Прикордонний спір між 3 і Словенією, на перший погляд, видається як нонсенс - обидві країни є членами ЄС.
До того ж Євросоюз виступив посередником у вирішенні цього спору. Також слід окремо зазначити, що домовленість двох країн про необхідність розмежування водних просторів у невеликій затоці Піран у північній частині Адріатичного моря була умовою, за якої Хорватія отримала можливість вступити в Євросоюз. Хорватський уряд тоді мусив погодитися на міжнародний арбітраж із цього питання. І ось 29 червня Постійний арбітражний суд у Гаазі виніс свій вердикт на користь Словенії (що було очікувано). Хорватія, яка з 1 липня 2013 р. стала членом ЄС, тепер відмовляється виконати рішення арбітражу, чим ставить у незручне становище Єврокомісію й підриває авторитет Гаазького арбітражу. Останніми днями обидві країни послали у спірний район патрульні катери у зв'язку з тим, що рибальські шхуни з Хорватії порушують кордон. Своєю чергою, Загреб обвинуватив словенських поліцейських у вторгненні у свої територіальні води.
Історія спору
Територіальні спори між Загребом і Любляною виникли після розділу Югославії у 1991 р. Словенія заявила про свої права на всю Піранську затоку, тоді як Хорватія пропонувала ділити її по лінії, рівновіддаленій від берегів двох країн, як це передбачено ст. 15 Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права, що набула чинності у 1994 р. Однак Словенія, посилаючись на ту саму статтю, постійно намагалася довести, що має переважні права на Піранську затоку, оскільки контролювала її в роки існування Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. Крім того, Словенія доводила в ООН, що перебуває в "ущемленому" географічному положенні і, в разі реалізації розділу затоки Піран за пропонованим Хорватією варіантом - по середній лінії, вона втрачає можливість доступу зі своїх портів до міжнародних вод. Таким чином, Любляна вимагала для себе не половину, а дві третини акваторії затоки, до того ж добивалася встановлення "коридору" через хорватські територіальні води для проходу своїх кораблів із затоки Піран у міжнародні води.
У принципі, таке рішення було закріплене в угоді урядів двох країн від 2001 р. Пізніше воно було ратифіковане парламентом Словенії, але Хорватія не стала його ратифікувати. Однак угода 2001 р. частково суперечила положенням Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права, ось чому, зрештою, країнам довелося звернутися до міжнародного суду.
Словенія (яка стала членом ЄС 2004-го), фактично, більше року блокувала вступ Хорватії до ЄС, доки не отримала запевнень від хорватської сторони, що та згодна на арбітраж. Це відбулося лише в листопаді 2009 р.
Арбітражний процес стартував у травні 2011 р., коли обидві сторони подали свої документи на розгляд у Гаагу. Однак уже 2015-го вибухнув скандал, коли одна з хорватських газет опублікувала розмову члена Арбітражного суду від Словенії Йєрнея Секолеца і представниці словенського МЗС Сімони Дреник, які обговорювали, як вплинути на суддів, щоб отримати вердикт на користь своєї країни. Більше того, стало відомо, що вже під час самого арбітражу Секолец долучив додаткові документи до справи, що заборонено правилами арбітражу.
Після цього скандалу, 29 липня 2015 р., хорватський парламент одноголосно підтримав ініціативу про односторонній вихід з арбітражу, посилаючись на порушення, допущені під час нього словенською стороною. Втім, через рік після скандалу та зміни ключових суддів Постійний арбітражний суд у Гаазі вирішив, що він правомочний продовжувати розгляд цієї справи.
У рішенні від 29 червня 2017 р. суд у Гаазі ухвалив, що кордон між двома країнами проходить по річці Драгоня до місця впадіння в канал Св. Одорика. Потім по прямій лінії, що віддає Словенії контроль над 3/4 акваторії затоки Піран.
Також суд передбачив, що словенські судна можуть мати "коридор" через хорватські територіальні води завдовжки 10 і завширшки до 2,5 морської милі для виходу в міжнародні води.
