Сумнівну угоду уклали восени 2001 року Москва і Вашингтон. Щоб Росія поповнила лави союзників Сполучених Штатів у війні проти міжнародного тероризму, Білий дім почав ігнорувати недемократичні дії Кремля всередині країни. Хоч поширення демократії — наріжний камінь зовнішньополітичної доктрини Вашингтона! Цей суперечливий альянс скріпило дружнє рукостискання двох президентів. Та чи справді Кремль є таким уже цінним союзником для Сполучених Штатів у війні проти терору? Сумніви долають і представників республіканської адміністрації. Радник Пентагону Річард Перл якось заявив у одному з інтерв’ю: «Як на мене, ми нічого не отримуємо від цієї угоди».
Свого часу Джордж Буш так визначив три головні завдання, що стоять перед Вашингтоном у війні проти тероризму. По-перше, це активне переслідування власне терористів, які напали і планують надалі нападати на Сполучені Штати. По-друге, боротьба з розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ) у світі. По-третє, просування і зміцнення демократії на всій планеті. Особливо на Близькому Сході. У практичній площині для реалізації цих завдань Вашингтону від Москви було потрібно не так і багато: підтримка Сполучених Штатів у військових операціях в Афганістані та Іраку, списання зовнішніх боргів Багдада, допомога в шестисторонніх переговорах щодо проблеми атомної зброї Північної Кореї, а також сприяння у розв’язанні проблеми ядерної програми Ірану.
Насправді ж виявляється, що Росія у війні з міжнародним тероризмом набагато частіше опиняється у таборі противників Сполучених Штатів, ніж серед його союзників. Безумовно, в добу інформаційних технологій Москва і Вашингтон обмінюються розвідувальними даними та відомостями про підозрілі фінансові трансакції. На думку фахівців, співробітництво у сфері моніторингу фінансових операцій має важливе значення в антитерористичній діяльності, оскільки дозволяє не лише вийти на слід терористів, а й прогнозувати можливі акції відплати. Втім, не варто обманюватися стосовно ефективності співробітництва у сфері обміну інформацією: кожна зі сторін намагається використовувати союзника у власних інтересах, найчастіше надаючи досить обмежені дані.
Найреальніше Кремль допоміг Білому дому під час військової кампанії проти радикального релігійно-політичного руху «Талібан» і терористичної організації «Аль-Каїда» в Афганістані, надавши американцям цінну розвідувальну інформацію і забезпечуючи зброєю членів Північного альянсу. Тоді ж Кремль погодився з розміщенням американських військ у країнах Центральної Азії. Росія навіть надала свій повітряний простір для літаків НАТО, що перевозили війська антитерористичної коаліції до Афганістану.
Мабуть, цим і обмежується «стратегічне співробітництво» Росії і Сполучених Штатів у боротьбі проти тероризму. Оскільки вже під час наступного етапу всесвітньої війни з тероризмом — вирішення проблеми іракського диктатора Саддама Хусейна — ми так і не побачили в лавах американських союзників росіян. Як і багато європейських країн, Росія виступила проти силового варіанта вирішення іракського питання: свого протеже Саддама Хусейна Москва захищала до останнього. І цим значно ускладнювала становище Вашингтона. Щоправда, восени минулого року Кремль пішов на несподіваний крок: поряд з іншими європейськими країнами, російське керівництво прийняло рішення списати Іраку 80% (6,5 млрд. дол.) боргу. Списання країнами Паризького клубу значної частини боргу має дати поштовх розвитку іракської економіки. З іншого боку, це рішення Паризького клубу означає, що зменшуються й фінансові витрати американців в Іраку. Втім, російські експерти вважають цей крок Москви небезкорисливим. Стверджують: списавши частину безнадійного іракського боргу, Москва отримала від Вашингтона запевнення, що російські компанії одержать контракти на відновлення економіки Іраку.
