Сі Цзіньпін пропонує народам світу спільно реалізувати "китайську мрію".
Нова китайська зовнішня політика дуже швидко вбилася в пір'я і стала на крило. Лише в середині березня в Китаї обрано нових лідерів, сформовано новий уряд країни - Держраду КНР, відбулася ротація кадрів у МЗС. Новим керівником зовнішньополітичного відомства Китаю став Ван І. У минулому посол КНР у Японії, до нинішнього призначення обіймав посаду голови офісу у справах Тайваню й курирував ситуацію на Корейському півострові. Можна сказати, що цим призначенням було окреслено завдання китайської дипломатії з найважливіших і найгостріших на поточний момент зовнішньополітичних проблем Китаю - конфлікту з Японією, вирішення "Тайванського питання", відносин із Пхеньяном та Вашингтоном. Втім, поки що рано говорити про можливі зміни у практичних підходах і тактиці китайської дипломатії. Однак із зовнішньополітичною стратегією Китаю це вже відбулося. Зміни були підкріплені останніми візитами і виступами нового глави КНР, який окреслив нове, глобалізоване бачення Пекіном світу та ролі Китаю в ньому. Сі Цзіньпін уже здійснив перше турне - за дев'ять днів відвідав чотири країни: три африканські і Росію, а також взяв участь у саміті БРІКС в ПАР і тепер у себе вдома скликав лідерів ряду країн на форум у Боаою, що відбувається цими днями на острові Хайнань.
"Новий інтернаціоналізм", "світовий Китай", або Про що мріють у Пекіні
Ще наприкінці минулого року Сі Цзіньпін сформулював своє головне завдання: він назвав його "великим відродженням китайської нації" і згодом додав, що це і є "китайська мрія". Зазначена фраза, очевидно взята за фундамент нової китайської ідеології, стала швидко тиражуватися підконтрольними партії та державі ЗМІ. Так само швидко "китайська мрія" була спроектована і на зовнішню політику країни.
У трактуванні китайських ідеологів нова теорія увібрала в себе традиційні китайські уявлення про загальнолюдські цінності з упором на те, що саме в китайській традиції зазначені цінності знайшли повне вираження. На рівні держави - це прагнення до багатства і могутності, демократичність, цивілізованість та гармонія. Стосовно зовнішньої політики - це рівноправність усіх країн, невтручання у внутрішні справи, повага та цінність усіх культур і моделей розвитку, прийняття тези про різноманіття та культурне багатство різних цивілізацій. У Пекіні підкреслюють, що не прагнуть розпалити нову ідеологічну боротьбу, а хочуть лише вивести зовнішню політику Китаю на новий рівень. Дипломатія "нового інтернаціоналізму" (так цю політику назвали в газеті "Женьмінь жібао") - це, по суті, втілення прагнення до проведення "політики істинної доброчесності, що зробить Китай розвиненою державою, яку поважатиме все людство". "Китайська мрія" формулює основну універсальну цінність - "мир повсюди під Небесами", що узгоджується зі стародавнім китайським уявленням про гармонійний світ у Піднебесній, яка не обмежена кордонами власне Китаю, але де Китай бачиться своєрідним центром світу. Деякі стратеги оперують навіть давнім філософським терміном "да тун" (упорядковане на основі ієрархії та гармонії "велике єднання" множин у спільність під одним єдиноначалієм). У конфуціанській традиції в Китаї воно уявлялося як певне ідеальне суспільство, абсолютне процвітання на вищому світовому рівні (а в соціалістичному Китаї інколи ототожнюється з побудовою комунізму). Саме в рамках цієї системи цінностей, спільної для всього людства, і формуватиметься Китай наших днів, що поєднуватиме в собі три начала: традиційний Китай, сучасний Китай і, нарешті, "світовий Китай". У Пекіні говорять про "реглобалізацію" світу - процес, у якому західні цінності не будуть єдиним принципом перебудови світу.
Проблема, правда, в тому, що китайські цінності за межами самого Китаю знають погано. З іншого боку, для їх універсалізації доведеться відкинути частину, що працює поза умовами Китаю (так само, як вчинили США, розпочавши експорт своєї "універсальної демократії"). Нарешті, Китай муситиме змінитися сам і почати жити за вищезазначеними принципами, аби показати іншим, що його цінності справді працюють, - і це, очевидно, найголовніше.
