Нафта і газ - головне багатство Каспійського моря, що посідає друге місце у світі за обсягом запасів вуглеводнів. Їх прогнозований запас оцінюється в межах 18 млрд т умовного палива, а доведений - 4 млрд т. У цьому регіоні видобувають 3% світових обсягів нафти і 5% - газу. Втім, Каспій багатий не тільки на вуглеводні. На нього припадає 90% світових запасів осетрових. Продукт не менш цінний, ніж "чорне золото".
Але невизначений правовий статус Каспію, проблема з делімітацією моря і розмежуванням його надр стоять на шляху багатьох проектів - енергетичних, транспортних, рибоохоронних. І не те щоб ця перешкода була нездоланною: і осетра ловлять, і нафту з газом видобувають. Але невирішеність проблеми розмежування дна заважає реалізації проектів з прокладання трубопроводів через Каспійське море. Наприклад, це одна з причин багаторічного пробуксовування будівництва Транскаспійського газопроводу.
Проблему правового статусу Каспію прибережні країни намагаються розв'язати ось уже два десятки років. Поки що безрезультатно. Надто різні інтереси мають Іран, Туркменистан, Росія, Казахстан і Азербайджан, які прагнуть розжитися якомога більшою площею шельфу: від цього залежить їхня частка запасів нафти і газу. І, звісно ж, одна з цілей кожної країни - не допустити посилення свого конкурента на європейському й азійському ринках вуглеводнів.
Чергову спробу вирішити давню проблему було зроблено нещодавно в Астрахані, де глави держав обговорювали Конвенцію про правовий статус Каспійського моря. Цей документ мав поставити крапку в суперечці прибічників двох різних підходів до визначення статусу Каспію - "море" чи "озеро". Але крапки не поставили, а конвенції так і не підписали.
Втім, дипломати з країн Каспійського регіону оптимістичні. Вони переконують, що ухвалення конвенції має відбутися на наступному саміті - у 2015 р. в Астані. "Можна розраховувати, що в недалекому майбутньому таку конвенцію буде підписано", - заявив спецпредставник президента РФ з делімітації та демаркації кордонів Росії з державами - учасницями СНД Ігор Братчиков. Експерти ж скептично коментують подібні заяви. На їхню думку, перспективи конвенції туманні. У найкращому разі, це буде лише декларативний документ.
Реалії ж у регіоні такі, що за великим рахунком проблема статусу Каспію більше не актуальна для прибережних країн. Це питання - швидше один з елементів складної дипломатичної гри каспійських країн, що покликана не допустити посилення позицій конкурентів на нафтогазовому ринку.
Та все ж в Астрахані були зафіксовані знакові домовленості. У політичній заяві, ухваленій за підсумками саміту, лідери "каспійської п'ятірки", по-перше, домовилися про національний суверенітет кожної з країн над прибережним морським простором у межах 15 миль (де держава має виключне право на видобування ресурсів) і виключні права на "риболовну зону" в межах іще 10 миль. Поза цими 25 милями - спільний водний простір.
По-друге, лідери країн регіону підтвердили погоджений раніше принцип "неприсутності в Каспійському морі збройних сил, які не належать сторонам". Тепер у Москві можуть вільно зітхнути: кошмари росіян з приводу того, що у водах Каспію ходитимуть кораблі під прапором країн - членів НАТО або
на азербайджанському узбережжі з'явиться військова база Сполучених Штатів (а якийсь час ходили подібні чутки), уже не стануть реальністю.
По-третє, "п'ятірка" погодила створення транспортного хаба, який має з'єднати основні каспійські порти і диверсифікувати шляхи виходу через Каспій на ринки Європи і Китаю.
Нарешті, по-четверте, лідери держав підписали договір про захист і раціональне використання водних біологічних ресурсів, що важливо для збереження популяції риб у Каспійському морі: за найскромнішими підрахунками, тільки за останні 10 років загалом у Каспії поголів'я осетрів зменшилося в 35-40 разів. На сьогодні до списку осетрів, яким загрожує вимирання, внесено всі чотири види осетрових, найпоширеніших у цьому морі, - білуга, шип, довгоносий осетер і севрюга.
Але найскладнішої проблеми - поділу шельфу - поки що не вирішено: ніхто з прибережних країн не хоче допустити невигідного для себе проведення розмежувальних ліній.
Позиція Москви, яку загалом поділяють Астана і Баку, полягає в тому, щоб, використовуючи "принцип" т.зв. модифікованої серединної лінії, розмежувати дно Каспію на національні сектори. За такого підходу Росії належало б 20% дна, Казахстану - 29,5%, Азербайджану - 21%, Туркменистану - 17%, а Ірану - 12,5%.
Не дивно, що Тегеран, який отримує найменшу площу (причому в найбіднішій на ресурси частині Каспію), виступає проти російських пропозицій. Іранська дипломатія вважає, що коли вже не можна зберегти море у спільному користуванні за принципом кондомініуму (за це в Тегерані ратували багато років), то надра Каспію слід хоча б поділити на п'ять рівних частин.