Це рішення було назване історичним у Любляні й таким, що "не має жодної законної сили", - в Загребі. Європейська комісія тим часом закликала обидві країни виконати постанову арбітражу. Втім, хорватський прем'єр Андрей Пленкович одразу ж заявив, що "було б добре, якби Європейська комісія діяла в рамках своїх повноважень", натякнувши, що чиновники у Брюсселі не мають жодного права вирішувати прикордонні питання, і їх заяви не мають жодної юридичної сили.
"Китайський" сценарій Загреба
Таким чином, Хорватія стала вже другою країною світу, яка останнім часом ігнорує рішення арбітражу в Гаазі. Нагадаємо, що торік так само вчинив Китай, не визнавши рішення цієї міжнародної інституції, коли та виступила на боці Філіппін у справі про розмежування акваторії Південно-Китайського моря. Відтоді Пекін докладає колосальних дипломатичних зусиль, щоб влада в Манілі відмовилися від реалізації свого плану розмежування моря на основі рішення арбітражу. Китай і Філіппіни вирішили діяти без посередників. Схоже, в Загребі беруть на озброєння китайський досвід.
Так, минулого тижня стало відомо, що Пленкович готується до зустрічі зі своїм словенським колегою Мирославом (Миро) Цераром 12 липня, щоб обговорити наявну ситуацію. Церар, своєю чергою, наполягатиме, що рішення, прийняте в Гаазі стосовно кордону, - "остаточне і обов'язкове до виконання" обома сторонами. Важливо, що ця зустріч відбудеться напередодні дводенного саміту ЄС-Західні Балкани в Трієсті, у якому братимуть участь лідери регіону, а також керівники Німеччини, Франції та Італії. У зв'язку з ситуацією у відносинах між Загребом та Любляною питання кордону й територіальних спорів у регіоні буде, мабуть, найгострішим під час зустрічі. При цьому раніше словенські політики заявляли, що вони розраховують одержати чітку підтримку своєї позиції від лідерів великих європейських держав і ЄС. Однак джерела у Брюсселі заявляють, що Єврокомісія поки що не визначилася з подальшими кроками і не буде відверто тиснути на Загреб, щоб не провокувати Хорватію на дії у відповідь.
Річ у тому, що коли Хорватія і Словенія, дві держави-члени ЄС, не зможуть вирішити свій диспут полюбовно, це може вплинути на ситуацію в регіоні Західних Балкан загалом, де 6 країн (включно з Косовом) заявили про бажання приєднатися до Євросоюзу. Однак три з них - Сербія, Чорногорія та Боснія і Герцеговина мають невирішені територіальні питання з Хорватією.
Загреб цілком може взяти на озброєння не тільки "китайський", а й "словенський" варіант вирішення територіальних спорів із сусідами. Хорватія, як і Словенія свого часу, може блокувати вступ цих країн до ЄС доти, доки не доб'ється від них вигідного для себе рішення.
Раніше Андрій Пленкович заявляв, що Хорватія буде добрим ментором для своїх сусідів і готова ділитися своїм досвідом проведення переговорів про вступ до ЄС, які тривали 10 років. Однак колишній президент Хорватії Іво Йосипович, очільник держави на момент вступу країни до ЄС, у недавньому інтерв'ю заявив, що його країна так і не змогла за три роки скористатися всіма можливостями, які надавав вступ до ЄС. Основною проблемою залишається безробіття, а також прагнення молодих хорватів шукати роботу в інших країнах Євросоюзу. За три роки членства в ЄС Хорватія не змогла домогтися приєднання до Шенгенської зони, і переговорний процес з ЄС із цього питання рухається повільно та складно.
На такому тлі Євросоюз справді не хоче створювати додаткових проблем у відносинах із Загребом, тому Брюсселю важливо, щоб територіальний спір між Хорватією і Словенією завершився полюбовно. Це було б доброю підмогою для вирішення схожих проблем у майбутньому, при прийомі до ЄС інших Балканських держав, а також демонстрацією всім, що Євросоюз стоїть на захисті принципів територіальної цілісності та суверенітету держав.