Проте новий керівник китайського МЗС уже підтвердив: його відомство "розробляє і проводить зовнішню політику великої держави з китайською специфікою". Китайські експерти кажуть, що першим практичним завданням китайського керівництва в зовнішній політиці є усунення перекосу у бік розвитку товарно-грошових та торгово-економічних відносин і збільшення "морального залучення у справи світу", просування дипломатії з допомогою "м'якої сили".
В Африку - через Росію, далі - скрізь
Сі Цзіньпін дуже добре готувався до свого першого міжнародного турне. Він вчинив так само, як його попередник Ху Цзіньтао, здійснивши свій перший візит після обрання головою КНР у 2003 р. саме в Москву. Щоб забезпечити успіх візиту, Пекін задіяв не тільки офіційні канали, а й неурядові зв'язки для підготовки, зокрема, й найважливіших із підписаних під час візиту документів - про довгострокове енергетичне співробітництво Китаю і Росії. З 35 завізованих документів більшість фіксують домовленості суб'єктів комерційної діяльності та стосуються природних ресурсів Росії.
Лідерам сусідніх країн не вдалося відповісти на запитання, за якою ціною російський газ продаватиметься в Китай. Але досягнуто принципової домовленості про те, що російський газ у Китай усе-таки продаватиметься, спочатку - обсягом 38 млрд кубометрів на рік, обговорено маршрути його поставок. До кінця року обіцяють домовитися про ціну - не фіксовану (як хотів Китай), а обчислювану за певною "формулою", як хотів "Газпром". Але навіть у такому разі російський газ піде в Китай не раніше 2018 р.
Більш вражаючим є пакет угод щодо нафти: "Роснефть" отримує від Пекіна кредит на
2 млрд дол. терміном на 25 років, за рахунок якого нарощує поставки приблизно на
15 млн т, тобто подвоює (порівняно з сьогоднішніми) обсяги. До 100 млрд дол. вирішено довести взаємний товарооборот до 2015 р. і потім подвоїти його ще через 5 років, при цьому з "диверсифікацією структури товарообміну".
Сторони підтвердили свої відносини "всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії" декларацією про їх "поглиблення". У ній записано, що Москва і Пекін закликають до побудови "більш справедливого, демократичного та гармонійного світопорядку", а в останньому абзаці сторони навіть зійшлися на "концептуальних установках - мирного співіснування і прагнення до єднання при збереженні розходжень". Китайський лідер не говорив у Москві про "китайську мрію" - навпаки, говорив, що Росія сама вибрала свій шлях. Та ось Анатолій Торкунов, ректор МДІМВ, у якому китайський лідер виступив перед студентами, запевнив, що Росія підтримує реалізацію "китайської мрії". Також цікаво, що китайський лідер домовився побудувати в Первомайському, поруч із Москвою, музей, присвячений 6-му з'їзду Компартії Китаю, який відбувся тут у 1929-му.
В Африці Сі Цзіньпін поводився трохи інакше. Як висловився заступник глави НДІ міжнародної стратегії Партійної школи при ЦК КПК Гун Лі, "Африка є головною опорною силою китайської дипломатії". До його слів можна додати: Африка - своєрідний полігон, на якому Китай обкатує свої зовнішньополітичні стратегії, у тому числі й глобальні. Так, свій виступ у парламенті Танзанії Сі Цзіньпін присвятив баченню китайсько-африканської взаємодії та більше говорив про Африку як певну спільноту, з якою Китай має товарооборот на суму 200 млрд дол. США (що зріс за 10 років удесятеро). Сі Цзіньпін від імені китайського уряду пообіцяв до 2015 р. знизити до нуля ставку ввізного мита на 97% товарів із країн Африки, які підтримують дипвідносини з КНР. А також пообіцяв Африці ще 20 млрд дол. кредитів на додачу до 15 млрд дол. у вигляді вже вкладених у регіон прямих інвестицій. Сі Цзіньпін закликав африканських лідерів до тіснішої інтеграції в рамках Африканського союзу, яка б дозволила їм протистояти викликам сучасності. Він пояснив їм суть "китайської мрії" і сказав, що вона збігається з їхньою власною, "африканською мрією" - "відродженням через єднання та розвиток". Китай підтримає зусилля африканських країн, спрямовані на пошук власної моделі розвитку. Він також згадав про "глобальну мрію", націлену на забезпечення "тривалого миру та загального процвітання".
