Спільна слідча група (JIT) з розслідування катастрофи пасажирського Boeing-777 "Малайзійських авіаліній", що виконував рейс МН17 з Амстердама до Куала-Лумпур і був збитий над окупованим Донбасом 17 липня 2014 р., 19 червня назвала імена чотирьох осіб, причетних до катастрофи.
До кінця року матеріали слідства мають бути передані до суду, а вже 9 березня 2020 р. троє росіян - колишній "міністр оборони" самопроголошеної ДНР Ігор Гіркін ("Стрєлков"), генерал-майор Сергій Дубинський ("Хмурий"), полковник Олег Пулатов ("Гюрза") та українець, котрий воював на боці бойовиків, Леонід Харченко ("Кріт") мають опинитися на лаві підсудних.
Хоча прокуратура Нідерландів видала міжнародний ордер на арешт зазначених осіб, у суді готові до заочного розгляду справи, адже законодавство Росії й України не дозволяє екстрадицію своїх громадян. У разі затримання і засудження Леоніда Харченка (який наразі перебуває на непідконтрольній Києву території Донбасу), вирок, за словами генерального прокурора Юрія Луценка, виконуватиметься на території України згідно з двосторонньою угодою між Нідерландами та Україною. Тим часом МЗС Росії спростовує причетність своїх військових до катастрофи малайзійського літака через "використання не цілком зрозумілих доказів, сформованих, зокрема, при підтримці сумнівних джерел інформації".
Росія з самого початку розслідування зайняла доволі послідовну позицію заперечення достовірності та вказує на недостатню кількість доказів, які озвучуються Спільною слідчою групою, після того, як їй не вдалося нав'язати міжнародним експертам власну версію нібито причетності української сторони до знищення літака і потрапити до складу цієї групи. Більше того, саме Росія заблокувала в Раді Безпеки ООН створення Міжнародного трибуналу з розслідування обставин збиття малайзійського літака, яке, за іронією, широко підтримувало її власне населення: 47% росіян (за даними Левада-центру від 27.05.2015), в результаті активного інформаційного впливу ЗМІ, виступали за трибунал, впевнені, що покарають Україну. Попри відсутність прямого мандату ООН, міжнародний склад групи та участь держав (Нідерланди, Бельгія, Австралія, Малайзія й Україна), які постраждали від авіакатастрофи, згідно з Резолюцією РБ ООН 2166, дають право кваліфікувати розслідування як "міжнародне". Для здійснення правосуддя держави-учасниці Спільної слідчої групи, відповідно до міжнародного права, делегували Нідерландам - країні, котра втратила найбільшу кількість громадян, – свою кримінальну юрисдикцію. Тож справу рейсу МН17 розглядатиме Окружний суд Гааги, а сам процес проходитиме за правом Нідерландів. Однак голландські суди мають досвід розгляду схожих справ, бо їхня країна – одна з небагатьох національних юрисдикцій, де регулярно відбуваються процеси з міжнародних злочинів. Попри те, що національний суд не може вирішувати питання відповідальності держави (в даному випадку - Росії) у вчиненні злочину через принцип імунітету, його рішення буде важливим для подальших юридичних кроків.
Наразі звинувачення висунуті тільки проти чотирьох осіб, що належать до середньої ланки і були важливими учасниками в ланцюгу послідовних розпоряджень із переміщення зенітно-ракетного комплексу "Бук", який збив малайзійський літак, з території Росії на непідконтрольну Україні територію Донбасу. Однак як для родичів потерпілих, так і для міжнародних слідчих та незалежних експертів (зокрема незалежної дослідницької пошукової мережі Bellingcat, яка проводить власне розслідування) – це важливий етап для встановлення істини навколо катастрофи, що забрала життя 298 невинних людей.
Правда, несподіванкою для країн-учасниць розслідування стала критика оприлюднених результатів спочатку прем'єр-міністром Малайзії Мохамадом Махатхіром, а згодом - і міністром закордонних справ Абдуллою Сайфуддіном. М.Махатхір зазначив, що він засмучений змістом доповіді Спільної слідчої групи через відсутність "справжніх доказів вини". Крім того, на його думку, з самого початку розслідування було політично мотивоване, аби звинуватити Росію у вчиненні злочину, і йому важко прийняти той факт, що слідчі "вказували на причетність Росії ще до закінчення розслідування уламків (літака. – Н.Б.)". Своєю чергою, міністр закордонних справ Малайзії зазначив, що, доки вони не побачать конкретних доказів, пов'язаних з іменами чотирьох обвинувачених, вважатимуть, що це питання перебуває під слідством. Заяви малайзійських офіційних осіб контрастують зі словами їхнього прокурора Мохамада Ханафія бен Закарія, який під час прес-конференції Спільної слідчої групи зазначив, що висновки "ґрунтуються на широких розслідуваннях та законних підставах", і він їх підтримує. Однак коментарі прем'єра та міністра дивним чином повторюють риторику російської сторони, зокрема зміст офіційної заяви МЗС РФ, оприлюдненої цими днями. Тож міжнародні експерти і ЗМІ почали активно висувати припущення про економічну складову малайзійської підтримки Росії у справі МН17, зокрема йдеться про перемовини, які тривають між двома країнами, про бартер пальмової олії в обмін на авіаційну та іншу військову техніку.