Зовсім кепські справи у спільній боротьбі з розповсюдженням ЗМЗ. Вашингтон впевнений, що Тегеран упродовж тривалого часу таємно працює над створенням атомної зброї. Американці, за їхніми словами, мають незаперечні докази цього. Однак, незважаючи на постійні заклики до Росії згорнути співпрацю з Іраном у ядерній сфері, Москва продовжує й далі брати активну участь у реалізації цієї програми, стверджуючи, що вона має мирний характер: російські фахівці будують атомний реактор у Бушері, а російські вчені передають своїм іранським колегам ядерні технології. Такі дії Москви якось не дозволяють говорити про участь росіян у боротьбі з розповсюдженням ЗМЗ. Це не може не викликати розчарування в американського керівництва, яке розраховувало на суттєвішу взаємодію з Кремлем.
«Іран може слугувати особливо наочним прикладом (відсутності взаємодії Москви і Вашингтона. — Авт.), якщо врахувати, що впродовж року, який минає, Великобританія, Франція і Німеччина доклали чимало зусиль до того, щоб домогтися згоди Ірану на закриття його програми створення ядерної зброї, тоді як Росія ніяк не наважувалася зайняти твердішу позицію у цьому питанні», — констатував експерт американської Ради із зовнішньої політики Стівен Сестанович в інтерв’ю «Независимой газете» у грудні 2004 року. Більше того, беручи до уваги давні партнерські відносини Москви й Тегерана, вони, радше, створять альянс, покликаний стати противагою дедалі сильнішим позиціям Вашингтона у Близькосхідному регіоні.
Не особливо посприяла Росія й вирішенню північнокорейської проблеми, яка нині жахає багатьох експертів. Сьогодні американці розчаровані у Кремлі як у партнері, який може благотворно вплинути на важко передбачуваний режим.
Що ж стосується поширення демократії, то, як констатував професор Стенфордського університету Майкл Макфол, і «тут Путін стоїть на перешкоді». Росія завдає великої шкоди Сполученим Штатам, коли задля збереження свого статусу великої держави сприяє консервації авторитарних режимів і послідовно бореться з демократією. Зокрема й у пострадянських країнах. Для прикладу можна взяти й недавню історію з президентськими виборами в Україні. І коли після Беслана російське керівництво заговорило про превентивні удари, маючи на увазі насамперед територію Грузії, то це розглядається як засіб впливу на прозахідний уряд цієї країни. Водночас у своїй країні російське керівництво проводить політику, спрямовану на звуження демократичних свобод. Пригадаймо не тільки справу «ЮКОСа» та Михайла Ходорковського, а також обмеження свободи слова, урізання повноважень регіональних губернаторів...
Навіть у Чечні, де Росія, як вона офіційно заявляє, воює з терористами, Москва не так допомагає Вашингтонові у вирішенні глобальної проблеми, як загострює ситуацію, оскільки на Північному Кавказі російське керівництво проводить справжню політику геноциду. Як відзначив віце-президент Центру близькосхідних досліджень Олександр Богомолов, методи, які використовує в Чечні Володимир Путін, аж ніяк не вирішують проблему тероризму. Навпаки, вони сприяють збільшенню серед чеченців числа прихильників радикальних методів боротьби і послідовників екстремістських ісламських вчень. Таким чином, Росія є країною, яка породжує й експортує тероризм.
Та й узагалі, складається враження, що для російського керівництва участь в антитерористичній коаліції — всього лише спосіб легалізувати війну в Чечні і послабити критику з боку світової спільноти. Слід сказати, росіяни свого домоглися. Після вересня 2001 року помірковану позицію щодо чеченської війни зайняла не лише Парламентська асамблея Ради Європи, а й представники республіканської адміністрації США, які неодноразово повторювали, що Чечня — це внутрішня справа Росії, а бойовики, які вбивають мирних людей, — терористи.
