Мрія німецького видавця Евальда-Генріха фон Клейст-Шменціна здійснилася.
Заснована ним у 1962 р. Конференція з військових питань, нині відома під брендом "Мюнхенська безпекова конференція", стала найбільш репрезентативним і авторитетним у світі форумом із питань безпеки. Сталося це, імовірно, не сьогодні й не одномоментно, але сьогодні цей "безпековий Давос" має навіть більш незаперечний статус у своєму жанрі, ніж автентичний Давос у жанрі економічних форумів.
Остаточне прощання західного світу з комфортним самовідчуттям та рештками ілюзій "кінця історії" неминуче посилило інтерес до суворої буденності того порядку денного, який обговорювався щороку в лютому у Мюнхені. Більше того, цей порядок денний нині істотно розширився, включивши у спектр весь арсенал викликів, які принесла з собою епоха "пост-правди" та гібридних воєн.
Для Центральної Європи поняття "Мюнхен" містить стійкий історичний символізм. Згадку про "Мюнхен-1938" спічрайтери за інерцією продовжують включати у промови учасників щорічної Мюнхенської безпекової конференції, коли прагнуть підкреслити неприйнятність політики "умиротворення агресора" та політичних домовленостей "про нас без нас".
Нинішнього року у Мюнхені згадали ще одну символічну подію, пов'язану з цим місцем і з самою безпековою конференцією. Саме тут рівно 10 років тому президент Росії Путін виголосив уже класичну свою "яструбину" промову, про яку нині згадують у тому ж контексті "початку нової холодної війни", в якому радянська пропаганда десятиліттями згадувала промову Вінстона Черчілля у Фултоні (1946).
З'явився навіть термін "домюнхенська Росія", тобто та, що не позиціювала себе як антагоністичний Заходу гравець, не вела загарбницьких воєн і не претендувала на ексклюзивні "сфери впливу".
Таким чином, нова холодна війна вже дожила до свого першого ювілею і тільки тепер удостоїлася визнання з боку своєї основної рушійної сили (хоча вона себе такою й не вважає). Як заявив у Мюнхені міністр закордонних справ РФ Лавров: "Кажуть, що війни починаються в головах людей, там же, вони, за логікою, мають і закінчуватися. Однак з холодною війною цього поки що не відбулося, якщо судити, зокрема, з деяких виступів політиків у Європі і США, у тому числі із заяв, котрі пролунали вчора і сьогодні на початку конференції".
Знайомство з "новими американцями"
Слова, які не задовольнили Лаврова, значною мірою прозвучали з боку тих, на кого Кремль покладав надії, - представників нової адміністрації США.
Слід визнати, що, попри гучні заяви нового президента, реальна зовнішньополітична лінія Трампа наразі не є остаточно сформованою - її контури залишаються гнучкими й невизначеними, що створює простір для очікувань, побоювань та сподівань. Певною мірою вакуум невизначеності мали заповнити представники адміністрації, котрі брали участь у Мюнхенській конференції. Частково їм це вдалося, частково - ні, але очевидно, що розрахунки Кремля на фактичний розпад трансатлантичної солідарності та самоізоляцію Америки поки що не справджуються.
До Мюнхена прибули дві ключові фігури, що становлять кістяк тієї частини адміністрації, яка опікується безпекою та обороною: віце-президент Майк Пенс і голова Пентагону (міністр оборони) Джеймс Меттіс.
Віце-президент США заявив, що США продовжуватимуть закликати Росію до відповідальності, "навіть коли ми шукаємо нові точки дотику (з РФ), які, як вважає президент США, можна знайти".
"Росія повинна нести відповідальність за свої дії в Україні… Необхідно досягти, щоб Росія виконувала Мінські угоди, починаючи з деескалації ситуації (на Сході України. - О.С.)", - наголосив він.
Своєю чергою, Джеймс Меттіс заявив, що США не ухилятимуться від зобов'язань "забезпечити свободу" для наступних поколінь. "Союзники НАТО визнали 2014 р. роком вододілу. Ми більше не можемо заперечувати реальність. Ми всі бачимо, що загрози щодо нашого суспільства надходять із кількох фронтів", - сказав Меттіс.
Стало зрозуміло: нова адміністрація "не така безнадійна" для одних і не така багатообіцяюча для інших, як це могло здаватися. Однак наскільки республіканські важковаговики, які увійшли до влади, зможуть надалі врівноважуватидоповнювати ексцентричного Трампа, позбавленого сентиментів щодо "цінностей", покаже час.
За кілька днів до цього у Брюсселі Меттіс порушив питання пропорційного внеску всіх країн-членів альянсу у спільну безпеку та оборону. Ця тема є ключовою особисто для Трампа, який днями знову публічно закликав партнерів по НАТО "оплачувати свої рахунки". Ймовірно, від розв'язання цієї проблеми залежатиме остаточна визначеність нової американської адміністрації у питанні колективної безпеки та оборони.
Переосмислення "оборонних витрат"
Тема підвищення витрат на безпеку та оборону давно перебуває в полі зору НАТО, зокрема країни-члени вже зобов'язалися підвищити їх до передбачених нормативами альянсу 2% від ВВП не пізніше 2024 р. Після тривалої тенденції до зниження оборонних витрат у 2016-му, вперше за багато років, за свідченням генсека НАТО, сукупні оборонні витрати країн-членів збільшилися на 10 млрд дол. Здавалося б, тенденцію виправлено і план на майбутнє схвалено. Однак президент Трамп рішуче повернув питання у порядок денний. "Ви маєте оплачувати свої рахунки", - не церемонячись каже президент. США можуть "знизити рівень своїх зобов'язань" перед іншими членами альянсу, якщо європейські партнери не скоригують своїх витрат уже негайно, не чекаючи 2024 р., - так це перекладає політкоректною мовою шеф Пентагона Меттіс.
