Ланцюги мосту, що з'єднує Туреччину з Європейським Союзом, стрімко деформуються і загрожують обрушити його будь-якої миті.
Відносини між Анкарою та Брюсселем і раніше ускладнювалися призупиненнями в переговорах щодо вступу Туреччини в ЄС, відмовою Євросоюзу надати туркам безвізовий режим, критикою дій турецької влади в сфері прав людини, забороною на носіння хіджабів, нерозторопною реакцією європейських країн на спробу торішнього військового перевороту, проблемою сірійських біженців.
Та стрімкі події останніх тижнів указують на системну кризу, що розвивається на тлі поліпшення відносин Туреччини з Росією і невизначеності - зі Сполученими Штатами: довіри між сторонами немає, а загальна риторика - конфронтаційна. Утім, те, що відбувається, зазначає голова Фонду "Майдан іноземних справ" Богдан Яременко, "є логічним розвитком дуже складного політичного процесу у відносинах між Туреччиною і ЄС".
Приводом для ескалації стало рішення властей низки країн ЄС заборонити членам турецького уряду проводити агітацію в місцевих турецьких громадах на підтримку референдуму щодо внесення змін у Конституцію Туреччини. Гаага навіть ухвалила рішення видворити з Нідерландів міністра соціальної політики та в справах сім'ї Фатму Бетуль Саян Каю.
У відповідь турецький президент обурився, що європейські країни не дозволили турецьким політикам агітувати за реформу, тоді як її противникам надали майданчики для виступів, і обвинуватив Нідерланди та Німеччину у "відродженні нацистських тенденцій". Одночасно з Анкари пролунали погрози розірвати угоду з Євросоюзом про біженців і відновити в Туреччині смертну кару.
З Єврокомісії відразу ж пішло попередження: відновлення смертної кари в Туреччині означатиме розрив переговорів про вступ у Європейський Союз. Брюссель також закликав Анкару втриматися від надмірних висловлювань і дій, які надалі можуть призвести до загострення відносин із країнами–членами ЄС. Крім того, Євросоюз ухвалив рішення заблокувати виплати за низкою проектів, спрямованих на інтеграцію Туреччини в європейський простір.
Утім, дії Євросоюзу викликають критику і всередині самої організації. Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан хоч і не говорить про невинуватість турків, проте назвав політику ЄС стосовно Туреччини помилковою: "Це нерозумна політика, коли ми вручаємо в руки туркам нашу безпеку, а потім атакуємо, критикуємо їх за недостатню демократичність, погану політичну систему, погану поведінку".
То що ж відбувається в турецько-євросоюзівських відносинах? Наскільки серйозно деформувалися підвіски мосту?
"Глобальна причина погіршення відносин - Туреччина стала жертвою "втоми від розширення" Євросоюзу, а питання членства цієї країни в ЄС поляризує Європу. До нинішнього ж ускладнення призвела реакція Брюсселя на згортання демократії у республіці, особливо після невдалого перевороту в липні 2016 року, а для Реджепа Ердогана характерно на таку критику відповідати дуже агресивно", - зауважила в своєму коментарі DT.UA запрошений лектор братиславського Університету Яна Коменського Марина Воротнюк.
Для Ердогана, який перетворює світську й республіканську Туреччину на ісламський султанат, референдум 16 квітня важить багато. Конституційна реформа має трансформувати парламентську республіку в президентську, але без стримувань і противаг, властивих, наприклад, Сполученим Штатам. Це означає, що Туреччина стане авторитарною державою, де властолюбний Ердоган і його родина зможуть правити нескінченно.
Недивно, що майбутня модель турецької держави викликала різку критику в Брюсселі, який останні півтора десятиліття веде з Анкарою переговори про вступ до Євросоюзу. Однак системні зміни в політичному устрої Туреччини ісламісти проводять, мистецьки використовуючи демократичні механізми, що має пом'якшити міжнародну реакцію на встановлення авторитарного режиму.
Прагнучи легітимувати результати референдуму, Анкара велику увагу приділяє і турецькій діаспорі: за межами восьмидесятимільйонної Туреччини перебувають 6,5 млн турків. Участь у референдумі 5,5 млн турків, які живуть у країнах ЄС, для прихильників Ердогана з правлячої Партії справедливості й розвитку також стане своєрідним важелем впливу на уряди європейських країн.
