Чинний президент Румунії Клаус Йоханніс забезпечив собі новий п'ятирічний строк на посаді очільника держави, перемігши в другому турі президентських виборів.
У самій Румунії, та й у Європі загалом, результати голосування схильні розцінювати як велику перемогу демократичних сил, які виступають за реформу правової системи Румунії та боротьбу з корупцією. Однак перемога Йоханніса з результатом 63% голосів над колишнім прем'єр-міністром країни й нинішньою лідеркою соціал-демократів Віорікою Денчіле - лише крок на цьому довгому й непростому шляху.
Як зазначають експерти, показовою рисою нинішніх виборів була небачена активність румунських громадян, які голосували в інших країнах Європи: на виборчі дільниці прийшло 940 тис. людей. Це у два з половиною рази більше, ніж на виборах президента 2014 року. Понад 93% тих, хто проголосував за кордоном, віддали голос за Йоханніса.
Усього ж у голосуванні взяли участь 9 млн румунів, що становить близько половини громадян, які мають право голосу. Цей показник явки став одним з найнижчих за історію демократичних виборів президента. Отже, позиція румунських "гастарбайтерів", цієї найбільш активної частини румунського суспільства, яка не хоче повертатися в Румунію, але відчуває відповідальність за свою батьківщину, відіграла не останню роль у перемозі Йоханніса.
60-річний етнічний німець Клаус Йоханніс - політик із центристськими й ліберальними поглядами. Він зажив популярності після того, як зробив своїм пріоритетом реформу правової системи країни та боротьбу з корупцією. Маючи досить обмежені повноваження, Йоханніс, проте, протистояв спробам політиків з правлячої соціал-демократичної партії згорнути антикорупційні реформи, їхньому прагненню поставити під контроль уряду антикорупційну прокуратуру й суддів.
Нагадаємо, що есдеки хотіли змінити законодавство країни, щоб домогтися звільнення від відповідальності чиновників високого рангу, які вже сиділи за ґратами. Такі дії в Брюсселі оцінювали як кроки, що суперечать зобов'язанням Румунії перед Євросоюзом (випр. в рос.). В останні три роки Румунію, поряд із Польщею й Угорщиною, розглядали як проблемного члена ЄС, що ігнорує попередження з Брюсселя.
Та й узагалі роки правління соціал-демократів позначилися корупційними скандалами, масовими протестами й гучними судовими процесами над відомими політиками, конфліктами між Бухарестом і Брюсселем через спроби есдеків згорнути антикорупційні реформи.
Утім, цього року Йоханнісу вдалося здобути кілька важливих перемог у справі захисту верховенства права.
Так, навесні він домігся проведення референдуму, який відбувся одночасно з виборами до Європарламенту 26 травня. На референдум було винесено два запитання. Перше - "Чи потрібно заборонити амністію чиновників і політиків, викритих у корупції?". Друге - "Чи потрібно заборонити уряду ухвалювати постанови надзвичайного характеру з питань про зміну правової системи?". Обидві ці ініціативи підтримали понад 85% румунів.
Цікаво, що соціал-демократи не заперечували проти проведення цього референдуму. Але його результати стали для них ознакою майбутніх поразок. Примітно, що й вибори до Європарламенту виявилися для румунських есдеків провальними: вони поступилися першістю опозиційній Національній ліберальній партії, яку очолює Людовік Орбан. До цієї ж партії належав і Йоханніс.
А 27 травня Високий суд касації і юстиції підтвердив вирок 2018 року, що передбачає для тодішнього лідера есдеків Лівіу Драгні три з половиною роки в'язниці за зловживання службовим становищем. Цього ж дня його відправили за ґрати. Тут варто згадати, що на той момент Драгня був спікером нижньої палати румунського парламенту. Так закінчилися його багаторічні спроби уникнути покарання.
А 10 жовтня на вимогу Національної ліберальної партії в парламенті відбулося голосування щодо вотуму довіри (треба недовіри. Адже після голосування втратили владу. - Н.М.) кабінету Віоріки Денчіле, який звинуватили в некомпетентності. За це рішення (виходить, за довіру?) проголосували 238 депутатів. У результаті соціал-демократи, які контролювали румунський уряд з 2016 року, втратили владу, а президент отримав можливість визначити кандидата, який сформує наступний кабінет.
Втративши прем'єрське крісло, Денчіле переконувала виборців, що саме її уряду з початку 2018 року вдалося забезпечити економічне зростання й підняти зарплати (особливо в держсекторі), а також збільшити пенсії. Вона казала, що Йоханніс знищить усі її досягнення. Але вже після першого туру виборів, що відбувся 10 листопада, стало зрозуміло, що Йоханніс виходить переможцем у виборчих перегонах.
А 4 листопада румунський парламент підтримав висунуту ним кандидатуру Людовіка Орбана на посаду прем'єр-міністра країни. Йоханніс і Орбан уже домовилися поновити реформу правової сфери, утворити посади прокурорів для боротьби не тільки з корупцією, а й з мафією. Орбан також заявив про плани змінити структуру румунського уряду.
Однак маючи мінімальну підтримку в парламенті, в якому більшість у соціал-демократів, Йоханніс і Орбан не зможуть провести якісь суттєві реформи до наступних парламентських виборів, що мають відбутися наприкінці 2020 року. И найкраще, що вони можуть зробити, це спробувати зберегти й закріпити ефект від недавніх перемог. Зробити це буде складно, бо популістська політика соціал-демократів вимагатиме від нового уряду непопулярних рішень: приблизно 10% урізання соціальних виплат, стримування дефіциту на рівні 3% ВВП.
Соціал-демократи своєю чергою також починають підготовку до баталій майбутнього року. Віоріка Денчіле, визнавши свою відповідальність за поразку на виборах, пішла з посади лідера партії. Її місце зайняв спікер Палати депутатів Марсель Чолаку. На думку аналітиків, його місією стане підготовка з'їзду партії в лютому майбутнього року, на якому есдеки оберуть нове керівництво.
Загалом, румунам і наступного року доведеться обстоювати європейський вибір своєї країни, який хоч і зроблений уже дуже давно, але зазнає постійних атак через прагнення румунських політиків і чиновників уникнути відповідальності за корупцію. Нагадаємо, що Румунія досі залишається під моніторингом Єврокомісії у сфері судової реформи й боротьби з корупцією, і цього року вона, скоріш за все, не отримає запрошення приєднатися до Шенгенської зони.