Незважаючи на те, що російські війська поступово залишають Білорусь, загроза нашій безпеці з боку сусідньої країни нікуди не зникла.
З білоруської землі росіяни так само запускають ракети, які вбивають українців і нищать нашу інфраструктуру. У білоруських аеропортах так само злітають російські літаки, що завдають ударів по українських містах. Із білоруської території в Україну й далі пробираються російські диверсійно-розвідувальні групи. Нарешті, після поправок до конституції, які, в тому числі, скасовують без'ядерний статус Білорусі, виникла загроза розміщення в цій країні російської ядерної зброї.
Лукашенко намагається відбілювати репутацію Росії: він говорить про «превентивний характер» війни РФ проти України і запевняє, що різанина в Бучі, влаштована російськими військовими, — це «психологічна спецоперація англійців». Але, попри те, що Лукашенко є союзником Путіна та надає територію своєї держави під плацдарм для ведення бойових дій проти України, він поки що зміг уникнути безпосередньої участі білоруських військових в агресії проти нашої країни (хоча білоруські спецпризначенці і брали участь у деяких операціях).
Одна з причин цього — війна Росії проти України не популярна серед білорусів.
Ні миру, ні війни
Згідно з результатами соцопитування, проведеного в березні Chatham House, переважна більшість респондентів не підтримує відправлення білоруських військ в Україну: тільки 3% їх схвалюють участь співвітчизників у бойових діях на боці Росії. 28% опитаних вважають, що Мінську слід було підтримати Москву, але не брати участі у війні. За повний нейтралітет і виведення іноземних військ із Білорусі висловилося 25%, а 21% вагався з відповіддю.
«Попри те, що значна частина білорусів підтримує воєнні дії Росії в сусідній країні, безпосередня участь білоруської армії у війні означає ризик дестабілізації суспільства, яке різко проти відправлення своїх солдатів в Україну. І це мусить враховувати Лукашенко, якого дуже турбує стабільність власної влади», — зазначив у коментарі ZN.UA білоруський політичний аналітик Артем Шрайбман.
Дії білоруських партизанів, які здійснили масові диверсії на білоруських залізницях, щоб не допустити перекидання в Україну російської військової техніки та солдатів, стали для Лукашенка барометром настроїв у суспільстві. Адже ці диверсії здійснювали, в тому числі, й самі білоруси. І, звісно ж, Лукашенко має враховувати настрої своїх силовиків, багато яких проти участі Білорусі в російсько-українській війні.
Сьогодні Лукашенко прагне стати миротворцем і гарантом безпеки України, він шукає шляхів, щоб налагодити відносини з Заходом. І тоді як державний секретар Ради безпеки Аляксандр Вольфович обвинуватив Польщу та країни Балтії в підготовці агресії проти Білорусі і пригрозив їм «загибеллю та руйнуванням», міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей надіслав своїм європейським колегам лист, у якому пропонує відновити діалог.
Пастка економічної залежності
У поведінці Лукашенка та представників його режиму — лише уявна суперечливість. Насправді він послідовний у тому, щоб зберегти свою владу в країні, яка перебуває під міжнародними санкціями і в економічній залежності від РФ. Але вибрана самопроголошеним президентом стратегія виживання з опорою на Росію дала збій: чим глибше Путін в’язне у війні в Україні, тим гірші справи в Лукашенка, оскільки Москва не може компенсувати Білорусі її економічні втрати.
«Війна, що триває два місяці, погано позначається на білоруській економіці й, отже, негативно впливає на стійкість режиму Лукашенка. За прогнозами незалежних економістів, втрати ВВП Білорусі цього року становитимуть близько 10%. І хоч би як Лукашенко намагався перевести стрілки на Захід, та коли ціни зростають, а зарплати падають, то народ звинувачує в падінні рівня життя владу», — зазначив у коментарі ZN.UA білоруський політолог Валерій Карбалевич.
На сьогодні саме населення становить найбільшу небезпеку для режиму Лукашенка. Вже зараз білоруси, згідно з даними соцопитування Chatham House, переважно негативно оцінюють економічні перспективи країни. Так, половина респондентів не очікує стабільності в економіці (на її стабілізацію в найближчі три місяці розраховують 16%), а 58% опитаних вважають, що скоро життя звичайної людини погіршиться (оптимістів лише 12%).
«Скоро політичні страйки можуть не мати сенсу, бо будуть страйки економічні, коли люди вийдуть не з вимогою чесних виборів, а з вимогою отримати можливість розплатитися за свої кредити й нагодувати сім’ю. Ось цього найбільше боїться Лукашенко. Він це зрозумів, коли на нього накотилася хвиля санкцій, після того, як вплутався у війну з Україною», — заявив у інтерв’ю Радіо Свобода представник профспілкового об'єднання «Рабочи Рух» Юрій Роговой.
Поки що влада контролює ситуацію завдяки репресіям, які посилилися після 2020 року, коли було придушено протести проти фальсифікації президентських виборів. Грає на руку владі й відсутність в опозиції харизматичних лідерів. Проте в країні зберігається високий рівень протестних настроїв. Згідно з результатами онлайн-опитування Chatham House, опублікованими в жовтні минулого року, як мінімум, 61% населення режиму не підтримує й «очікує змін». (Тимчасом прибічників чинної влади налічується 39%.)
Прагнучи вижити, Лукашенко повертається до своєї улюбленої тактики маневрування між Росією і Заходом. Незважаючи на вимушене підписання угод щодо Союзної держави, завдяки яким РФ «м'яко» анексувала Білорусь, Лукашенко імітує потурання імперським амбіціям Путіна. При цьому в останній місяць емісари Мінська пропонують західним демократіям в обмін на зняття бодай частини санкцій із Білорусі звільнити деяких політв'язнів. А їх у країні близько тисячі.
