UA / RU
Підтримати ZN.ua

Курдський вибір. Іракська автономія за крок від незалежності

На відміну від Косово, в Іракського Курдистану немає серед світових гравців лобіста його незалежності.

Автор: Володимир Кравченко

Чи можна відвернути цунамі? А урагани з тайфунами? Історичні процеси схожі на природні: їх можна до певного часу не помічати, але неможливо зупинити.

Курди, які не раз намагалися упродовж усього XX ст. створити свою державу, днями підтвердили це правило в Іраку.

Попри протести Багдада, Анкари, Тегерана й Вашингтона, всупереч стурбованості Радбезу ООН, попри погрози "контрзаходів", в Іракському Курдистані 25 вересня відбувся референдум про незалежність. Його результат був наперед визначений: за явки 72%, за відділення від Іраку висловилися 92,3% учасників голосування. Коментуючи ці результати, президент автономії Масуд Барзані закликав Багдад і сусідні країни поважати волю мільйонів людей.

Минулого століття курди не раз піднімали повстання проти центральної влади. Але вони закінчувалися поразками. Появі курдської держави заважали кланова роз'єднаність, амбіції племінних вождів, розважлива політика місцевої влади, цинічна позиція глобальних гравців. Тому й Араратська курдська республіка, і Мехабадська республіка були лише тимчасовими утвореннями.

Війна в Перській затоці у 1991 р. і міжнародна воєнна інтервенція в Ірак у 2003 р. змінили ситуацію. Після повалення Саддама Хусейна курдський регіон у 2005 р. здобув широку автономію у складі федеративного Іраку.

При цьому курди не зрікалися ідеї створення своєї держави, розглядаючи перебування в складі федеративного Іраку як тимчасове явище. Наприклад, ще в 2005 р. відбувся неофіційний референдум про незалежність Іракського Курдистану. І тоді переважна більшість тих, що проголосували, - 98,8% - висловилася на користь власної держави.

За півтора десятиліття Іракський Курдистан став справжньою квазідержавою зі своїм урядом, чиновницьким апаратом, кордоном, армією. Автономія - єдино стабільний регіон у нестабільній країні. Провідну роль в Іракському Курдистані відіграє харизматичний клан Барзані, представники якого протягом останніх 70 років були лідерами збройної боротьби іранських та іракських курдів.

Але у відносинах Ербіля з Багдадом постійний конфлікт. Причин кілька. Перша - зменшилася роль курдів-сунітів у центральному уряді, тоді як вплив арабів-шиїтів зріс. Так само як і посилилися позиції Тегерана в Іраку. "Багдад відштовхнув нас. У курдської нації є реальний страх перед Іраком", - заявляє прем'єр-міністр автономії Нечірван Барзані.

Друга причина - розподіл фінансових ресурсів. Через суперечність між центром і регіоном з приводу експорту нафти Багдад у 2014 р. призупинив фінансування уряду автономії. Це було порушенням Конституції, відповідно до якої Ербілю спрямовувалося 17% доходів від продажу іракської нафти на розвиток регіону.

Для курдів дії центрального уряду були тим більше неприйнятні, що на території Іракського Курдистану розташовані нафтові родовища, запаси яких оцінюються в 45 млрд барелів (шоста позиція у світі), а нафта з цієї автономії становить 60% усього іракського видобутку. У результаті, попри протести Багдада, регіональний уряд став продавати свою нафту на світовий ринок, експортуючи її по трубопроводу в Туреччину.

Однак не протистояння з Багдадом підштовхнуло Ербіль до проведення чергового референдуму, а слабкість центральної влади, що виявилася у 2014 р., коли урядові війська під натиском підрозділів ІДІЛ втекли із західних і північних провінцій Іраку. Тоді пешмерга - курдські воєнізовані формування - змогли не тільки зупинити просування загонів ісламістів, але й відвоювати Кіркук та інші північні райони.

Наступ ІДІЛ і поразка іракської армії призвели до того, що Масуд Барзані оголосив улітку 2014 р. про намір провести референдум про незалежність, оскільки країна була "фактично розділена". З різних причин ці плани не були реалізовані. Успішні дії курдів проти "Ісламської держави", участь у звільненні Мосула послужили поштовхом до рішення провести референдум 25 вересня.

