Якщо про економічну ефективність і життєздатність Митного союзу (МС) і Єдиного Економічного простору (ЄЕП) у Казахстані ще сперечаються, то характер впливу цих ініціатив на політичну ситуацію в республіці вже очевидний. Крен Астани у бік пострадянської інтеграції став каталізатором і підсилювачем ідейного розколу в казахстанському суспільстві.
По один бік "інтеграційних барикад" - казахстанська опозиція. Для неї МС став тим, чого їй давно бракувало, - ідейним "допінгом" у критиці режиму Назарбаєва. Про корупцію, неефективність держуправління, сировинну однобокість економіки опозиція говорила всі роки незалежності і, звісно, все це вже приїлося. Потрібна була "нова платівка". Нею й стали МС і ЄЕП, які дали привід жорстко критикувати Астану за "угодовську політику" і поступки Кремлю.
У двох гілках казахстанської опозиції, прозахідній та націонал-патріотичній (так тут традиційно політкоректно називають офіційних казахських націоналістів, на відміну від неофіційних, з яких складається правляча еліта), інтеграційні проекти відразу були сприйняті як "троянський кінь російського неоімперіалізму". В останні два роки жоден опозиційний захід не обходиться без критики інтеграції.
Третя гілка опозиції, комуністи, опинилися в складному становищі: з одного боку, вони традиційно ностальгують за часами СРСР, з іншого - не підтримувати ж їм ініціативу, яка походить з Астани! Компроміс було знайдено. Перша заява нинішнього лідера компартії Алдамжарова в цьому статусі була присвячена МС. Він зазначив, що комуністи не кажуть, що такий союз не потрібен, але наполягають, що до нього потрібно було ретельно підготуватися. Це має бути союз рівних держав. Ніхто не знає, як він реально створюється, невідомо, чи прораховані втрати, яких зазнає населення Казахстану від членства в МС. "Ми не знаємо, коли економіка Казахстану матиме віддачу від цієї структури. Вважаємо, що було би бажано із цим кроком почекати: стати на ноги, підняти виробництво, відійти від правового нігілізму, забезпечивши боротьбу з корупцією. І після цього комплексу заходів уже створювати союз", - сказав пан Алдамжаров.
Позицію ліберально-демократичних сил коротко й чітко висловив лідер партії "Азат" Булат Абілов: "Питання Євразійського союзу - це питання незалежності казахів. Ми маємо порушити його на референдумі".
Жорсткіше за всіх реагують націонал-патріоти. Один з лідерів цієї частини суспільно-політичного спектра бізнесмен Мухтар Тайжан на одній із численних дискусій на цю тему зауважив, що розпочнеться все з Митного союзу, а закінчиться повним поглинанням казахстанського суверенітету: "Навіть отримувати візи до країн далекого зарубіжжя доведеться, як за СРСР, їздити в Москву. Чи потрібно це російським громадянам Казахстану?".
Росіяни Казахстану апріорі здаються великими прихильниками пострадянської інтеграції не тільки казахським нацпатам. Вважається, що вони мають бути в захваті від інтеграційних ініціатив. Тим часом спочатку не зайво було б провести широке соцопитування про ступінь міграційних настроїв росіян у РК - і подібні уявлення про "п'яту колону російського імперіалізму" відразу зникли б. Адже якщо люди твердо мають намір емігрувати, то навіщо їм якось визначати своє ставлення до майбутнього тієї країни, яку вони залишать? А еміграційні настрої в росіян у Казахстані дуже сильні. І, судячи з черг у філіях ФМС в Алмати й Астані, вони тільки зростають. Не вірять росіяни "інтеграторам"...
Створення МС і ЄЕП зробило в ідейно-політичному полі РК неймовірне: вплинуло на китаєфобію, яка в казахів історично досить поширена. Віддавна існує казахська народна приказка: "Прийде чорний китаєць - і рудий росіянин видасться братом". Недовіра до Китаю, боязнь китайської експансії були однією з "родових рис" казахських нацпатів, та й не тільки їх. І ось акценти у фобіях зміщуються! Нещодавно група відомих громадських діячів і політиків поширила відкритий лист "Усім громадянам Казахстану! Президентові, Уряду і Парламенту Республіки Казахстан". У ньому є, зокрема, такі слова з приводу інтеграційних процесів: "Щоб виправдати входження, по суті, до складу Російської Федерації, дехто лякає нас нібито страшним і підступним сусідом - Китаєм. Ми вважаємо це зужитим популістським прийомом. Китай - торговець, і він скуповує в нас тільки те, що ми самі йому по-компрадорськи продаємо. Рятуватися від нього, приєднуючись до іншого величезного сусіда, це як краще згоріти, ніж утопитися. Навіть двомільйонна Монголія показує нам приклад суверенного існування біля і Росії, і Китаю!".
