Захоплення іранськими силами британського судна Stena Impero загрожує вільному судноплавству в цій ключовій точці морських маршрутів. Інцидент, який сколихнув дипломатичні та військові кола, може стати прологом для нової "танкерної війни" та призвести до далекосяжних наслідків.
Відзначимо, що Іран вдався до рішучих дій не просто так. Вони стали відповіддю на інцидент з танкером Grace 1. Це судно прямувало до Середземного моря з вантажем в 2,1 млн барелів нафти. 4 липня воно було затримане військовослужбовцями 42-го загону командос Королівської морської піхоти. Британські військові діяли за запитом гібралтарських чиновників. Вони відбуксували танкер до Гібралтару. Причиною затримання стали підозри щодо пункту призначення судна: висуваються обґрунтовані припущення, що воно прямувало до Сирії, порушуючи таким чином введені проти режиму Б.Асада міжнародні санкції.
Іранці засудили британську операцію. Посла Британії в Тегерані викликали на серйозну розмову, повідомивши йому, що іранська влада розглядає такі дії як акт піратства. Іранські високопосадовці закликали Лондон звільнити судно, в іншому разі обіцяючи відповідні наслідки. З цього приводу секретар Ради з визначення політичної доцільності Ірану (дорадчого органу при верховному лідері держави) Мохсен Резаї написав у твіттері, що у разі відсутності поступок з британського боку рівнозначною відповіддю має стати захоплення британського танкера.
Практичні кроки в цьому напрямі не змусили на себе чекати. Вже 11 липня катери Корпусу вартових Ісламської революції спробували затримати британське судно в районі Ормузької протоки. Лише втручання фрегата Montrose, який виконує патрульні завдання в Перській затоці та забезпечує присутність британського прапора в регіоні, завадило іранцям. Втім, 19 липня корабель Королівського флоту опинився далеко від місця наступного інциденту і не зміг зупинити нову іранську операцію. Її жертвою стали два танкери - Mesdar та Stena Impero. Першому судну через кілька годин було дозволено продовжити рухатися звичним маршрутом. Натомість Stena Impero було скероване до іранського порту Бендер-Аббас. Затримано 23 члени екіпажу танкера (більшість з яких є громадянами Індії, жодного британця на борту не було).
Заяви іранської сторони з приводу інциденту демонструють двозначність позиції Тегерана. З одного боку, країна прагне посилити свої позиції на міжнародній арені як незалежного та потужного актора. Вона демонструє опонентам свою готовність до жорстких кроків, застерігаючи їх від реалізації антиіранської політики. Саме в цьому контексті слід трактувати посилання на принципи рівнозначної відповіді: таким чином іранці чітко прив'язали захоплення Stena Impero до британських дій поблизу Гібралтару. Іран показав, що не буде терпіти кроки, які вважає ворожими до себе.
Водночас Тегеран не хоче спалювати мости у відносинах з Європою. Намагання виправдати інцидент порушеннями, які начебто допустило британське судно під час входження до Ормузької протоки, свідчить про прагнення іранців легітимізувати власні дії. Паралельно іранські посадовці наголошують на небажанні погіршувати відносини з Лондоном. Провину за ескалацію вони покладають на Вашингтон, адже саме його вважають тіньовим диригентом гібралтарського інциденту. Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф закликає Британію відмовитися від підтримки американського "економічного тероризму" - саме так Іран розглядає відмову Сполучених Штатів від ядерної угоди 2015 року та відновлення санкцій. Таким чином, Тегеран висловлює готовність співпрацювати з Європою, якщо вона не підтримуватиме політику США. В умовах міжнародної кризи він звертається до стратегії "контрольованої ескалації", наголошуючи на власній миролюбності і водночас не цураючись показувати зуби.
Цікаво, що різні сили всередині Ірану можуть мати відмінні погляди на проблему. Президент Хассан Рухані вважається поміркованим політиком, який прагне дипломатичними засобами вивести країну з-під дії американських санкцій. Натомість аятола Алі Хаменеї та його оточення сповідують консервативні погляди, а Корпус вартових Ісламської революції (КВІР), який є окремою частиною іранських збройних сил, відзначається надзвичайно войовничою риторикою. На перший погляд здається, що ці центри сили працюють у тандемі. КВІР, який вже визнаний певними державами терористичною організацією, просто вдається до різких заяв та дій, які, на думку раціональної влади, є необхідними для посилення переговорної позиції. Втім, не можна виключати й наявність між цими таборами реальної конфронтації. Іранські ісламісти-радикали мають свій інтерес у загостренні конфлікту зі США: адже саме на антиамериканській риториці вони побудували свій авторитет. Також КВІР має стосунок до контрабандної торгівлі іранською нафтою, і через це скасування санкцій внаслідок ядерної угоди завдавало шкоди його економічним інтересам. Отже, його керівництво виступає своєрідним бенефіціаром від чинної ревізії американської зовнішньої політики стосовно Ірану і може грати на підвищення ставок в умовах кризи виключно з власних амбіцій.