Експорт пальмової олії займає 5% ВВП Малайзії і торік приніс у скарбницю 18 млрд дол. США. Однак після рішення Європейського парламенту про заборону імпорту цього продукту з 2020 р. через його негативний вплив на довкілля країна взялася шукати шляхи заміщення ринків, аби зберегти робочі місця та валютні надходження до держбюджету. Правда, сама собою бартерна угода між Малайзією та Росією обіцяє сумнівний зиск. З одного боку - через погану якість і складне технічне обслуговування російських винищувачів. Так, за словами малайзійського міністра оборони, тільки чотири з 28 одиниць, які перебувають у складі королівських ВПС, знаходяться в робочому стані, а запропоноване транспортування несправних літаків до Росії - надто дороге. З іншого боку - через отримання Росією замість близько 1 млрд дол. США за 11 винищувачів Су-35 надмірної кількості сумнівної користі продукту, від якого починають відмовлятися цивілізовані країни. Однак Росію важко запідозрити в раціональності, коли йдеться про боротьбу за сфери впливу або заохочення союзників.
М.Махатхір на пряме запитання журналістів про вплив чинника "пальмової олії" на його позицію в питанні розслідування МН17 відповів запереченням, і в чомусь мав рацію. Адже співпраця між двома країнами тривала і в часи попередника, Наджіба Разака (Махатхір очолив уряд у 2018 р.). Не завадив навіть факт російського вето на запропонований Малайзією проект резолюції зі створення трибуналу, за який так ратували офіційні особи країни, сподіваючись, що це буде найкращий формат забезпечення правосуддя в інтересах сімей загиблих та деполітизації процесу розслідування катастрофи літака.
Малайзія була єдиною з нинішніх країн - учасниць розслідування, яка безпосереднього контактувала з сепаратистами одразу після катастрофи свого пасажирського літака, отримавши з їхніх рук "чорні скриньки". До Спільної слідчої групи країна долучилася тільки через чотири місяці після її створення. За версією, що побутує в малайзійських і російських ЗМІ, Малайзію не хотіли включати до групи через підтримку російської, а не західної версії катастрофи. За іншою версією, Україна була противником включення Малайзії до цієї групи через можливий витік інформації до російської сторони. Період своєї відсутності у слідчій групі малайзійські політики використовують як важливий аргумент для критики загального перебігу розслідування. Натомість відлуння "інформаційної роботи" РФ досі простежується в риториці малайзійських офіційних осіб. Так, хоча 24 травня 2018 р. офіційне слідство підтвердило, що установка "Бук" привезена на окуповану територію Донбасу з Росії й належала 53-й зенітно-ракетній бригаді Міністерства оборони Росії, розміщеній у Курській області, а Австралія та Нідерланди офіційно звинуватили Росію у збитті МН17, - кілька тижнів тому малайзійський прем'єр-міністр відхилив цей факт. За його словами, він не вірить, що "така дисциплінована сторона може бути відповідальною за запуск ракети". При цьому він не виключив, що "російський тип ракети міг бути виготовлений в Україні", чим повторив чергову російську версію, буцім ракети, якою збили МН17, немає на балансі військових сил РФ, мовляв, її ще в 1986 р. відправили до України й після цього в Росію не повертали.
В нинішніх заявах М.Махатхіра важко знайти однозначну фінансову складову підтримки Росії, швидше, його життєвий і професійний досвід, який збігся з періодом холодної війни, рефлексує на потребу вибирати, як йому здається, "між Росією та Заходом". Він, як і деякі інші малайзійські політики, намагається відділити акт російської агресії в Україні, що безпосередньо призвів до катастрофи цивільного літака, від самого акту злочину, щоб "не бути залученим до геополітичних змагань". При цьому він вочевидь підіграє російській стороні, і така поведінка офіційних осіб Малайзії породжує тільки сум'яття в і без того важкому процесі розкриття злочину, наслідком якого стала трагедія МН17.