11 липня на вулиці Хабаровська та кількох інших міст краю вийшли тисячі людей. Вони протестували проти арешту 9 липня та вивезення до Москви оперативною групою слідчого комітету РФ за підтримки ФСБ губернатора Хабаровського краю Сергія Фургала. Акції протесту тривають досі.
Губернатора звинувачують в організації кількох убивств у 2004–2005 роках. Насправді під Фургала почали копати ще у квітні минулого року, коли центральний апарат СКР, за дорученням керівника Олександра Бастрикіна, розпочав відповідне розслідування. У грудні 2019-го заарештували бізнес-партнера дружини Фургала Миколу Містрюкова, який раптом, через кілька місяців сидіння в ізоляторі, почав «співпрацювати» зі слідством і давати свідчення проти хабаровського губернатора.
Те, що відбувається з Фургалом, схоже на помсту Кремля. Зазвичай, коли президент невдоволений якимось губернатором, він просто своїм наказом звільняє його з посади. Але Фургала заарештували й відкрили проти нього кримінальне провадження, звинувачуючи у скоєнні тяжких злочинів.
Чутки про те, що Москва не терпітиме губернатора, в самому Хабаровському краї ходили вже давно. Річ у тому, що Фургал став керівником регіону 2018 року, всупереч бажанню Кремля й зігнорувавши пряму вказівку — зняти свою кандидатуру з виборів. Тоді Фургал — член партії одіозного Жириновського (ЛДПР) — переміг кандидата від партії влади «Единая Россия» В’ячеслава Шпорта. Його перемога стала результатом справжньої війни місцевої еліти з московською експансією. Допоміг тоді місцевий авторитет, т.зв. папа регіону Віктор Ішаєв. За протидію Кремлю цей ексгубернатор краю, що керував регіоном аж 18 років, теж поплатився. Ішаєв досі перебуває під слідством за незначним, як для російських корупційних масштабів, звинуваченням.
До речі, сам Сергій Фургал — не нова людина в російські політиці. 11 років (2007–2018) він був депутатом Державної думи РФ. Це важливий факт для розуміння того, чому СКР раптом, через 15 років, розпочав слідство проти людини, добре відомої і в Хабаровському краї, і в Москві.
Хабаровські оглядачі кажуть, що Фургал був губернатором нестандартним. Близький до людей, хоч і не без популізму. Захищав інтереси місцевих еліт. Свідченням цього може слугувати відео, що поширюється сьогодні в соціальних мережах. На ньому повноважний представник президента РФ у Далекосхідному федеральному окрузі Юрій Трутнєв докоряє Фургалу за те, що його особиста популярність у регіоні зростає, а рейтинг Владіміра Путіна тим часом падає.
«Вишенькою на торті» стали результати виборів 2019-го до Законодавчих зборів Хабаровського краю: тоді «Єдиная Россия» отримала лише два мандати, тоді як переважна більшість депутатів (28 із 36) була обрана від ЛДПР. Весь край (до того ж важливий й цікавий для Москви як багате джерело природних ресурсів, та ще й на кордоні з Китаєм) виявився поза кремлівською владною вертикаллю. Тобто — реально самоврядним і федеральним. Цього в Москві, звісно, допустити не могли. Як і того, що, за свідченнями місцевих активістів, за Фургала в Хабаровському краї почали зростати антиколоніальні настрої — за принципом «Досить годувати Москву».
Така некерованість регіону, зокрема, спричинила низьку, за російськими критеріями, явку (44%) та підтримку (62%) на недавньому референдумі щодо поправок до Конституції РФ, якою, як відомо, «обнулився» Путін. І тут варто зазначити, що Хабаровський край — не єдиний Далекосхідний регіон, де не стали особливо старатися задля легітимації нових можливостей Владіміра Путіна. Аналогічні 44% явки на референдум дала Камчатка.
Першого ж дня в протестах у Хабаровську взяли участь понад 30 тисяч жителів, а це кожен 20-й мешканець міста. І це найскромнішими підрахунками. Річ у тому, що цей прикордонний регіон — заробітчанський. Чимало людей працюють, як тут кажуть, «у морі», і ще багато — в сусідній КНР. З тих, що залишилися, через наростання економічної кризи в РФ, ледь не кожен третій сьогодні безробітний. Тож час і натхнення в багатьох знайшлися.
Таким чином, масштаб протестів несподівано виявився приголомшливим як для російської провінції. Як і їх зміст. Люди вимагають повернути Фургала до Хабаровська й судити його там, а не в Москві, на відкритому суді.
Ще одна важлива вимога — повернення справжнього самоврядування і справжньої, а не фіктивної, федеративності. «Это наш край!», «Москва, уходи!», «Путин — вор», «Они украли у нас нашу страну», — всі ці гасла — страшний сон Кремля. Далекий Схід і його схильність до окремішності (занадто вже далеко від Москви — 7–8 тис. км) та сепаратизму (постійний шантаж Москви реанімацією Далекосхідної республіки 1920–1922 рр.) — все це раптом знову з’явилося в російському порядку денному.