Попри таку віртуальну участь росіян у війні проти тероризму, Білий дім, як і раніше, говорить про важливість подальшої участі Москви в антитерористичній коаліції, ще донедавна продовжуючи заплющувати очі на посилення в Росії авторитарних тенденцій. Така позиція, можливо, зумовлена тим, що для Джорджа Буша війна з тероризмом важливіша, ніж поширення демократії. І в цій безкомпромісній боротьбі, де американському президентові все бачиться у чорно-білих кольорах, важлива навіть віртуальна допомога Кремля, яка дозволяє Вашингтонові говорити про формальну політичну підтримку. Тим більше що Росія входить до складу «великої вісімки», а для американського президента, у чому впевнені багато українських експертів у сфері україно-американських відносин, важливо, аби всі країни з цього клубу підтримували його, демонструючи, таким чином, що поділяють цілі й засоби боротьби Сполучених Штатів.
З іншого боку, не можна відкидати й геополітичний чинник. У середовищі американської політичної еліти міцніє страх перед Китаєм, у якого є всі передумови для того, щоб стати провідною світовою державою в середині XXI століття, яка у військовому й економічному аспектах загрожує гегемонії Сполучених Штатів. Тож для існування стратегічної противаги КНР, вважають деякі американські уми, США необхідно не просто мати серед своїх союзників Росію. Головне також — не допустити зближення Москви і Пекіна. Інакше Вашингтону загрожуватиме вкрай небезпечна ситуація.
Утім, пояснення такого дивного бажання Буша-молодшого — незважаючи ні на що, бачити серед своїх союзників у війні з тероризмом і Росію, може бути набагато простішим. Один знайомий український дипломат, який упродовж тривалого часу працював у Сполучених Штатах, коментуючи відносини Вашингтона й Москви, зауважив, що в контексті війни з тероризмом сьогодні Росія для Білого дому не просто третьорядна країна. У практичному плані американо-російський діалог нічим не наповнений. Сфера взаємних інтересів Росії і США надзвичайно мала, й американці не бачать, за рахунок чого її можна розширити. Тому Вашингтон цілком влаштовує така Росія, яка не створює йому проблем: американцям досить і того, що існують фанатики-терористи з «Аль-Каїди», які заприсяглися знищити Америку, проблема Іраку, де розпалюється справжня громадянська війна, та Північна Корея, яка створила ядерну зброю. Партнерські ж відносини Сполучених Штатів і Росії, хай навіть скріплені особистою дружбою Джорджа Буша та Володимира Путіна, настільки тендітні, що загроза конфронтації, страх одержати, поряд з іракською проблемою, ще й російську змушує американських лідерів заплющувати очі на згортання демократичних реформ у Росії.
Ризикнемо висунути ще одну версію. Поблажливе ставлення до Росії адміністрації Джорджа Буша може бути зумовлене тим, що Білий дім мусить враховувати й інтереси американських компаній, котрі мають у Росії довгострокові фінансові та бізнес-проекти. Йдеться насамперед про компанії, пов’язані з бізнесом сімейства Бушів (наприклад, Carlyle Group), а також Чейні, Райс... Адже жорсткість політики Сполучених Штатів, яка потенційно може переростити в конфронтацію Москви та Вашингтона, може вдарити й по інтересах великих американських компаній.
Утім, останніми місяцями намітилася зміна ставлення Вашингтона до свого партнера по коаліції: відхід росіян від демократії тривожить американців. Мабуть, уперше публічно свої побоювання Джордж Буш висловив Володимирові Путіну в листопаді минулого року, під час саміту країн Азійсько-Тихоокеанського регіону в Чилі. Тоді американський президент відверто доніс російському колезі свою стурбованість концентрацією влади в Росії і сумніви у слушності його дій. Потім була реакція Сполучених Штатів на російське втручання в українські вибори, що дозволило дійти висновку: з погляду Білого дому, участь Кремля у війні з міжнародним тероризмом не означає, що росіяни мають право нехтувати демократією. І ось кілька тижнів тому держсекретар Кондоліза Райс під час зустрічі з російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим висловила занепокоєння станом демократії і концентрацією влади в Росії. Причому американці намагалися зробити так, щоб дослівні цитати держсекретаря потрапили в пресу, яка зарясніла коментарями, буцімто Вашингтон планує переглянути свою політику щодо Москви.