Його результати не означають, що Ербіль автоматично оголосить про державотворення: Масуд Барзані заявив, що підсумки голосування дозволяють регіональному уряду почати переговори з Багдадом про умови мирного виходу зі складу Іраку, і закликав сусідні країни допомогти в цьому діалозі. Але іракський уряд і парламент відмовляються визнавати референдум, називаючи його неконституційним.

У своїй позиції Багдад спирається на підтримку міжнародної спільноти, яка з різних причин виступає за єдність федеративного Іраку. Наприклад, для Вашингтона розпад цієї країни означає ослаблення фронту боротьби з "Ісламською державою" і ще більшу дестабілізацію в регіоні. І це при тому, що Сполучені Штати розглядають Іракський Курдистан як свій плацдарм у нестабільному регіоні.

Для Тегерана поява незалежного Іракського Курдистану - послаблення його союзника Іраку, де при владі перебувають араби-шиїти, загроза курдського сепаратизму в Ісламській республіці й провал планів зі створення "шиїтського пояса" від Ірану до Середземного моря. Для Анкари нова держава - зростання курдського сепаратизму в південно-східних провінціях Туреччини, де більш як 30 років свою боротьбу за державотворення веде ліворадикальна Робітнича партія Курдистану (РПК).

Ізраїль, який завжди підтримував боротьбу курдів за незалежність, виявився єдиною країною, що підтримала референдум: прем'єр Біньямін Нетаньяху й раніше висловлювався за незалежність Іракського Курдистану. А от Росія, виступаючи за територіальну цілісність Іраку, водночас "з повагою ставиться до національних устремлінь курдів".

Двоїста позиція Кремля ґрунтується на цинічному прагматизмі. З одного боку, поява незалежної курдської держави здатна радикально змінити розклад у Близькосхідному регіоні. З іншого, у Москві дуже прагнуть зберегти контракти на закупівлю "Роснефтью" нафти в уряду Іракського Курдистану й будівництво цією компанією газопроводу в Туреччину. Ці проекти дозволять посилити позиції Росії на Близькому Сході.

На відміну від Косово, в Іракського Курдистану немає серед світових гравців лобіста його незалежності. І це є серйозною перешкодою на шляху Ербіля до здобуття державності: чинний статус-кво влаштовує всіх, окрім курдів.

Тому ще до проведення референдуму Ербіль намагався схилити провідні столиці світу на свій бік. Заради цього влада Іракського Курдистану навіть найняла в США скандально відомого політичного консультанта - колишнього голову виборчого штабу нинішнього американського президента й політтехнолога Партії регіонів Пола Манафорта: він мав був просувати питання визнання Курдистану на Заході.

Але якщо Бернар Кушнер і Ноам Хомскі говорять про законність референдуму, то США, ЄС, арабські країни поки що не готові до появи нової держави. Зате в доступній для огляду перспективі - блокада з боку Анкари, найближчого політичного союзника й економічного партнера Ербіля, і конфронтація з Багдадом, яка може перерости в збройне протистояння. Приводом до цього можуть стати спроби іракців і курдів зберегти контроль над провінцією Кіркук, на території якої перебувають великі нафтові родовища.

Жорстка позиція уряду Хайдера аль-Абаді, що не визнає результатів референдуму і відмовляється від переговорів, погіршує ситуацію. Як заявив аль-Абаді, федеральний уряд застосує військові сили Іраку в усіх областях Курдистану відповідно до конституції.

Щоб зберегти єдність країни й контроль над нафтовими родовищами, іракська влада посилює тиск на Ербіль: Багдад погрожує блокувати прикордонні переходи, вимагає віддати йому контроль над міжнародними аеропортами, проводить спільні ірако-турецькі військові навчання на кордоні між Туреччиною й Курдистаном і має намір направити сили безпеки в спірні регіони, які курди контролюють з 2003 р. Зокрема в провінцію Кіркук.

Наслідки чергового витка збройного протистояння в Іраку непередбачувані. І цього небезпечного сценарію намагаються уникнути регіональні й глобальні гравці. В остаточному підсумку, як і в 2005 р. справа знову може обмежитися багаторічними переговорами, коли іракські курди почнуть виторговувати кращі умови для їхньої автономії в складі федеративного Іраку й укотре призупиняться на своєму шляху до незалежності.

Але рано чи пізно курди зроблять цей останній крок.