Багато громадян Туреччини не хочуть жити в ісламському султанаті. Та все ж таки більш ніж імовірно, що вони підтримають конституційні зміни. Але настрій електорату може швидко змінитися. А Ердогану потрібна перемога - повна й остаточна. Для того щоб її домогтися, потрібно згуртувати електорат. У експертів, дипломатів, політиків немає сумнівів: турецький уряд свідомо пішов на загострення відносин з Євросоюзом.
Як зазначає Марина Воротнюк, пошук зовнішніх ворогів став типовим інструментом турецької влади. Європа, США, Ізраїль, Асад у Сирії, Вірменія та Греція, "паралельна держава" всередині самої Туреччини (організація проповідника Фетхуллаха Гюлена) є не тільки клапанами для випускання пари внутрішньополітичної напруги, а й засобом об'єднати турків навколо влади.
Європа ж мимоволі підіграла Анкарі на шляху будівництва авторитарної держави. Жорстка й хаотична реакція низки країн–членів Євросоюзу на спроби турецького уряду провести агітацію на підтримку референдуму з конституційних змін не тільки мобілізувала прихильників Партії справедливості й розвитку, а й дозволила владі, розігруючи карту "Європа проти Туреччини", об'єднати навколо себе турків: як запевняє Ердоган, турки й мусульмани стикаються в Європі з поганим ставленням.
Ці слова президента знаходять відгук у багатьох турків, які й справді вважають, що в Європі та світі ставлення до них несправедливе. Наприклад, Євросоюз не дає безвізовий режим і взагалі заморозив переговори про вступ. Але ж Туреччина - один із провідних регіональних гравців зі стабільним урядом і зростаючою економікою. Натомість Брюссель вимагає від турецького уряду дотримуватися угоди про біженців, виконуючи свої фінансові зобов'язання перед Анкарою мінімально.
Днями Ердоган заявив, що голосування на референдумі на користь розширення президентських повноважень буде найкращою відповіддю "жорстокій і фашистській", "антиісламській і антитурецькій" Європі. Однак платою за мобілізацію турецького електорату стало різке погіршення відносин між Туреччиною і ЄС. Чи буде це погіршення прелюдією до катаклізму, багато в чому залежить від того, чи визнає Євросоюз результати референдуму.
Брюссель стоїть перед непростим вибором. У Європі добре розуміють: для Ердогана референдум - популістська ширма, що прикриває трансформацію Туреччини в султанат. Гітлер також використовував демократичні інститути, створюючи з Веймарської республіки тоталітарний Третій рейх. До того ж референдум пройде в умовах надзвичайного стану, коли відбуваються масові арешти "гюленістів" і курдів із Партії демократії народів.
Якщо Єврокомісія заявить, що референдум пройшов хоч і з порушеннями, але відповідно до демократичних норм, політичний діалог між Брюсселем і Анкарою триватиме. У разі ж, якщо в Єврокомісії зупиняться на варіанті невизнання результатів референдуму, це означатиме припинення всіх політичних відносин між Євросоюзом і Туреччиною. "Це буде катастрофа", - прогнозують у дипломатичних колах.
Одним із наслідків такого рішення Євросоюзу може стати вихід Туреччини з угоди з ЄС про біженців. Ці погрози вже озвучили міністр у справах ЄС Омер Челік і міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу. Заявив про це і Ердоган. У Євросоюзі, де 2015 року з труднощами пережили міграційне цунамі, бояться такого кроку Анкари. Утім, голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер переконаний, що, попри погрози, влада Туреччини не відмовиться від угоди з ЄС про біженців.
Цієї ж думки дотримуються і дипломати та експерти, з якими спілкувалося DT.UA: турки не хочуть завдавати такого серйозного удару по ЄС, який є для них економічним партнером "номер один". "Хоч Ердоган часом і справляє враження непередбачуваного лідера, але він раціональний, і він не робитиме кроків, які викреслили б Туреччину зі списку країн, з якими можна розмовляти", - вважає Марина Воротнюк.
При цьому, як зазначає М.Воротнюк, Європейський Союз має для Туреччини сакральне значення: це квиток до західної цивілізації, підтвердження європейськості, цивілізованості, розвиненості турецького суспільства. Ердоган може скільки завгодно говорити, що через подвійні стандарти Євросоюзу Анкара готова розглянути питання членства в ШОС, але саме ЄС продовжує залишатися незмінним зовнішньополітичним орієнтиром Туреччини.
