Чи зміняться європейські традиції гостинності стосовно мігрантів? Чи справді злочинність мігрантів - це не роздута проблема, а реальне явище, котре варто серйозно брати до уваги? Коли так, то які цього причини?
Ці та інші запитання спонукають уважніше поглянути на повідомлення останніх місяців про діяння, які скоюють у Європі вихідці з Північної Африки та Близького Сходу.
А повідомлень таких багато. Вони є очевидними маркерами ускладнення криміногенної обстановки та підвищення рівня злочинності мігрантів, що привертають до себе підвищену увагу після листопадових паризьких терактів. Мова, звісно, про масові насильницькі акти стосовно жінок, вчинені в центрі сучасного німецького мегаполіса в новорічну ніч; бійку з поліцією в таборі для мігрантів в Угорщині; штурм прикордонної інфраструктури на кордоні Македонії та Греції; масові підпали, що стали традиційними, автомобілів у французьких містах. Усе це - мала дещиця того, що відбувалося лише в перші тижні січня.
У наукових джерелах самі собою чинники, які визначають злочинну поведінку мігрантів, висвітлені досить детально. Серед них найчастіше називають такі: зумовлені особливостями формування особи до міграції; зумовлені формуванням мети міграції; чинники, які впливають на мігранта у країні-реципієнті.
Ось тільки явища, породжені невдачами у протидії масовій нелегальній транскордонній міграції в ЄС, примушують по-новому подивитися на проблему. Що лежить в основі злочинної поведінки мігрантів? Чому особи, котрі прибули в нову для себе країну, так явно, інколи зухвало, порушують заведений у ній лад? Спираючись на висновки, зроблені в результаті проведеного нами опитування експертів із країн-реципієнтів (Бельгії, Норвегії, Польщі), країн-транзитерів (Тунісу й Туреччини), країни-донора (Афганістану), пропонуємо наш погляд на кожну з перелічених вище груп чинників.
По-перше, привертають до себе увагу численні свідчення ігнорування мігрантами деяких соціальних норм країни перебування або транзитної країни. Наприклад, найчастіше згадується зневажливе й зухвале ставлення до жінок, нетерпиме ставлення до традиційних релігійних проявів місцевого населення. Очевидно, пов'язано це з особливостями формування особи на батьківщині.
Слід зазначити, що динаміка рівня міграції вже давно не дозволяє проводити хоч якісь ефективні попереджувальні й фільтраційні заходи. Неефективність у сучасних умовах демонструють принаймні три різнопорядкових механізми, на яких базується політика ЄС (зокрема кримінологічна політика) у частині протидії незаконній міграції: механізм, визначений Дублінською угодою, механізми Шенгенського кодексу про кордони ЄС і механізм екстерналізації міграційного контролю.
Наприклад, за перші 25 днів 2016 р., за оцінками Міжнародної організації міграції (IOM), 45 тис. мігрантів прибули у Грецію морем. Це приблизно в 31 раз більше, ніж у січні 2015 р., який доти вважався критичним. Слід зазначити, що у цьому прикладі 90% мігрантів прибуло з трьох держав - Сирії, Афганістану й Іраку, решта - переважно з країн Африки.
Зрозуміло, що не державні кордони й територія лежать в основі мусульманської цивілізації, а релігія. Слід зазначити, що ані найменшого дискримінаційного навантаження не несуть два чинники соціальної характеристики особи мігранта, які ми враховуємо, - віросповідання та етнічність. Наша логіка полягає в тому, що мігрант відчуває дисонанс між прищепленими на батьківщині релігійними та соціальними настановами і станом речей у новій країні перебування. Це, своєю чергою, може обумовлювати або відчуття заниженого порогу відповідальності, або відчуття вседозволеності, або перенесення звичної поведінкової моделі на новий ґрунт.
Досить згадати явище "тахаруш" (taharrush), привнесене мігрантами на вулиці Європи. "Тахаруш", що являє собою публічні групові домагання з сексуальним відтінком до жінки, супроводжувані грабежем та іншими знущаннями, очевидно, демонструють до жінок, котрі дозволили собі з'явитися без хіджаба в публічному місці й тому вважаються законною здобиччю.
Для розуміння передумов таких діянь слід згадати, що в більшості країн, звідки прибувають мігранти, побутують ісламські звичаї та норми ісламського деліктного права, яке передбачає можливість санкцій за невиконання релігійних норм моралі. Наприклад, тілесними покараннями можуть каратися носіння "вульгарного" одягу, вживання алкоголю. Навпаки: те, що в нашому розумінні є правопорушенням, - не є караним, наприклад насильницькі дії чоловіка стосовно дружини, яка проявила недостойну поведінку.
Очевидно, що в Корані немає ортодоксальності, його приписи спрямовані на захист здоров'я, життя та моралі. Тим часом слід зазначити, що, потрапивши з умов, де за скоєння злочину можливі бичування або відрубування кінцівки, в умови, де за таке саме діяння передбачено штраф, мігрант відчуває, з одного боку, вседозволеність, а з другого - зневагу до соціального ладу, де такі м'які правила.
По-друге, головні цілі міграції на європейський континент - уникнення економічних проблем та порятунок від війни. Досягнення цих цілей не вимагає безумовної інтеграції в місцеве суспільство (що передбачає дотримання соціальних норм країни перебування), тому чимало мігрантів і не дуже прагнуть цього.
Особливий момент - спосіб прибуття у межі шенгенської зони. У масовості незаконного перетину державних кордонів криється започаткування дальшого ставлення мігранта до місцевих соціальних норм: оскільки декларована бар'єрна функція кордону може бути нівельована, то що заважає ігнорувати інші норми й правила?
По-третє, у країнах, що приймають, місцеве населення доволі неоднорідне за своїм ставленням до мігрантів. Є, наприклад, свідчення про агресивну поведінку рибалок із Греції й Італії стосовно плавзасобів із мігрантами, підпали таборів для біженців у Франції, але переважно виявляється доброзичливість, що, втім, не завжди знаходить адекватний відгук. Резонансу набуло вбивство (ножем у спину) 15-річним мігрантом 22-річної працівниці гуртожитку для підлітків у Швеції.
Такі випадки прогнозовано стимулюють екстремістськи налаштованих прихильників реакційного "антиджихадизму". Досить згадати передумови виникнення крайнього його прояву в надблагополучній у криміногенному плані Норвегії, яке стало загальною назвою - Брейвік.
Нинішні тенденції, на щастя, не свідчать про такий крайній агресивний радикалізм. Хоча по-різному оцінюються організації, як-то, наприклад, заснований у жовтні 2014 р. в Німеччині рух PEGIDA, що проголосив "боротьбу за захист християнських цінностей проти ісламізму як жононенависницької й жорстокої ідеології" та за толерантність до "помірних проявів ісламу".
Облік вищезазначених чинників буде корисним для запобігання як злочинності мігрантів, так і проявів екстремістської діяльності, спрямованої проти них. І до питання такого запобігання не можна ставитися байдуже, оскільки збереження динаміки в зростанні кількості злочинів мігрантів може спровокувати появу нового Брейвіка. А це вже загрожує тектонічними зрушеннями у спокої Європи.