Припинення переговорів щодо возз'єднання турецької та грецької частин Кіпру провокує нову невизначеність у кіпрському питанні.
А неможливість узгодження спільної позиції вкотре заводить у глухий кут усі спроби сторін досягти остаточної згоди в питанні возз'єднання Республіки Кіпр і невизнаної Турецької Республіки Північного Кіпру.
Поділ країни на південну грецьку частину та північну турецьку триває з 1974 р. Відтоді, як Анкара використала свої війська для вторгнення на острів у відповідь на організований в Афінах переворот, метою якого було об'єднання Кіпру з Грецією.
Можливо, керівники Республіки Кіпр Нікос Анастасіадіс і самопроголошеної Турецької республіки Північного Кіпру Мустафа Акинджи й готові піти на поступки, необхідні для того, щоби врешті-решт знайти компромісне рішення. Але закулісна присутність на переговорах Анкари робить ці намагання порозумітися надзвичайно складними.
До останнього моменту були сподівання, що найближчими тижнями вдасться скликати в Женеві другий міжнародний мирний саміт із кіпрського питання, аби узгодити всі деталі ще не вирішених відмінностей. Проте стався черговий "збій" у погодженні коригування створення двозональної та міжобщинної федерацій.
До того ж ситуацію ускладнили розбіжності з приводу гарантій безпеки та поділу влади. Анкара й досі тримає 30 тис. своїх військовослужбовців у Турецькій Республіці Північного Кіпру. Ці питання мали бути розглянуті перед початком женевського саміту, на що Мустафа Акинджи заявив, що він не міг прийняти "передумов", озвучених Нікосом Анастасіадісом.
Розглядаючи "кіпрське питання", слід брати до уваги й російський фактор, оскільки Москва має великий вплив на православний Кіпр. Кремль, діючи за лаштунками, дуже зацікавлений у тому, щоб зірвати остаточне мирне рішення. Возз'єднання Кіпру примирило б ворогуючих партнерів по НАТО в період глобальної невизначеності і напруженості в регіоні.
Варто пригадати, що міжетнічне примирення від початку незалежності Кіпру від Великої Британії у 1960 р. тривало недовго. Вже у 1964-му Рада Безпеки ООН мусила заснувати Збройні сили Організації Об'єднаних Націй з підтримання миру на Кіпрі (ЗСООНК), які спочатку були створені для недопущення подальшої боротьби між кіпрськими греками та турками.
На сьогодні протяжність лінії припинення вогню, що проходять територією острова, становить приблизно 180 км. При цьому ширина буферної зони між лініями варіюється в межах від менше 20 м до 7 км. Вона займає приблизно 3% загальної території острова.
Після того, як у 1983 р. турки-кіпріоти на півночі острова проголосили власну "державу", буферне призначення миротворчого контингенту ООН було поглиблене. Відтоді "блакитні шоломи" регулюють невизнаний кордон між двома частина острова, таким чином фактично виконуючи роль неофіційних прикордонників.
Виступаючи 29 травня у штаб-квартирі ЗСООНК в буферній зоні з нагоди Міжнародного дня миротворців, спеціальний представник Генерального секретаря ООН на Кіпрі Елізабет Спехар підкреслила, що "ніколи раніше наша робота не була важливішою, ніж сьогодні. Ваші зусилля необхідні для підтримання миру і порядку в буферній зоні, заохочення діалогу і довіри між громадами на Кіпрі та для створення умов, що сприяли б успіхові переговорів".
Проте зрив саміту не викликає великого оптимізму. Після нього Кіпр може знову увійти у вибухонебезпечний період. Президентські вибори на початку 2018 р. в Республіці Кіпр і пропозиція уряду провести розвідку та буріння морських родовищ нафти й газу, яке має розпочатися через місяць, можуть спровокувати незадоволення Туреччини, ще більше ускладнивши переговорний процес. Бо Туреччина й турки-кіпріоти вже давно попереджали, що така діяльність здатна призвести до серйозних наслідків.
Утім, такі погрози виглядають як заперечення з боку турецької сторони права Кіпру використовувати свої природні багатства. Та й дуже сумнівно, що вирішення кіпрської проблеми має залежати від кількості знайдених вуглеводнів. І тут інтереси Анкари можуть зайти в суперечність із планами Вашингтона.
