження єдино правильним інструментом досягнути статусу рівноправного гравця зі США у створенні нової багатосторонності. «Стратегічна автономія», в інтерпретації Еммануеля Макрона, є єдиним способом згуртування в Європі, запобігання китайсько-американської дуополії та повернення на арену ворожих регіональних держав. Стратегічна автономія й технологічний суверенітет, за словами французького президента, забезпечать Європі статус учасника геополітичної гри, а не просто фігури на шахівниці. І якщо на досягнення позиції системного суперника технологічним гігантам Кремнієвої долини можуть піти роки, то забезпечення стратегічної автономії в окремих секторах і напрямах, таких як космос, глобальна система позиціонування і телекомунікації 5G, уже сьогодні визнається завданням №1, на реалізацію якого в короткостроковій перспективі буде спрямовано всі сили.
Пандемія стала своєрідним тригером перегляду торговельної політики ЄС і адаптації концепту «відкритої стратегічної автономії». Протекціоністські заходи економічних політик країн — учасниць СОТ не лише засвідчили кризу системи глобального регулювання торгівлі, а також актуалізували запит на перегляд існуючих двосторонніх угод про вільну торгівлю та ролі окремих країн у просуванні ідей економічної регіоналізації в практичній площині. масштабної угоди про вільну торгівлю «Всебічне регіональне економічне партнерство» (RCEP), підписання якої 15 листопада 2020 року 15 країнами Тихоокеанського регіону ініціював Китай, намагаючись тим самим зміцнити свої позиції в Азії, а також проєкт континентальної африканської зони вільної торгівлі (AFTA), до якої ввійдуть 55 країн Африканського союзу, можуть істотно сприяти регіоналізації торгівлі між країнами. І у Європи має бути на це адекватна відповідь.
У самому ЄС запропонована назва концепції «відкритої стратегічної автономії» викликає чималу плутанину: вважають, що залишатися відкритим і водночас автономним — завдання нездійсненне. І хоча дискусії про стратегічну автономію в контексті ЄС ведуться вже давно, голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн охарактеризувала її як певний образ мислення або навіть прагнення й анонсувала активну роботу з наповнення її змістом. Коронакриза вплинула на конкретизацію якості стратегічної автономії терміном «відкритість» після того, як на початку пандемії країни стали замикатися в своїх кордонах у всьому світі та навіть усередині ЄС, що стало справжнім випробуванням для бізнесу, який уміло користувався чотирма свободами — руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили. Шок у ланцюгах поставок актуалізував тему залежності від відкритості, яка виступає однією із складових економічного процвітання ЄС. У цьому контексті «відкрита стратегічна автономія» не є синонімом самодостатності і вже точно не автаркії, а символізує певний спосіб мислення, який означає: «ми діємо разом з іншими, на багатосторонній або двосторонній основі, де можемо, при цьому ми діємо автономно всюди, де потрібно, відстоюючи цінності й інтереси ЄС».
І успіх Green Deal («Зелений пакт») у розв’язанні проблеми зміни клімату, який має на меті забезпечити кліматичну нейтральність до 2050 року і передбачає виділення значних обсягів фінансування на подвійний перехід до цифрових технологій і «зелений курс», можливий лише за умови стратегічної співпраці з іншими країнами. З одного боку, вирішення питань, пов’язаних зі співпрацею в сфері чистих технологій, обміном товарами і послугами, які сприяють пом’якшенню наслідків зміни клімату, функціонуванню вуглецевих ринків, ціноутворенню на викиди вуглецю, становленню дієвої системи торгівлі викидами тощо, потребує відкритості. З іншого — Європа не зможе вплинути на бажану трансформацію і пом’якшити наслідки зміни клімату, якщо виробництво переміститься у юрисдикції з менш суворими правилами (так звана політика гонитви за низхідною), що призведе до подальшого «імпорту вуглецю» (в сенсі імпорту товарів, при виробництві яких не дотримуються кліматичних норм), викиди якого європейці скорочуватимуть усередині країн — членів ЄС. Таким чином, небажання третіх країн приймати стратегічно важливі для Європи ідеї та цінності фактично підштовхуватиме її до автономізації. «Відкритість» в такому випадку є наслідок спільності інтересів, а «автономія» передбачає зменшення уразливості і залежності в стратегічно важливих сферах.
