У експертних колах Заходу побутує думка, що в попередній холодній війні з Радянським Союзом США перемогли завдяки перевагам технологічного розвитку. СРСР спромігся першим запустити супутник і космонавта, проте до Місяця так і не долетів. Комерціалізація космічних технологій на початку 1960-х дала старт технологічному буму у США, а СРСР обмежився виробництвом балістичних ракет. Архітектура перших ЕОМ, розроблених у Києві, була не гірша, коли не краща за західні зразки, проте мініатюризація привела до появи персональних комп’ютерів у США, СРСР же міг похвалитися найбільшими мікрокалькуляторами у світі. Потім СРСР почив навіки, а у США з’явилися його величність Інтернет, Apple та iPhone. Титани ІТ-світу вийшли на перші позиції у світових рейтингах найбільших корпорацій, залишивши далеко позаду нафтових гігантів, і це сталося ще задовго до пандемії. COVID-19 зробив їх напівбогами.
Тоді коли інші потужні компанії зі значною кількістю споживачів, такі як транспортні й торгові, зазнавали небачених збитків, сумарні прибутки п’яти найбільших технологічних корпорацій світу — Apple, Microsoft, Amazon, Aplphabet і Facebook — зросли на 20%, до 1,1 трлн дол. Їхня ринкова капіталізація збільшилася вдвічі — до неймовірної цифри у 8 трлн дол. На 20 лютого 2021 року ринкова капіталізація Apple Inc. становила 2,18 трлн дол. Для порівняння: це втричі більше, ніж ВВП Туреччини чи Саудівської Аравії, трохи менше, ніж ВВП Франції, і дещо більше, ніж ВВП Італії. ВВП РФ — 1,4 трлн дол. Не дивно, що найзаможніші люди планети — хай-теківці Ілон Маск і Джефф Безос. Минулого, ковідного, року їхні статки зростали небаченими темпами. Тільки Amazon мусив збільшити кількість своїх працівників на 500 тисяч.
Тим часом залишається відкритим питання стабільності торішніх тенденцій. Ковідного року роль і місце технологій у житті пересічних землян та багатьох компаній зростали неспівмірно. Дистанційна робота, онлайн-навчання і розваги, які раніше були тільки одними з доступних сервісів, нині стали основними. З цього погляду, зростання ринкової капіталізації сервіс-провайдерів свідчить, швидше, про розгубленість інвесторів, які суто ситуаційно не бачать кращих вкладень, ніж в акції хай-теку. Авторитетні експерти прогнозують, що мильні бульки хай-теку неконтрольовано зростають, як і ціна біткоїна, але посилюється й тривога, що рано чи пізно ці бульки вибухнуть під власним тиском, і нічим не забезпечена ліквідність знищить і ринок, і долар разом із ним.
Причиною цього може стати не тільки повернення світової економіки до «нормального» функціонування, коли виробничі активи, зокрема в галузі біотехнологічних продуктів чи новітніх енергогенеруючих потужностей, знову зростатимуть у ціні. Річ у тому, що у США з’явився конкурент, і він досить специфічно ставиться до правил Волл-стріт. Цей конкурент — Китай. На відміну від США, впродовж останніх 20 років КНР так інтенсивно інвестувала в дослідження і розробки, що її частка у глобальних витратах на розвиток технологій із 2000 року збільшилася майже вп’ятеро і тепер становить чверть світового обсягу.
Комуністична партія Китаю поставила інновації у центр державної політики КНР, а нині, в умовах загострення відносин зі США, Китай визначив найвищим пріоритетом досягнення технологічної автономії, а згодом — і переваги. Свого часу, у 1980-х роках, Ден Сяопін запросив із Японії менеджерів та компанії відкривати виробництва в КНР і навчати китайців корпоративної культури. У 2000 році ВВП Японії вчетверо перевищував ВВП КНР, у 2010 році вони зрівнялися, нині Китай утричі випереджає своїх колишніх менторів. Китай запросив на роботу сотні колишніх працівників корейської Samsung і тайванської TSMC, щоб перестрибнути роки у розвитку виробничої бази чипів та сучасного технологічного обладнання.
Спостереження за китайським дивом, аналіз успішних кейсів інших країн і спроба виявити ключові елементи успіху приводять до досить неочікуваного висновку. Однією з найважливіших умов технологічного стрибка є сильна роль держави. Капіталізм і бізнес ідуть у фарватері.
Міністерство оборони США від моменту свого заснування в 1947 році мало вагомий дослідницький бюджет. Національний фонд досліджень США був утворений у 1950 році, НАСА — в 1957-му. Потім з’явилася містична DARPA, а згодом — і мережа національних лабораторій. Мало хто знає, що бюджет на дослідження Міністерства енергетики США — другий після бюджету Пентагону, і це десятки мільярдів доларів. Закони, прийняті в 1960-х роках, чітка й ефективна державна політика щодо комерціалізації технологій надали і продовжують надавати доступ цивільному сектору до космічних технологій НАСА та оборонних винаходів, розроблених DARPA. Кремнієва долина й інноваційна екосистема університету Каліфорнії — походженням із тих часів.