Проти російських планів поки що й Туркменистан. Там вважають, що делімітація Каспійського моря має здійснюватися без урахування півострова Апшерон і острова Жилой (чи таки Житловий? Бо має й іншу назву - Чилов, а Жилой, Житловий - просто рос. і укр. переклад?), які є "особливими обставинами" за міжнародним морським правом і, відповідно, не повинні братися до уваги при проведенні серединної лінії. Річ у тім, що в Ашгабата давня суперечка з Баку щодо кількох родовищ - Сердар, Осман і Омар (в Азербайджані ці родовища називаються Кяпаз, Азері і Чіраг).
Особлива позиція Тегерана і Ашгабата щодо делімітації водної поверхні і дна, як і відсутність конвенції про правовий статус Каспію, не заважає каспійським країнам успішно розробляти нафтогазові родовища, активно залучаючи західних інвесторів. Тим більше що Москва, Баку й Астана зробили ставку на двосторонні угоди з урегулювання проблеми поділу Каспію.
Ще в 1998 р. Борис Єльцин і Нурсултан Назарбаєв ділили море буквально на промокашці, та так, що казахи втратили суверенітет над кількома островами. Але в результаті було підписано угоду про розмежування дна Каспію між Росією і Казахстаном. У 2002 р. Російська Федерація уклала подібну угоду з Азербайджаном. А в травні 2003-го Москва, Астана і Баку ухвалили тристоронню угоду про точку стику ліній розмежування суміжних ділянок дна Каспійського моря.
"Згідно з положеннями укладених міжнародних договорів сторони мають виключні права на видобування нафти і газу у своїх секторах дна. Ухвалення таких норм дозволяє нашим країнам на договірно-правовій основі здійснювати розробку вуглеводнів Каспію і забезпечує необхідні правові умови й надійні гарантії для всіх учасників цього процесу", - пояснила ситуацію в одному з інтерв'ю посол з особливих доручень МЗС Казахстану Зульфія Аманжолова.
Загалом, північну частину моря вже розділено. А це - близько
64% дна Каспійського моря. Тепер залишається поділити тільки південну частину Каспію. Однак ні Туркменистан, ні Іран, які не визнають домовленостей Росії з Азербайджаном і Казахстаном, поки що не збираються вирішувати питання у двосторонньому форматі. Ці країни не відчувають великих незручностей від неврегульованості статусу Каспійського моря: Ашгабат і Тегеран зволікають, намагаючись укласти максимально вигідні для них угоди.
Наприклад, туркмени, зважаючи на все, не проти російського підходу до розмежування Каспійського моря, якщо питання зі спірними ділянками буде вирішено на їхню користь. А якщо Туркменистан і Азербайджан зуміють знайти спільну мову, то й відсутність конвенції про правовий статус Каспію не завадить розпочати роботу з будівництва Транскаспійського газопроводу, який має стати складовою частиною Південного газового коридору Євросоюзу, конкурента російського "Південного потоку".
Загалом, неврегульованість проблеми правового статусу Каспію - лише формальна перешкода для будівництва трубопроводів. Навіть незважаючи на те, що Казахстан і Росія вимагають, щоб на будівництво трубопроводів дном Каспійського моря давали згоду всі прибережні країни - незалежно від того, чи проходитиме труба через ділянку, яка належить тій чи іншій державі, чи ні. Під час саміту в Астрахані обговорення теми транскаспійських трубопроводів, за відгуками коментаторів, було досить гострим.
Тегеран веде не менш складну гру, ніж Москва. Тривалий час Іран був чинником непрямого впливу Росії на Азербайджан і Туркменистан: позиція Тегерана щодо розмежування Каспійського моря, яка перешкоджає і Баку, і Ашгабату розмежувати південну частину Каспію, грала на руку Кремлю. Москва таким чином знижувала експортні можливості конкурентів "Газпрому" на європейському ринку споживачів енергоносіїв.
Сьогодні Іран виходить з російської тіні. Голова Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар вважає, що в енергетичному плані Тегеран відігравав ключову роль на саміті в Астрахані. Якщо санкції буде знято, то Іран почне розвивати свій газовий експортний потенціал у напрямку ринку ЄС. У серпні Тегеран завів мову про реанімацію європейського проекту "Набукко" з орієнтацією на іранський газ, що викликало схвалення і в Брюсселі, і в Анкарі.
Тож збереження статус-кво, невизначеність у питанні делімітації дна Каспійського моря - в інтересах Росії, яка прагне зберегти монопольний статус власного газового експорту в Європу за рахунок обмеження своїх сусідів по Каспію. Тому, на думку Михайла Гончара, на Транскаспійському газопроводі можна ставити хрест: Росія не допустить його появи за нинішньої пасивності ЄС і позиції каспійських країн, які бояться отримати "гарячий сценарій" у регіоні.