Станом на 2016 р. лише чотири європейські країни-члени НАТО - Велика Британія, Греція, Естонія та Польща - дотрималися двовідсоткового нормативу. Показник оборонних витрат Франції - 1,78%, Німеччини - 1,19, Італії - 1,11, Іспанії - 0,91% від ВВП.
У цьому контексті українські учасники згадували (хоч і не з високої трибуни) нинішні показники України з її 5% оборонних витрат, що є найвищим показником у Європі й навіть перевищує відповідні показники США (3,61%) та Росії (3,35%).
Реакція європейців на високі запити нової американської адміністрації не відзначалася ентузіазмом. Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер був навіть досить різким: "Я дуже сильно проти того, щоб дозволяти тиснути на нас", - сказав Юнкер у кулуарах конференції.
Втім, схоже, європейці близькі до формулювання "контрпропозиції" на виклик вимог Трампа. Враховуючи реалії гібридних воєн, зокрема їх гуманітарну та інформаційну складові, уряди європейських членів альянсу, ймовірно, пропонуватимуть зміну принципів калькуляції "витрат на безпеку", вносячи до них дедалі більше коло витрат на протидію, зокрема кібер-атакам, пропаганді, на зміцнення кордонів, посилення спільної міграційної політики, роботу з біженцями та шукачами притулку тощо.
Першим таку ідею висловив Юнкер, продовжуючи свою вищезгадану різку відповідь на пропозицію Трампа-Меттіса. А пізніше, розвиваючи ідею, президент Мюнхенської конференції Вольфганг Ішінгер навіть запропонував збільшити обов'язкову квоту безпекових витрат до 3%, за умови включення в неї "гуманітарного компонента".
Невідомо, як швидко сторони досягнуть згоди, однак очевидно, що контрпропозиція Європи спиратиметься на серйозну аргументаційну базу, яку навряд чи можна буде відхилити. Інша річ, що саме включати до "гуманітарного компонента". Навряд чи США погодяться на надто розширене трактування поняття "безпекові витрати", наприклад, за рахунок віднесення до них усього розмаїття форм європейської соціальної допомоги мігрантам із третіх країн.
Українські теми
Виступ президента України у перший день офіційної програми конференції активно обговорювався в українських медіа. Оцінки виступу коливалися досить істотно (від гострої критики до захоплення), тож нам залишається лише визнати, що українська офіційна лінія тримається заданої 2014-м роком колії. У цьому її сила і слабкість. Сила - у готовності стояти на своєму, бути послідовними у
своїй позиції. Слабкість - у недостатньому реагуванні на зміну глобального порядку денного, в неготовності адаптувати свої меседжі до запитів та настроїв аудиторії. Промова Порошенка у Мюнхені навіяла побажання спічрайтерам вищих посадових осіб активніше вплітати "наші питання" у ширше тло глобального та регіонального порядку денного, бо інакше навіть майстерно виконане соло "я тут знову про своє" не досягає аудиторії достатньою мірою. Важливо підкреслювати не тільки унікальність, а й універсальність наших проблем та завдань. Адже добре проілюстрована універсальність та включеність у контексти дає більше ефекту, ніж навіть вдало артикульована унікальність.
Тож серед питань, які не прозвучали належним чином, а могли б значною мірою посилити наш меседж і зіграти в унісон із порядком денним цьогорічного Мюнхена: як Україна проводить оборонну реформу і підвищує, в партнерстві з НАТО, обороноздатність в умовах гібридної війни, витрачаючи на це рекордні 5% ВВП; яких зусиль докладають держава і громадянське суспільство до протидії фейковим і ворожим інформаційним потокам; як держава і суспільство дають собі раду з безпрецедентною кількістю вимушених переселенців, що, попри очікування, так і не стали додатковою міграційною загрозою для Європи.
Українські питання у Мюнхені обговорювалися і на "українському ланчі", який уперше провела тут Ялтинська європейська стратегія Віктора Пінчука. Представництво офіційної української делегації було на цьому заході демонстративно низьким, що мало засвідчити продовження політичних заморозків, викликаних відомою статтею Пінчука у Wall Street Journal. Частина "недержавних" українських учасників Мюнхена також свідомо дистанціювалися від організаторів заходу. Втім, організаторам вдалося забезпечити представницький рівень за рахунок іменитих, хоч і переважно відставних іноземних учасників, таких як колишній генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен та колишній глава ЦРУ США генерал Девід Петреус. З надихаючою промовою виступила щирий друг України міністр закордонних справ Канади Христя Фрілянд. Захід у Мюнхені засвідчив, попри певну кризу довіри всередині України, збереження за платформою Пінчука власної напрацьованої у попередні роки ніші - провідного майданчика для закордонних "VIP-друзів України". Втім, організатори, ймовірно, відчули, що рівень українського представництва (як владного, так і громадського) на щорічній вересневій конференції YES може бути істотно нижчим від звичайного.
* * *
Дискусії цьогорічного Мюнхена залишають по собі відчуття завершення епохи ілюзій і легковажності. Однак постає питання: чи маємо ми справу з серйозним усвідомленням Заходом усього спектру загроз та можливих шляхів виходу з безпекової кризи, чи поки що мають місце лише переляк і дискомфорт, за якими в досяжній перспективі не слід чекати зрозумілої й реалістичної програми дій? 2017-й рік значною мірою дасть відповідь на це запитання.