Важливо підкреслити, що впродовж останніх 50–60 років саме через державні фонди та в приватно-державному партнерстві у США фінансувалося безліч напрямів фундаментальних досліджень. Це те, чого не робитимуть приватні компанії, як не утримуватимуть вони інфекційних лікарень і не розроблятимуть вакцин проти вірусів, пандемії яких виникають раз на сто років. Це справа держави. Жоден технологічний гігант не в змозі осягнути всі важливі напрями інновацій, кожен концентрується на збереженні лідируючих позицій у своєму секторі. Державні, академічні й експертні структури, правильно організовані, роблять це значно ефективніше.
У 1964 році, коли й починався сучасний технологічний бум, США витрачали понад 1,8% ВВП на дослідження та розробки, і результату було досягнуто. Приватний сектор капіталізував на впровадженні винаходів у практичне життя, і такі тепер звичні речі, як GPS, подушки безпеки в авто, літієві акумулятори, тачскріни та розпізнавання голосу і облич, було розроблено згодом на основі інвестицій урядових агентств. Проте «перемога» над СРСР відіграла свою негативну роль: вже у 1994 році витрати на інновації впали вдвічі. Компанії стали концентруватися на технологіях сьогодення, шукати суто організаційні рішення для підтримання конкурентоспроможності. Звідси інвестиції в Китай та Індію, де дешевша робоча сила і місткий маркет створювали майже ідеальний майданчик для зростання. Чи відповідала така тактика інтересам держави? Минулий рік показав, що ні. В умовах, коли тільки уряд міг організувати протиепідемічний захист населення, виявилося, що інтереси бізнесу вивели зі США виробництво критичних матеріалів для медицини, обладнання і препаратів, а інфраструктура системи медичних закладів не прилаштована до пандемій.
Аналогічна ситуація виникла з системами зв’язку 5G. Світовий лідер Huawei отримав, за експертними підрахунками, до 75 млрд дол. від китайського уряду у вигляді різних фінансових інструментів для того, щоб стати обличчям КНР. Сьогодні уряд Китаю створює Ali-baba, Tencent, SenceTime та іншим технологічним лідерам усі умови для успішної конкуренції з американськими гігантами. Мета — досягнення лідерських позицій як мінімум у паритеті з США. Тобто йдеться вже не про ринкові перегони між основними світовими потугами, а про конкуренцію державних політик, гонку за лідерство у штучному інтелекті, ті виробничі і соціальні моделі, які прийдуть разом із новим технологічним укладом.
Джо Байден, усвідомлюючи, що США можуть втратити технологічні переваги, вже проголосив про інвестиції на суму 300 млрд дол. у технологічний сектор. Японія має намір вкласти 96 млрд дол. в університетську науку (саме фундаментальні дослідження є слабким місцем КНР, хоч і в цьому секторі китайці швидко йдуть уперед). Японія, Китай, США та Південна Корея все ще зберігають лідерство в отриманні патентів (для порівняння: розрив між четвертим місцем, яке посідає Корея, і п’ятим місцем Німеччини — три рази). І Китай уже вдвічі випереджає США за кількістю поданих патентів. Можна з упевненістю стверджувати, що саме сильна державна політика, концентрація зусиль на найважливіших напрямах, створення сприятливих умов для ділової активності та впровадження результатів досліджень у практику — складові китайського успіху. Сьогодні — це біотехнології, і Китай робить усе для підвищення рівня лабораторій, особливо з урахуванням фактичного ембарго на трансфер технологій, накладеного урядом США. Найбільший ринок технологій Big Data і електромобілів — також КНР, і це також державна політика.
Уже немає жодного сумніву, що найближчими роками розгорнеться жорстке протистояння, і насамперед на рівні державних політик, за технологічне лідерство. Свого часу Японія обмінювала передачу технологій на отримання доступу на ринок КНР. У результаті значна кількість виробництв перемістилася саме туди. Із 123 випадків витікання технологій, зареєстрованих службою безпеки корпорації Samsung упродовж останніх років, 83 стосуються Китаю. В регіоні Південно-Східної Азії ніхто не відмовляється від співпраці з КНР, як не роблять цього й компанії США. Проте ніхто більше не прагне створювати собі конкурентів, як це було впродовж 40 років підйому Китаю. Політика Ден Сяопіна добігла кінця, як і розтанули ілюзії щодо можливої трансформації політичної системи КНР під впливом глобалізації. Те, що йде за цим, підозріло нагадує холодну технологічну війну, в якій або виграє, або програє все людство.