13 листопада Молдова обрала президента. За попередніми підрахунками голосів, 834 080 (52,11%) виборців проголосували за соціаліста Ігоря Додона, а 766 594 (47,89%) - за антикорупціонерку Майю Санду.
У другому турі різниця між відданими за кандидатів голосами скоротилася від 9 до 4%, що можна вважати результатом успішної мобілізаційної кампанії, яку провела між турами Санду. Колишня міністр освіти, яку у порівнянні з лідером соціалістів можна вважати новачком у виборчих кампаніях, показала, що за доволі короткий проміжок часу вона може згуртувати навколо себе проєвропейського виборця і, що не менш важливо, євродепутатів та представників політикуму ЄС. Такий результат виборів також дає старт для розвитку партії Майї Санду "Дія і солідарність" і збільшує її шанси стати парламентською партією. Щоправда, час покаже, чи вдасться Санду виступити єдиним фронтом з іншими проєвропейськими правоцентристськими силами і не втратити довіру громадян Молдови та молдовської діаспори, активне голосування якої у другому турі значно збільшило кількість відданих за неї голосів. Адже парламентські вибори мають відбутися у 2018 році, і наразі ніхто не візьметься прогнозувати, наскільки зміниться політична палітра Молдови за цей проміжок часу.
"Що означає такий результат виборів у Молдові для України?" - це запитання минулого тижня ставили собі чимало оглядачів, журналістів та експертів. Більшість з них сфокусували увагу на тому, що "Молдова обрала проросійського президента, який готовий визнати Крим російським". У контексті обрання президентом США Дональда Трампа і президентом Болгарії проросійського кандидата соціаліста Румена Радева таке позиціювання Ігоря Додона використовувалося як черговий незаперечний доказ перемоги Росії і, зокрема, Путіна. Крім оглядачів, про це заговорили в суспільстві, що може бути свідченням небайдужості українців до подій у сусідній державі. Однак хто з тих, хто так перейнявся обранням Ігоря Додона президентом Молдови, зміг би назвати ім'я теперішнього президента південної сусідки? А хто міг би хоч якось охарактеризувати його діяльність? Чи багато писали українські ЗМІ й експерти про президента Ніколає Тімофті?
Попри внесені до Конституції зміни, які повернули практику прямих президентських виборів у Молдові, повноваження президента не змінилися. Ігор Додон матиме ті самі важелі впливу, що й Ніколає Тімофті, а тому політичним ядром країни залишатимуться уряд і парламент. Серед цих повноважень немає таких, що дозволять Додону перезавантажити зовнішньополітичний вектор руху Молдови. Однак небувале фокусування вітчизняних та іноземних ЗМІ, які висвітлювали перебіг президентської кампанії, на геополітичних прокламаціях та обіцянках новообраного президента, значно збільшило політичний капітал посади президента. Можна очікувати, що рівень уваги найближчим часом не спадатиме. Як наслідок - виступи на зовнішньополітичні теми, епатажні заяви, загравання з Москвою і візити до Кремля, які вже допомогли змобілізувати виборців, можуть стати основою політичного порядку денного новообраного президента. Брак реальних важелів впливу на ситуацію в Молдові дасть йому також змогу збільшувати градус критики уряду, зробивши проєвропейських вибір правлячої партії об'єктом нападок. З іншого боку, протистояння з Додоном буде вигідне і Демпартії, яка може надалі поглиблювати розлам між гілками влади в геополітичних категоріях, позиціюючи себе як партнера ЄС, а президента як креатуру Кремля.
Те, як скористаються цим потенційним двобоєм Майя Санду і проєвропейська права опозиція, а також якою буде позиція ЄС, визначатиме рівень політичної стабільності в державі. У перші дні після другого туру прибічники Санду вже продемонстрували готовність повернутися до вуличних протестів на знак незгоди з наявною політичною ситуацією. Тому перше, що насправді означає для України обрання Ігоря Додона президентом, - це сповзання Молдови у період політичної нестабільності. Помножена на економічну кризу, небувалу поляризацію населення та загальну турбулентність у світі, політична криза в сусідній державі відволікатиме увагу Києва і змушуватиме українську владу реагувати на антиукраїнські випади новообраного президента, якщо вони триватимуть і далі. Зокрема, адміністрація президента України вже поставила характер розвитку відносин між державами у пряму залежність від того, поважатиме Ігор Додон як президент територіальну цілісність України чи ні.