Майстер політичної еквілібристики
Оскільки Захід не припиняє впроваджувати нові санкції стосовно Білорусі, спроби Лукашенка послабити залежність від Росії поки що невдалі. При цьому в Мінську чудово усвідомлюють, що Путін став своєрідним заручником своєї політики стосовно союзника: в Москві хоч і не радіють, коли спостерігають такі дії з боку Лукашенка, але в умовах російсько-української війни хазяїн Кремля не може руйнувати зовнішню єдність Росії та Білорусі й відкривати новий фронт.
Серед експертів поширена думка, що Лукашенко — маріонетка Путіна: хай і не дуже зручна, але реальна влада в Білорусі перебуває в руках верхівки силовиків, або пов'язаних із російськими спецслужбами, або підконтрольних їм. Йдеться про таких керівників силового блоку як голова КДБ Іван Тертель, міністр внутрішніх справ Іван Кубраков, держсекретар Ради безпеки Аляксандр Вольфович, міністр оборони Віктар Хренін.
Однак білоруські експерти, з якими консультувалося ZN.UA, з цим не погоджуються. На їхню думку, Лукашенко контролює своє оточення. «Людей, у яких були якісь амбіції, давно вилучено з найближчого оточення. Там залишилися тільки ті, хто готовий без роздумів виконати будь-який наказ. Думаю, що саме Лукашенко, а не Путін, контролює силові структури Білорусі», — стверджує Валерій Карбалевич.
«Імовірність палацового перевороту нині мінімальна. Тому що правляча еліта дуже залякана й переважно лояльна. При цьому Лукашенко контролює силові структури. Немає жодних ознак, що ці структури під контролем росіян. Те, що ці люди проросійські, не означає, що їх контролюють із Росії. У Білорусі чимала частина суспільства проросійська. Поки що немає доказів, що хтось, крім Лукашенка, контролює білоруських силовиків», — зазначає Артем Шрайбман.
Та й, за великим рахунком, незважаючи на всю свою політичну еквілібристику, самопроголошений президент Білорусі цілком влаштовує Москву.
Люфт для Лукашенка
«Не думаю, що росіяни зацікавлені в заміні Лукашенка, бо він, попри всю свою вертлявість, передбачуваний. Вони намагаються якось працювати з ним, прагнучи звузити його поле для маневру, створюють різні стимули для тієї чи іншої поведінки. Але, доки Лукашенко перебуває при владі, він настільки токсичний для Заходу, що будь-які наміри Білорусі нормалізувати відносин будуть заблоковані. І це головне, що цікавить росіян», — зазначив Артем Шрайбман.
Валерій Карбалевич також вважає, що Кремль не зацікавлений в усуненні Лукашенка, оскільки будь-яка спроба усунення — це завжди ризик: самопроголошений президент — ключова фігура режиму, а також гарант того, що Білорусь не піде шляхом України. Усунення ж Лукашенка неминуче означатиме трансформацію режиму, що може призвести до непередбачуваних наслідків. В умовах війни з Україною і протистояння з Заходом Кремлю це не потрібно.
Ряд експертів звертають увагу на ще одну причину, яка зупиняє Кремль від вигнання Лукашенка з політичного Олімпу, — страх Путіна, що за таким прикладом можуть піти і в Москві, організувавши палацовий переворот.
Нарешті, подальше перебування самопроголошеного президента при владі вигідне хазяїнові Кремля і з психологічного погляду. Для Путіна неприйнятна демократична зміна влади на пострадянському просторі: на тлі будь-якого демократично обраного глави держави російський президент виглядає доісторичним реліктом. Тому Лукашенко, що 27 років займає президентський палац, створює тло, на якому Путін почувається комфортніше.
При цьому Путін навіть змирився з аферою Лукашенка щодо транзиту влади в країні. На референдумі, який відбувся 27 лютого в Білорусі, було схвалено поправки до конституції. Однією з найважливіших стало закріплення в основному законі статусу Всебілоруських народних зборів (ВНЗ), які стають вищим представницьким органом країни. Але якщо повноваження ВНЗ розширюються, то повноваження президента при цьому дуже урізаються. Проте не у випадку з Лукашенком.
Поправки передбачають, що одна й та сама людина може обіймати президентську посаду в Білорусі не більше двох термінів, однак ця норма почне діяти після вступу на посаду знову обраного глави держави. Таким чином, Лукашенко після нинішньої каденції (яка закінчується 2025 року), гіпотетично, зможе правити ще 10 років. При цьому ніхто, крім Лукашенка, не може обіймати кілька посад одночасно. Лукашенко ж, на пропозицію ВНЗ, має право залишатися і президентом, і головою зборів.
Насправді після конституційної реформи режим особистої влади Лукашенка тільки посилюється, а референдум став механізмом імітації діалогу влади та суспільства. Але формально самопроголошений президент Білорусі виконав перед Путіним зобов'язання щодо політичної реформи.
Усе це дає Лукашенку, який публічно потурає імперським амбіціям Путіна, невеликий люфт у діях. Але як цим скористається Київ? Чи варто робити кроки назустріч політикові, котрий неодноразово демонстрував свою залежність від Путіна? Чи все-таки слід дочекатися політичної й економічної кризи в Білорусі? Адже крах режиму Лукашенка — це не тільки шанс для Білорусі стати демократичною державою. Це ще й послабить Путіна та Росію.
Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.