При цьому ряд підписантів цього листа ще в 2010 р. били на сполох із приводу ніби передачі, що планувалася, Китаю сільськогосподарських територій Казахстану. А інші намагалися привернути увагу заїжджих американських політологів до проблеми зростаючого впливу Китаю в Казахстані: "Куди ж дивляться Штати?!".
Таким чином, ще вкрай мало досягши в частині економічній, інтеграційні ініціативи вже переорали ідейно-політичне поле Казахстану. Інтеграція для значної частини казахської політично активної інтелігенції стала тим, чим був Карфаген для Катона Старшого: "...крім того, МС і ЄЕП мають бути зруйновані!".
А що ж прихильники інтеграції? Найбільший їхній прошарок - чиновництво та провладні експерти. У відкриту дискусію із противниками вони не вступають, висловлюються за інтеграцію здебільшого на офіційних заходах. І це вже само по собі знижує ефективність "захисту": у РК, як і на всьому пострадянському просторі, тому, що кажуть чиновники, апріорі не дуже вірять. Але є й інший бік цієї позиції.
Деякі спостерігачі вважають, що, підтримуючи інтеграцію на словах, влада водночас намагається пояснювати нею погіршення економічної ситуації в країні. Відомий економіст і один з небагатьох не заангажованих і послідовних прихильників інтеграції Канат Берентаєв зауважив: "Свої помилки у внутрішній політиці уряд намагається списати на початок дії МС. Як відомо, у Казахстані значно зросли ціни на ПММ, харчові продукти, я не кажу про автомобілі... Але якщо підняти публікації хоча б за 5-6 років, то ми бачимо регулярне підвищення цін на ПММ, послуги ЖКГ, транспорт, харчові продукти".
Журналіст Віктор Свєтов прокоментував ці процеси так: "Узагалі ж, несподіванки в такій поведінці уряду немає; про те, що МС буде, крім усього іншого, виконувати функцію "вовка", на якого недбалий пастух списує всі свої невдачі, було ясно відразу. Як нашій владі не використати таку можливість?".
Дуже переконливо ці оцінки підтвердилися в лютому 2012 р. Після Жанаозенської трагедії обвинувачення на адресу РФ (хоча й непрямі) у негативному впливі на економічну ситуацію в РК через МС мали місце в статті "Казахстан после Жанаозена и выборов" у журналі "Центр Азии". Його редактор, нині директор Інституту світової економіки і політики (ІСЕП) при Фонді першого президента РК С.Акімбеков, прямо заявив, що однією з причин масових заворушень став вступ РК у МС. "За всіх відомих макроекономічних переваг він... спровокував у Казахстані зростання інфляції... казахстанські ціни почали наближатися до більш високого, російського, рівня, ми почали імпортувати російську інфляцію". І це, на думку авторитетного політолога, особливо болісно позначилося на західних областях РК, де внаслідок суворої кліматичної ситуації вкрай слабко розвинений агросектор. Щоправда, це пояснення шановного автора не дає відповіді, чому в Жанаозені ситуація дійшла до кривавого конфлікту, а в інших містах Заходу РК нічого подібного не було.
А що ж народ? Згідно з проведеним наприкінці 2011 р. соцопитуванням, "за" Євразійський Союз виступають 52% казахстанців, проти - 48%. Соцопитування взагалі, а казахстанські особливо, поняття складне. Але візьмемо ці підсумки за відображення справжнього розподілу симпатій/антипатій. Відомий політолог Мурат Лаумулін на присвяченому інтеграції круглому столі в Казахстанському інституті політичних досліджень при президенті РК прокоментував ситуацію так: "Підозрюю, що в міру того як ми будемо все далі відходити від радянського минулого, відсоток не згодних повертатися в СРСР (а наше покоління розуміє створення Євразійського Союзу саме так, це фактично відновлення СРСР, але під більш приємною, ліберальною назвою) буде більшим. Наступні покоління, які йдуть за нами, швидше за все, віддаватимуть свій голос "проти". Якби сьогодні поставало питання, входити нам у Євразійський Союз чи не входити, то наше суспільство розкололося б навпіл. Це тривожний симптом".
Тим часом найдивніше у всьому цьому те, що, незважаючи на вже відносно довгу історію інтеграції, неможливо, не будучи ідейно чи фінансово заангажованим, відповісти, чого від неї для Казахстану більше - користі чи шкоди? І найцікавіше, що те саме справедливо і для Росії!