Навряд чи внутрішньополітичний розподіл сил у цій державі реально хвилює сьогодні Білий дім. Адміністрація Дональда Трампа визначилась зі статусом Ірану, вважаючи його загрозою регіональній стабільності, і послідовно посилює тиск на нього. Інцидент з танкером лише підкладає дров до жару американської впевненості в необхідності боротьби проти Тегерана. Державний секретар Майк Помпео не минув нагоди прокоментувати ситуацію. Вказуючи на злочинний характер іранського режиму, він зауважив, що той не лише не поважає права власних громадян, а й вдається до актів державного піратства в міжнародних водах. Такі дії, на думку чиновника, мають пробудити міжнародну спільноту та відкрити їй очі на сутність іранської загрози. Він наголосив, що Сполучені Штати готові виконувати свою частину роботи з її нівелювання, але у разі, якщо світ підтримає такі зусилля. Таким чином Помпео м'яко натякнув європейським партнерам США на необхідність відмовитися від політики умиротворення Тегерана та приєднатися до Вашингтона у його боротьбі. На практиці це може означати участь в антиіранській коаліції, про створення якої Помпео говорив з кінця червня. Одним з її завдань має стати забезпечення безпеки судноплавства поблизу іранського узбережжя.
На відміну від США, Британія все ще не втрачає надії на дипломатичне врегулювання суперечок з Іраном і збереження ядерної угоди, доля якої зараз поставлена на карту. Саме Лондон постраждав від іранських дій, але його заяви поки що відзначалися виваженістю. Звичайно, британська влада засуджує іранське піратство, вимагаючи звільнення судна та моряків. Водночас британці поки що не висловили бажання долучитися до американської коаліції. На думку британського МЗС, участь у ній трактуватиметься іранською стороною як свідчення солідарності Лондона із загальною войовничою риторикою адміністрації Трампа. Це, своєю чергою, призведе лише до подальшої ескалації ситуації. Розуміючи необхідність забезпечення стабільної ситуації в Ормузькій протоці, міністр закордонних справ Британії Джеремі Гант закликав європейські держави як альтернативу провести власну операцію в регіоні. Він наголосив на потребі розділяти зусилля із захисту свободи судноплавства з дипломатичними маневрами навколо ядерної угоди, таким чином виступаючи проти американського бачення ситуації, яке полягає в необхідності комплексної протидії Ірану.
Свій внесок у міжнародні зусилля Лондон вже готовий робити. У Перську затоку додатково відправлено підводний човен. Він має відстежувати інформацію щодо активності іранських морських сил, допомагаючи в організації конвойних операцій, покликаних захистити судноплавство від можливих повторних атак. Але залишається незрозумілим, чи здатна Європа взяти на себе повну відповідальність за таку місію та організувати її належним чином. Не секрет, що основою морської могутності євроатлантичного блоку виступає міць Сполучених Штатів. Без активної кооперації з американцями зусилля європейців можуть виявитися марними, а Білий дім прагне до співпраці на умовах досягнення політичної згоди з іранського питання. Отже, ефективність морських операцій в Перській затоці багато в чому залежить від того, чи змінить Європа свою позицію з цієї проблеми.
Актуальні внутрішньополітичні перетворення в Британії створюють нові можливості для цього. Поточна криза вибухнула в напружений для країни час, адже саме в липні вона визначалася з наступним головою уряду. Основні кандидати на посаду прем'єр-міністра мали певні відмінності в поглядах на британську зовнішню політику. Джеремі Гант вважається прихильником континентального вектора, консолідуючись з Парижем та Берліном з питань іранської ядерної угоди. Натомість його конкурент Борис Джонсон відзначається різкими євроскептичними поглядами. Він має підтримку британських атлантистів та зорієнтований в міжнародних справах на Сполучені Штати. Хоча позиція політика з іранського питання не така радикальна, як щодо інших актуальних проблем, від його обрання на посаду прем'єр-міністра слід очікувати дрейфу британської політики в бік Вашингтона.
Саме Джонсон здобув перемогу на партійних виборах британських консерваторів, і відтак йому доведеться в найближчі дні займатися вирішенням іранської кризи. Тегеран вже звернувся до нового лідера торі з власними роз'ясненнями щодо інциденту, повторюючи, що не шукає конфронтації та хоче підтримувати з Британією відносини, засновані на взаємній повазі. Світ чекає, якою буде відповідь на це британського прем'єр-міністра - політика, відомого своїми ексцентричними діями та недипломатичними заявами.