У цих словах і діях високопоставлених американських чиновників можна побачити розчарування відсутністю ефективного політичного діалогу у сфері боротьби з тероризмом і неповноцінним економічним співробітництвом Сполучених Штатів та Росії. Після розбірок Кремля з великим російським бізнесом (насамперед ідеться про «ЮКОС» та продаж «Юганскнефтегаза»), принадність Росії в очах американських інвесторів знизилася. Судячи зі слів ряду представників нафтових компаній (наприклад, «Exxon Mobil Corp.»), сьогодні вже можна забути про те, щоб західний капітал укладав значні інвестиції у цю країну. Свою роль відіграло й те, що проект будівництва нафтопроводу з Мурманська до Сполучених Штатів, який відкрив би для російської нафти американський ринок, схоже, вже ніколи не буде реалізовано.
І все-таки головна причина жорсткішання позиції щодо Росії полягає у посиленні авторитарних тенденцій путінського режиму. Врешті-решт, поблажливе ставлення Вашингтона до посилення авторитаризму в Росії почало шкодити іміджу Буша-молодшого у Сполучених Штатах. Середньостатистичному американцеві не зовсім зрозуміло, чому лідер країни, який використовує всю потугу США, щоб скинути диктатора Саддама Хусейна і принести демократію в Ірак, водночас соромливо заплющує очі на недемократичні Росію, Китай, Саудівську Аравію, Пакистан, Єгипет. Тим більше що уряди деяких із цих країн часто висловлюють свою незгоду з політикою Сполучених Штатів. У результаті в інавгураційному виступі Джорджа Буша з’явилася теза про те, що Америка боротиметься за поширення свободи в усьому світі.
Втім, стосовно Росії це не означає кардинального перегляду американської політики, який передбачав би ізоляцію Москви: прагматична зовнішня політика, що базується на боротьбі з тероризмом як основною загрозою національній безпеці Сполучених Штатів, вимагає від Джорджа Буша та його команди шукати компроміси. «Наша мета — продовжити переговори з росіянами з цього питання і ясно показати, що поглиблення відносин, якого ми всі бажаємо, станеться лише на основі спільних цінностей», — заявила Кондоліза Райс журналістам Reuters і France-Presse, водночас закликавши Кремль прискорити демократичні реформи, якщо Москва прагне поглиблювати відносини зі США. На практиці ж ця жорсткість позиції Вашингтона означає лише те, що на переговорах із росіянами американці частіше порушуватимуть питання демократії. Як пише The New York Times, під час перельоту до Туреччини Кондоліза Райс сказала журналістам, що «американські офіційні особи частіше виноситимуть це питання на обговорення, але лише в контексті інших спільних кроків, багато з яких будуть пов’язані зі спробами інтегрувати Росію у демократичні тенденції Заходу».
Найближчим часом американці продемонструють росіянам свої нові підходи у двосторонніх відносинах. Уже 24 лютого Володимир Путін і Джордж Буш у кращих традиціях часів протистояння Радянського Союзу та Сполучених Штатів зустрінуться на нейтральній території — у Братиславі. Незадовго до того глава Білого дому сказав, що чекає майбутньої зустрічі з Володимиром Путіним, під час якої планує порушити проблему спільних демократичних цінностей і має намір обговорити з російським лідером серію прийнятих ним рішень. «Я з нетерпінням чекаю зустрічі у Словаччині, щоб продовжити дивитися йому прямо в очі. На мою думку, Володимир розуміє, що Росія, яка схиляється до Заходу, відповідає своїм головним інтересам», — сказав Джордж Буш.
Що ж, неодноразово хвалені дружні стосунки двох президентів дозволяють говорити всю правду. Проте американський президент не повинен забувати торішнього зауваження Володимира Путіна, що він прислухається до думки свого друга Джорджа лише тоді, коли вважає за потрібне. Тож задля власного блага Білому дому потрібно провести межу, яку Москва не повинна переступати, якщо не хоче знову розпочати конфронтацію з Вашингтоном. Цього ж очікують від Сполучених Штатів і молоді демократії, яким набридло бути пішаками в амбіційних геополітичних партіях Росії. Інакше у Володимира Путіна розвинеться синдром безкарності.