Вашингтон і Пекін дали старт гонці озброєнь, яка, найімовірніше, перетвориться на протистояння часів холодної війни між США та СРСР. Буквально за останні кілька тижнів стало очевидним: обидві країни ухвалюють рішення, що неминуче ставлять їх на курс тривалої конфронтації не тільки в дипломатичній, а й військовій сфері. Причому у своєму протистоянні противники готові знову зробити ставку на силу ядерної зброї, що загрожує глобальними наслідками.
Перший «постріл» у цій війні зробили зі США після витоку інформації про те, що вже з літа минулого року в американських військових реалізується «концепція» підготовки масштабної «повітряно-морської битви». Її стратегічний задум - за тісної координації авіації та флоту придушити добре організовану оборону узбережжя можливого противника для завдавання ударів у глиб ворожої території. Мета - унеможливити удар у відповідь по військах США та авіаносних групах, «осліпити» противника. На початку серпня існування цього плану підтвердив адмірал Денис Блер, який до 2010 року обіймав посаду голови Національної ради з розвідки й контролював усе розвідувальне співтовариство США. За його словами, план було розроблено проти Китаю та Ірану. Втім, офіційно цей документ залишається секретним, і його подробиці невідомі, а у відкритих джерелах він значиться лише як план тіснішої інтеграції можливостей різних родів військ. Але експерти різних країн на підставі вже відомих даних розкритикували цей проект як загалом непридатний для перемоги над Китаєм. Адже КНР уже кілька років посилено працює саме над тим, щоб захистити себе з моря. Американські ж наміри Пекін може витлумачити як підготовку США до реальної війни.
Так, очевидно, й вийшло. У рамках реалізації плану США вже почали нарощувати військову присутність в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Зокрема, із серпня почали моніторинг прибережних вод Китаю з допомогою безпілотних літальних апаратів. Китайці у свою чергу повідомили, що вже мають в арсеналі засоби, які можуть перешкодити реалізації планів атаки на Китай з моря. У країні за останній місяць відбулося кілька навчань із використанням ракет-перехоплювачів. Улітку вже майже готовий до несення бойової служби колишній авіаносний крейсер «Варяг», переобладнаний китайцями, двічі виходив у відкрите море для тренування екіпажу. Він, на відміну від американських ударних авіаносців, створений для ведення боротьби із флотом противника. Китай також не приховує, що вже має загін морських льотчиків і, судячи з усього, готується офіційно ввести авіаносець до складу флоту до 1 жовтня, коли відзначатиметься день утворення КНР. Китай також показав світу нові швидкохідні кораблі для боротьби у прибережних водах і ракетні фрегати, здатні завдавати удари по морським цілях удалині від китайського узбережжя. За оцінками експертів, Китай вибудував уздовж свого узбережжя оборону, яка простягнеться в глиб морських просторів більш ніж на 1000 кілометрів. Саме на такій відстані американські авіаносці можуть бути вражені балістичними ракетами Dongfeng 21 D, що вже два роки стоять на озброєнні КНР.
Американська стратегія передбачає подолання такої оборони з допомогою звичайних озброєнь авіації та флоту, тобто без завдавання масованого ракетно-ядерного удару, однак із використанням сучасних засобів ведення війни, зокрема радіоелектронної розвідки та комп’ютерних технологій. По суті, план «повітряно-морської битви» в сучасних умовах - це завдання, яке флот і командування США вирішували в роки Другої світової війни на Тихому океані проти Японії. Також слід зазначити, що, на думку західних експертів, розвиток флоту КНР уперше більш ніж за півстоліття змусить морські сили США готуватися до можливого протистояння з’єднань флотів у відкритому океані. Тактику таких боїв уже практично забуто. Деякі експерти взагалі слушно зазначають, що стратегія «повітряно-морської битви» взагалі не має сенсу, оскільки неясно, як завдання знищення китайського флоту та берегової оборони співвідноситься із цілями забезпечення глобального домінування США, і чи є для такого глобального домінування важливим посилення контролю саме над Азіатсько-Тихоокеанським регіоном. Ані американські політики, ані військові не дали на це запитання зрозумілих відповідей і коментарів.
Китай не став чекати роз’яснень від США й відповів на всі ці потенційні загрози асиметрично. Провів 16 серпня випробування нової міжконтинентальної балістичної ракети JL-2, випущеної з підводного човна класу «Цзінь» у Жовтому морі. А вже 24 серпня Китай оголосив, що ще в червні пройшли успішні випробування ракети третього покоління Dongfeng-41 (DF-41) із дальністю дії до 14 тис. км, яка при цьому може нести до десяти зарядів в одній боєголовці й запускається з мобільного комплексу. Отже, ця ракета може досягти будь-якої точки на території США й при цьому подолати наявну систему протиракетної оборони Америки.