Так, в одному зі своїх інтерв’ю Еммануель Макрон заявив: «Протягом десятиліть ми діяли так, немов Європа — це єдиний ринок... А тепер ми маємо замислитися над тим, що саме робить нас силою в концерті націй. Європа повинна переосмислити себе політично і діяти політично, щоб визначити спільні цілі, які є набагато більшим, ніж просто делегуванням нашого майбутнього ринку. Конкретно це означає, що коли справа доходить до технологій, Європі необхідно створювати власні рішення, щоб не залежати від американських чи китайських технологій».
У грудні 2020 року в розмові з шведським мільярдером, співзасновником Skype Нікласом Зеннстремом президент Франції Еммануель Макрон заявив, що Європа повинна зберегти свій «цифровий суверенітет», позначивши низку кроків, спрямованих на зниження її залежності від таких технологічних гігантів США, як Google, Apple, Facebook і Amazon. Він визнав, що хоча цифрові платформи США і сприяли істотній трансформації суспільства після спалаху епідемії коронавірусу, коли справа доходить до технологій, необхідні «європейське рішення і європейський суверенітет, європейське фінансування, європейські таланти, європейські правила».
Цифровий суверенітет став невіддільною частиною прагнення ЄС перетворитися на глобальний технологічний центр, який борется з домінуванням великих американських технологічних компаній. Незабаром блок збирається оприлюднити принципово нові правила, що регулюють цифрові ринки та послуги, які можуть мати серйозні наслідки для таких американських гігантів, як Google і Facebook. Тим часом Європейська комісія, Німеччина і Франція працюють над ініціативою, спрямованою на зниження залежності від хмарних гігантів США і Китаю. Проект, що отримав назву Gaia-X, спрямований на розробку нової основи для інфраструктури даних у Європі, — по суті, це прототип майбутнього європейського постачальника хмарних послуг.
Лідер Франції позначив три вимоги до Європи для досягнення такої стратегії цифрового суверенітету: більше інтеграції з питань фінансування стартапів; створення Єдиного цифрового ринку, що просуває конфіденційність і технічні інновації; європейські хмарні рішення і рішення для обробки даних, що допомагають знизити залежність від американських компаній. Логіка цієї пропозиції така: Європа, що залежить від американських цифрових гігантів, наприклад у сфері телекомунікацій, не зможе гарантувати своїм громадянам секретність інформації та безпеку їхніх особистих даних.
Отже, Європа повинна мати можливість пропонувати рішення з погляду хмарних технологій ще й тому, що в іншому разі дані європейців продовжать зберігатися в просторі, який не підпадає під її юрисдикцію. Таким чином, цифровий суверенітет (а він є і технологічним суверенітетом) передбачає захист громадянських прав європейців. І в такому контексті технологічне суперництво виходить за межі економічної площини і стає питанням політичним. «Якщо Європа — це політичний простір, то ми маємо побудувати його так, щоб у наших громадян були права, які ми можемо гарантувати політично, — заявив Еммануель Макрон. — Наша інформація знаходиться в хмарі, яка не регулюється європейським законодавством, і в разі виникнення суперечок ми залежатимемо від доброї волі і вимог американського законодавства. З політичного погляду це неприйнятно».
«Відкрита стратегічна автономія» покликана також регулювати питання співпраці з третіми країнами, які опиняються під прицілом санкцій США. Так, відомі випадки, коли кілька французьких компаній було оштрафовано на мільярди євро за те, що працювали в країнах, заборонених американським законодавством. На практиці це означає, що французькі компанії можуть бути засуджені іноземними державами, що свідчить про позбавлення суверенітету в можливості самостійно приймати рішення, а отже, і про слабкість позицій. Після виходу США із Спільного всеосяжного плану дій (щодо ядерної програми Ірану) жодна європейська компанія не могла продовжувати вести справи з Іраном, побоюючись санкцій із боку Сполучених Штатів. Отже, коли Еммануель Макрон говорить про суверенітет або стратегічну автономію, він об’єднує всі ці питання, які, на перший погляд, видаються несумісними. Відтак, рішенням стає взятий курс на «автономію» — ідея про те, що Європа вибирає для себе свої власні правила.
Це означає перегляд існуючих торгової, технологічної, фінансової та грошово-кредитної політик у бік політики, з допомогою якої в Європі прийматимуться рішення з урахуванням запитів і інтересів європейських компаній, європейських громадян. Це дозволить європейцям співпрацювати з тими, кого вони вибирають, але не для того, щоб залежати від інших, а для того, аби використовувати на власну користь існуючі можливості.