Бо, як заявила в інтерв'ю кіпрській газеті Alithia посол США на Кіпрі Кетлін Доерті, "дуже важливо, коли компанія масштабів Exxon Mobil присутня на Кіпрі. Ми очікуємо, що значні обсяги природного газу у Вільній економічній зоні допоможуть фінансувати не тільки Кіпр, а й кіпріотів загалом".
На думку посла Доерті, "якщо Кіпр возз'єднається, то зможе стати Норвегією Східного Середземномор'я або Сінгапуром. Це дасть можливість створити на Кіпрі ідеальний фінансовий та бізнес-центр у регіоні".
Відповідаючи на запитання про загрози з боку Туреччини, посол США сказала: "…уряд США раніше висловлював занепокоєння з приводу того, що відбувається в цьому нестабільному регіоні, і хоче, аби компанії не зіштовхувалися з політичними ризиками".
Коли Кіпр зіштовхнувся з геополітичним ризиком після вторгнення на його територію Туреччини, це стало прецедентом, який через багато років штовхнув Москву на повторення аналогічних "акцій" на пострадянському просторі. Роль ООН у цьому питанні виявилася явно недостатньою. Інакше кажучи, Кіпр може возз'єднатися, якщо президент Туреччини дозволить. Розділені частини країни вже давно могли б домовитися і знайти спільну мову, якби не сторонні сили.
Кіпр став пішаком у шаховій грі інших. Сьогодні доля острова перебуває в основному в руках Реджепа Ердогана, авторитарного президента Туреччини. Тому кіпрський конфлікт перетворився на сховище нездійснених надій і розбитих мрій. Оскільки поєднати європейську й "ердоганівську" ідентичності надзвичайно проблематично.
Ердогану важко погодися з тим, що Кіпр не буде визнаний турецькою "сферою інтересів" і на всій його території зможуть застосовуватись європейські норми та цінності.
Турецькій державі буде дуже важко відмовитися від претензій на контроль над додатковими частинами Середземного моря, що їй на півночі наразі забезпечує псевдо-республіка. Пріоритети Туреччини завжди були геополітичними й національними, а доля "турецькомовного" населення Кіпру, чисельність якого дуже зросла після припливу іммігрантів із відсталих регіонів Туреччини, ніколи не була головною турботою Анкари.
Майже 160 тис. незаконних турецьких поселенців, яких Туреччина завезла за весь час окупації, щоб змінити демографічну ситуацію північної частини острова, не мають наміру повертатися додому. А якщо врахувати, що народжуваність у членів турецької общини у 2,5 разу вища, ніж у греків-кіпріотів, то за такої тенденції турки становитимуть більшість в об'єднаному Кіпрі вже через 30 років.
Анкара постійно грає в гру, коли будь-яке вирішення кіпрської проблеми мусить відповідати очікуванням Туреччини, і саме тому всі попередні зусилля домовитися провалювалися.
Греки-кіпріоти створили найбільш процвітаюче, демократичне та відкрите суспільство у Східному Середземномор'ї, і вони дуже ризикують, якщо об'єднаються з контрольованим із-зовні турецьким населенням.
Наразі не існує життєздатного вирішення "кіпрського питання" без повного виведення турецьких військ із острова. Неможливо досягти реальної і значущої угоди, якщо грецька сторона змушена вести переговори під дулами турецьких гармат, розміщених на півночі.
Основна перешкода на шляху до угоди - прагнення Туреччини зберегти опосередкований контроль над окупованою нею частиною острова і продовжувати регулювати порядок денний життя турецьких кіпріотів. Але Кіпр, як повноправний член ЄС, не потребує турецької "опіки" та її патронату над північчю.
З усього цього можна зробити висновок: Анкара повинна дистанціюватися від участі в кіпрській політиці. І лише тоді, і тільки тоді Кіпр опиниться на шляху до об'єднання.
Непорозуміння між грецькими кіпріотами і турецькими кіпріотами великі, але не нездоланні. Кіпріоти мають визнати, що є надія на складний "шлюб", альтернатива якому - "розлучення" з колючим дротом, блокпостами та солдатами.