Пізніше, однак, факт випробувань Dongfeng-41 деякі експерти поставили під сумнів, назвавши його блефом. Вони вважають, що такої ракети Китай ще не має, але активно її розробляє, плануючи мати в арсеналі 20-30 штук. Утім, увесь ядерний арсенал Китаю чисельністю 240 боєголовок не йде в жодне порівняння з американським. У США понад дві тисячі боєголовок стоять на бойовому чергуванні й понад п’ять тисяч у резерві. Однак преса США негайно відреагувала на випробування, назвавши їх загрозливим кроком Китаю. Так, газета The Wall Street Journal опублікувала думку військових, що радар системи ПРО на Алясці виявиться недієвим для китайських ракет, і тому треба вже найближчими днями починати переговори про розміщення двох нових радарів на півдні Японії та на Філіппінах, подібних до тих, які США будують у Європі. Про плани посилення своєї протиракетної оборони в останні дні заявили також Японія і влада острова Тайвань. США підтвердили, що їхнє пріоритетне завдання - накрити протиракетною парасолькою Тайвань і створити основу для регіональної ПРО, яка може поєднувати американські системи із системами Японії, Південної Кореї та Австралії.
Дедалі більш антикитайською стає й позиція Індії, яка також днями вирішила підсилити свою присутність в Індійському океані. Так, зокрема, невеликий індійський військовий об’єкт у Кемпбелл-Бей на острові Великий Нікобар перетворять на повноцінну військово-морську базу для можливого базування подібного за характеристиками до китайського «Варяга» індійського авіаносця Vikramaditya, купленого в Росії. У Делі також оголосили, що в найближчі два десятиліття витратять 600 млрд. дол. на посилення свого флоту, приділивши особливу увагу зростанню китайської присутності.
Таким чином китайсько-американське протистояння перетворюється на гонку озброєнь регіонального масштабу, але таку, що загрожує перерости у фактор глобальної конкуренції. Адже США вже навряд чи зможуть змусити Китай відмовитися від нарощування своєї присутності у світі. У свою чергу Китай побоюється, що США як домінуюча ядерна держава зрештою дійде висновку, що випробувана в роки холодної війни з СРСР політика ядерного стримування виявиться значно ефективнішим і дешевшим способом, ніж «оточення» Китаю мережею військових баз, кораблів і кільцем антикитайськи налаштованих країн-союзників.
Пекін побоюється, що в такому разі метою США стане унеможливити спроможність Китаю завдати ракетно-ядерного удару у відповідь, якщо Америка нападе першою. Адже щойно США переконалися, що не зможуть уникнути удару у відповідь з боку СРСР та убезпечити від руйнування свої найбільші міста, вони почали переговори про скорочення наступальних озброєнь і самі створили умови, за яких ядерна війна стала безглуздою і неможливою. Бо якщо кожна зі сторін конфлікту буде спроможна покарати «агресора», то вже неважливо, яку перевагу в боєголовках і ракетах кожна зі сторін мала до початку війни. У США вважають, що Китай усе ще слабкий. Однак забувають, що Піднебесна розвиває свою ядерну програму поза стримуючими рамками і, очевидно, тепер зробить усе для забезпечення можливості відплатити, хоча до паритету з Америкою йому далеко. Пекін також заявив в останні дні, що розробить власну систему ПРО від американських ракет.
У США поки що не помічають, що Китай зовсім не має наміру нападати, і його військові приготування мають переважно оборонний характер. Хоча при цьому за останні роки рубежі оборони істотно розширилися й досягли меж, де почали перетинатися з рубежами оборони, які для себе, очевидно, ще з часів холодної війни визначили США.
У цьому й криється причина того, що стратеги США продовжують робити ставку на застарілі доктрини, які в сучасних умовах ведуть тільки до ескалації конфліктів. У відповідь противники та конкуренти США, такі як Іран, КНДР і Китай, більшою мірою уповатимуть на військову силу при виникненні таких конфліктів.
При цьому деякі американські видання слушно зазначають, що Китай розвиває свої військові технології темпами швидшими, ніж США та його союзники. І реальна загроза для національної безпеки США виникне не тоді, коли Китай зможе обігнати США за кількістю ракет або авіаносців (що, очевидно, станеться нескоро, а може, й ніколи), а в разі, якщо китайцям удасться знайти нестандартні рішення у відповідь на виклики у сфері безпеки, що їх спричиняє повернення США в Азію.