Слід віддати належне Ердогану: від моменту приходу Партії справедливості й розвитку до влади 2002 року в політиці євроінтеграції було зроблено істотний прорив. Однак брак політичної волі в ЄС і дефіцит демократії в Туреччині поставили для цієї держави шлагбаум на шляху до членства в Євросоюзі. А це не влаштовує Ердогана і його соратників з Партії справедливості й розвитку.
Безумовно, Анкара переглядатиме свої відносини з Євросоюзом після референдуму 16 квітня від А до Я. Про що вже повідомив Ердоган, заявивши, що так далі тривати не може. "Нічим нам більше не зможуть погрожувати - ні членством у ЄС, ні договором про реадмісію. Усе, цей період закінчився. Перейдемо 16 квітня на президентську систему, і в нас народиться зовсім нова Туреччина", - запевняє він.
Та в якому б стані не перебували турецько-євросоюзівські відносини, Туреччина не відмовиться від своєї основної зовнішньополітичної мети - вступу до ЄС. Погрози ж переглянути угоду про біженців нині виглядають як запрошення до торгу щодо угоди про безвізовий режим з Євросоюзом. Немає сумнівів: якщо на європейському напрямку Анкара досягне певного успіху, турецька влада не змарнує шансу використати його як демонстрацію ефективності проведеної Султаном і його кабінетом політики.
Навіть за гіршого сценарію, коли політичні відносини між Туреччиною і Європейським Союзом буде заморожено, перегляд відносин не стосуватиметься економічного співробітництва: турки - нація прагматична. А Євросоюз - основний зовнішньоекономічний партнер Туреччини. До того ж, політична криза цілком здатна погіршити економічну ситуацію в Туреччині. І в Анкарі це усвідомлюють. Ердоган, обіцяючи переглянути політичні й адміністративні зв'язки з ЄС, підкреслює: Туреччина продовжить економічне партнерство з Європейським Союзом.
А як свідчить історія суперечливих відносин Анкари та Москви, коли вигідно, турецьке керівництво готове поступитися принципами. Після того, як восени 2015-го було збито російський бомбардувальник, відносини Туреччини й Росії перебували в стані холодної війни: Кремль увів санкції проти турецької продукції, заборонив російським туристам відвідувати Анталію і заморозив низку економічних проектів. Але сирійська криза і труднощі турецької економіки помирили Анкару з Москвою. І тепер Кремль намагається розширити тріщини у відносинах між Туреччиною і ЄС.
Проте малоймовірно, що ЄС піде на різкі кроки. "Європейський Союз не зацікавлений у загостренні відносин із Туреччиною. Погано те, що Євросоюз і Єврокомісія не здатні сформувати стратегію відносно цієї країни", - зазначає Богдан Яременко, який, як і опитані нами експерти, припускає, що референдум, скоріш за все, в Брюсселі визнають. При цьому, як прогнозує голова Фонду "Майдан іноземних справ", ще певний час у двосторонніх відносинах зберігатиметься помірковано негативний тренд.
Але реакція Брюсселя і низки європейських столиць - це якраз наслідок непослідовної позиції щодо Туреччини. З одного боку, в Євросоюзі сильні позиції противників членства Туреччини в цій політико-економічній організації. З іншого - в ЄС зацікавлені в Туреччині й не відмовляють їй у статусі кандидата. От і міркують у Брюсселі, як утримати партнера на порозі, не впускаючи в дім.
Інтерес Євросоюзу до Туреччини полягає в тому, що ця країна є величезним ринком: укладення митного союзу 1996 року стимулювало економічні відносини. Крім того, Анкара - важливий партнер у сфері безпеки та оборони: Туреччина розташована в нестабільному регіоні, сусідить із такими країнами, як Сирія та Ірак. Болісна реакція європейських політиків на загрози членів турецького уряду розірвати угоду про біженців саме й демонструє стратегічну значимість Туреччини для Європи.
Подальші відносини між Анкарою й Брюсселем визначатимуться, насамперед, внутрішньополітичними процесами в Туреччині, а також політикою, яку проводять Євросоюз і європейські держави щодо свого союзника. "Можна очікувати ситуаційного співробітництва на тлі триваючої конфронтації", - прогнозує Марина Воротнюк, зазначаючи, що основні проблеми у відносинах між Туреччиною та Євросоюзом так і не вирішено. А отже - турбулентності не уникнути.