Гальмування двостороннього співробітництва між Україною і Молдовою - це якраз те, чого домагається Кремль. Адже жорстка позиція стосовно заяв Додона і пауза в реалізації двостороннього порядку денного не збільшать кількості прихильників України і президента Порошенка в молдовському суспільстві. До того ж панування російської пропаганди в інформаційному просторі південної сусідки призводить до сприйняття українських подій крізь призму трактування їх Росією, а відтак соцопитування громадян Молдови фіксують низький рівень популярності президента Порошенка і високий рівень підтримки президента Путіна. Також, за даними соцопитувань, особливо проросійською є українська національна меншина, яка становить близько 11% населення Молдови. З огляду на це, Київ повинен виробити такий підхід до співробітництва з Кишиневом, який унеможливить подальші спекуляції навколо теми Криму та територіальної цілісності України, але водночас не зупинить розвитку двосторонніх відносин.
Необхідність успішного виконання двостороннього порядку денного зумовлена особливістю відносин між державами. Основою їх розвитку є обопільне виконання т.зв. пакетних домовленостей, що передбачають одночасне вирішення спірних питань в усіх напрямах секторального співробітництва. На сьогодні їх залишилося кілька, і стосуються вони т.зв. спадщини СРСР - завершення демаркації кордону та визначення прав власності на об'єкти, побудовані за радянських часів. Найбільш гострими залишаються питання демаркації лінії державного кордону в районі буферного гідровузла Дністровського гідроенергетичного комплексу та питання забезпечення функціонування Дністровського комплексного гідровузла. Навколо них впродовж уже багатьох років накопичується шлейф недовіри та негативу. Найбільш чутливим є питання екології річки Дністер.
Для України Дністер -джерело розвитку гідроенергетики, для Молдови - основне джерело водних ресурсів. Ухвалена Кабміном Програма розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року, яка передбачає будівництво нових дамб на Дністрі, вкотре увиразнила відмінність підходів до використання спільного басейну річки. Це рішення українського уряду наразилося на критику не тільки в Молдові, а й, насамперед, в Україні. Однак голос екологів наразі залишається слабшим за голос Міненерговугілля. У Києві не враховують, що діяльність наявних гідроелектростанцій, а надто - Новодністровської ГЕС, уже призводить до нестачі води в Нижньому Дністрі в посушливі роки. Обсягу води, який скидається з Дністровського водосховища, уже не вистачає для того, щоб підтримувати екосистему і належний рівень води в Молдові.
Однак вирішення цього та інших проблемних питань співробітництва залежить передусім від налагодженості політичного діалогу. Узгодження спірних питань і напрацювання порядку денного відносин - це прерогатива Міжурядової українсько-молдовської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, останнє (13-те) засідання якої відбулося 2011 року. Цього тижня, після п'ятирічної паузи, відбулася давно очікувана зустріч співголів комісії - першого віце-прем'єр-міністра, міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва та віце-прем'єр-міністра, міністра економіки Республіки Молдова Октавіана Калмика в Кишиневі. Організацію цієї зустрічі уже можна вважати досягненням дипломатів обох країн. Попри те що результати зустрічі (безповоротне скасування Молдовою протекціоністських квот на ввезення деяких видів продукції українського виробника з 1 січня 2017 р.; рішення щодо лібералізації авто- і авіасполучення тощо) більш ніж скромні і є підтвердженням уже ухвалених влітку цього року рішень, сам факт налагодження контактів між співголовами комісії дає надію, що цим започатковується виведення двостороннього співробітництва з глухого кута, в якому воно опинилося. Будемо вірити, що анонсоване засідання змішаної комісії таки відбудеться 2017 року в Києві, а не буде перенесене на невизначене майбутнє, як це вже стало недоброю традицією в українсько-молдовському діалозі.
Для Києва важливо розуміти, що поглиблення всебічної співпраці з Молдовою може стати запорукою більшої інтегрованості молдовського політикуму та суспільства у спільні з Україною, а не Росією проекти. Призупинення двосторонньої співпраці вкрай небажане. Тому Київ має зосередитися на тому, як активізувати співпрацю з українською діаспорою, а відтак збільшити в її середовищі кількість прихильників проєвропейського курсу обох держав, і як перетворити успішну двосторонню співпрацю на м'яку силу України в Молдові, зокрема, й завдяки позитивному вирішенню питання спільного управління басейном річки Дністер. Це означає, що Банкова повинна докласти максимум зусиль у боротьбі за симпатії громадян Молдови, індикатором перемоги в якій буде зміцнення справжніх проєвропейських сил на парламентських виборах 2018 року.
Завдання не з простих, оскільки потребує проактивної позиції та напрацювання пакета пропозицій Молдові, які зможуть конкурувати із запропонованими Москвою "морквинками" (включно з поверненням на молдовський енергетичний ринок). За Кишинів, так само як за Париж, Рим, Берлін і Вашингтон, потрібно боротися постійно. Наскільки зрілим і фахово підготовленим для цього є дипломатичний корпус української держави, покажуть результати виборчих кампаній у країнах ЄС уже наступного, 2017 року.