Спостерігачі відзначили, що Сі Цзіньпін виявився єдиним із лідерів країн БРІКС, котрий використав саміт неформального об'єднання в Дурбані для розвитку зв'язків своєї країни з цілим африканським континентом. Підсумки ж 5-го саміту БРІКС можна назвати умовно успішними: лідери створили ділову раду. Китай фактично опинився сам проти всіх, коли мова зайшла про створення банку розвитку БРІКС із капіталом 50 млрд дол. та антикризового фонду для підтримки економік країн-членів у розмірі 100 млрд дол. Китай був готовий спонсорувати обидва почини, адже його золотовалютні резерви сягають 3,2 трлн дол. Крім того, Пекін прагнув до активнішого використання юаню в розрахунках між країнами п'ятірки. Але в цієї ідеї знайшлися противники в особі Індії та Росії, які не бажали, щоб Китай фактично отримав контроль над банком. Саме Росія заблокувала і створення антикризового фонду. Успішнішими були двосторонні переговори китайського лідера з прем'єр-міністром Індії Манмоханом Сінгхом. Той запевнив китайського лідера, що Делі не братиме участі в коаліціях, спрямованих проти інтересів Китаю.
Куди приводять мрії?
Захід поки що залишив без особливої уваги останні зрушення в китайській зовнішній політиці. З боку США реакцією на візити Сі Цзіньпіна можна вважати поспіхом організовану зустріч Барака Обами з чотирма лідерами африканських країн у Білому домі 29 березня. При цьому президентів Сьєрра-Леоне, Сенегалу, Малаві та прем'єр-міністра Кабо-Верде привезли у Вашингтон, вочевидь, лише для того, аби Барак Обама в їхній присутності зазначив, що "цими чотирма країнами були створені демократичні політичні системи, і за рахунок цього вони домоглися економічного зростання".
Очевидно, західний світ хоче переконатися, що слова Пекіна будуть підкріплені конкретними справами, і не так у відносинах із Росією та Африкою, як у вирішенні проблемних питань із Японією, у побудові відносин із Північною Кореєю, молодий лідер якої дедалі більше нервує сусідів і таким чином створює безліч проблем своєму, мабуть, єдиному союзникові - Китаю.
Є небезпека, що в цих питаннях своє бачення "мрії" китайським керівникам нав'яжуть військові, котрі, як відомо, мають вплив у Пекіні. "Відродження китайської нації" деякі китайські сили розглядають як необхідність пред'явити давні рахунки за "історичні кривди", завдані Китаю впродовж останніх півтори сотень років. Серед "кривдників" Китаю значаться Британія, Росія, США та, звісно, Японія. Останнім часом китайські ЗМІ говорять про війну з Японією через острови у Східнокитайському морі як неминучу. І нове керівництво Китаю поки що не поспішає знизити температуру пристрастей.
Варто звернути увагу ще на один аспект: нова зовнішньополітична доктрина Китаю певною мірою - лише відображення підходів до вирішення комплексу проблем, із якими китайське керівництво зіштовхується всередині країни.
Китайський письменник, перекладач, видавець китайського літературно-історичного журналу, член російського ПЕН-клубу Сунь Юе, який перебував нещодавно в Києві на запрошення Української асоціації китаєзнавців і прочитав кілька лекцій, у тому числі з питань сучасної китайської політики, вважає ідею "про мрію" продуктом насамперед для внутрішнього споживання. Покликаним відвернути увагу китайців від справді насущних проблем - боротьби з корупцією, розвалу екосистеми країни та питань політичної легітимності нинішньої китайської влади. Принаймні реалізація "китайської мрії" залежатиме не так від прийняття чи неприйняття її рештою світу, як від того, чи підтримає китайський народ своїх нових лідерів. Якщо ж цього не станеться, наслідки можуть бути глобальними і для Китаю, і для всього світу.