У Росії акції протесту в Хабаровську викликали захоплення і страх. Страх перед сепаратизмом. Захоплення — масовістю, сміливістю та радикальністю.
Це вам не інтелігентні «гуляння» в Москві, що пройшли торік внаслідок недопущення до місцевих виборів представників опозиції. Хоча всі топові російські опозиціонери живуть саме в столиці, проте організувати щось варте уваги у відносно ліберально налаштованій Москві вони патологічно не здатні. Хабаровські протести — це стихійний, самоорганізований народний рух, який своєю сміливістю і справді вже чимось нагадує наш Майдан. Можна без перебільшення сказати, що повстав весь регіон. І, що особливо важливо, після протестної ходи люди не розійшлися по домівках.
Досить лояльну до протестантів місцеву поліцію довелося посилювати ОМОНом із сусіднього Приморського краю. За чутками, до Хабаровська прибула з Новосибірська Росгвардія (правда, керівництво останньої цей факт заперечує). Все це — з метою посиленого захисту адміністративних будівель, щоб запобігти захопленню їх протестуючими.
Оскільки місцева влада у протидії протестам особливої ініціативності не проявила, до Хабаровська терміново прибув віцепрем’єр і повноважний представник президента РФ у регіоні Юрій Трутнєв. Навіть ЛДПР, членом якої є арештований губернатор, спочатку обурилася його арештом. Але згодом поспішила засвідчити свою лояльність і відхреститися від хабаровських протестів, розмістивши в Telegram-каналі повідомлення, що партія не є організатором несанкціонованих акцій і «готова до дискусії».
Про те, що робитиме Кремль із Хабаровським краєм далі, можна судити на прикладі сусіднього Приморського краю, де масові акції протесту мали місце у 2018 р. у зв’язку зі спробами фальсифікації результатів губернаторських виборів. Москва, швидше за все, уникатиме сценарію силового розгону мітингів (хоча спокуса скористатися коронавірусом як приводом велика) і дасть час «на заспокоєння», розраховуючи на втому людей від протестів. Згодом призначать тимчасового виконувача обов’язків голови регіону і без поспіху, десь ближче до зими, проведуть «вибори» нового губернатора та, ймовірно, до місцевих представницьких органів влади. А потім зачистять край від впливових представників місцевої еліти, решток опозиції (як системної, так і позасистемної), активістів протестів, звільнять чимало чиновників. До речі, колись бунтівний Приморський край сьогодні під контролем Москви і засвідчив свою лояльність на референдумі, коли дав цілком пристойний результат участі (62%) та підтримки (майже 79%) нової Конституції Путіна.
Проте є загроза, що з Хабаровським краєм Кремль може розправитися значно жорсткіше.
Загалом, стратегія посилення тиску на регіони РФ прямо пропорційно пов’язана з популярністю і, відповідно, авторитетом у Росії самого Путіна. Чим слабшим почувається Кремль, тим агресивнішим стає його наступ на місцеве самоврядування. Це своєрідне російське замкнене коло. Тиск і контроль над регіонами з боку Москви породжує патологічне небажання чиновників на місцях щось робити і брати на себе будь-яку відповідальність. Разом з обмеженим самоврядуванням усе це призводить до погіршення системи управління та зростання корупції, що, своєю чергою, спонукає Москву до ще більшого намагання все контролювати і всім самостійно керувати. Так коло управлінської кризи РФ замикається. Вихід із нього можливий лише один — лібералізація, демократизація та розвиток місцевого самоврядування. Але на це Москва сміливості не має. Особливо після таких сепаратистських гасел, які звучали в Хабаровську.
Ще один важливий аспект внутрішньоросійської політики — боротьба столиці з місцевими елітами за доступ до природних ресурсів. В умовах дії антиросійських санкції та падіння світових цін на енергоресурси (що істотно обмежило ресурсну базу московської еліти) в Росії розпочався справжній наступ на регіони. І особливо — на багатий і лісом, і морем Далекий Схід.
Головне питання на сьогодні: що далі? Чи триватимуть протести в Хабаровському краї, — оскільки абсолютно очевидно, що коли місцеві жителі не відстоять свої права сьогодні, то в найближчій перспективі вони більше не обиратимуть місцеву владу: цю владу за них обиратимуть у Москві. Чи підтримають ці протести в інших регіонах? Зокрема — в Далекосхідному федеральному окрузі, який має схожі проблеми з Хабаровськом і так само намагається протистояти новому наступу Москви.
15 липня мешканці Москви та Санкт-Петербургу вийшли на вулиці проти обнуління Путіна, фальсифікації результатів голосування за поправки до Конституції та за відставку глави російської ЦВК Елли Памфілової. Проте, їх було вкрай небагато: в столиці РФ лише 200 чоловік. Таким чином, вірогідність того, що Росія підніметься на підтримку хабаровських протестів вкрай низька. Сьогодні в Російській Федерації дуже поширені песимістичні настрої і в багатьох росіян уже остаточно опустилися руки. Схоже, хабаровські протести не стали початком російського бунту, а є лише останнім спалахом боротьби громадян за свої права та свободи.