Відомий і цілком поміркований політолог Д.Сатпаєв нещодавно заявив: "частка Казахстану в МС у 2012 р. становила трохи менше 17%, у 2011 р. ця частка була 20%. За заявою міністра фінансів РК Жамішева, казахстанський експорт у країни МС просів". Але от думка Б.Чеснокова, президента ТПП Алтайського краю: "Від створення МС найбільшу вигоду одержує Казахстан"; "Росія в МС програла".
"Просідання" експорту в Казахстані пояснюють застосуванням росіянами методів нетарифного регулювання. А от погляд з РФ (телеканал "Росія 24", програма "Общий рынок", 20.10.2012 р.): "За підсумками 8 місяців цього року експорт із Казахстану в держави Митного союзу скоротився на 12%. У чому причина? Дуже просто: просів світовий ринок металів, і поставки скоротилися. У тому числі в Росію і Білорусь".
Яке з пояснень ближче до істини? Незрозуміло. Але очевидно, що за час, який минув із запуску інтеграційного проекту, досі напрацьовані переконливі аргументи на його користь.
Немає зрушень у зміні структури казахстанського ВВП. Експорт у країни МС деяких видів продукції зріс. Але за рахунок зростання виробництва чи за рахунок перерозподілу зовнішніх поставок? Нещодавно міністр з конкуренції Алдабергенов наводив цифри: експорт пшениці з РК у країни МС за 2011-2012 рр. збільшився у 7 разів порівняно з 2010 р. Але це зовсім не означає, що виробництво пшениці зробило такий стрибкоподібний ривок. Експорт нафти з РК до союзників зріс у вартісному вираженні з 2011-го по 2012 р. на 10,7%. Але за цей самий час загальний видобуток нафти в РК знизився! Де ж зростання виробництва за рахунок інтеграції? Звичайно, при глобальній кризі можливість маневру на зовнішніх ринках, щоб згладити загрозу зниження експорту, велика справа. Але це тактичний, тимчасовий успіх. І не ясно, з наскільки тривалим ефектом.
У згаданій доповіді міністра Алдабергенова є й інтрига. Виявляється, поставки машин та обладнання з РК у РФ і РБ за 2 роки збільшилися на 59%! Здорово! Але ні цінових, ні кількісних характеристик цього стрибка міністр не навів. Чому така скромність? Чому б не похвалитися цифрами, щоб посоромити всіх скептиків (особливо з числа казахських нацпатів і росіян ізоляціоністів, які вважають, що Росії все це абсолютно не потрібно)?
Всупереч дуже поширеній думці, що пострадянська інтеграція суть якийсь консенсусний проект різних груп російської еліти, які ненавидять одна одну, але здатні зійтися в проекті "пожирання незалежності колишніх імперських окраїн", картина не настільки проста. От що зазначив в інтерв'ю казахстанським ЗМІ відомий російський експерт Модест Колеров: "У Казахстані звучить багато критики з приводу інтеграції з Росією. Запевняю вас, у Росії не менше критики з приводу інтеграції з Казахстаном. Скажу більше: відповідальних прибічників економічної інтеграції значна меншість".
А от слова іншого експерта, співробітника Російського Інституту стратегічних досліджень (РІСД) Аждара Куртова: "До того варіанта, що зараз здійснюється у вигляді Євразійського економічного союзу, дійсно у багатьох російських експертів є претензії, у тому числі і в мене".
Отже, схоже, що проект інтеграції, будучи в "дистильованому" вигляді не настільки вже й поганим, у реаліях має зовсім небагато чесних прихильників. І "верхівкової політики" у ньому виявилося, за фактом, значно більше, ніж економічних розрахунків. Хоча, можливо, хотіли як краще. Та ініціатори інтеграції, вибудовуючи все навколо "економоцентризму", ігнорують масу об'єктивних факторів - як економічних, так і етнокультурних, ментальних, соціопсихологічних. Типово марксистський підхід.
Що стосується Казахстану, то головним посиланням при запровадженні МС було навіть не зростання взаємної торгівлі. Нам обіцяли, що загальний ринок допоможе запустити нову індустріалізацію в країні. Говорили, що "в остаточному підсумку все це має дозволити країнам союзу конкурувати на світовому ринку зі своєю продукцією". Проте не чутно не тільки про прориви на світовому ринку, але й про великі успіхи на своєму. От, наприклад, пані Айтжанова, міністр у справах економічної інтеграції Республіки Казахстан, в 2008 р. говорила, що "є плани з розвитку виробництва рентгенівської апаратури в Актюбінську з опертям на великий ринок МС". Кілька місяців тому автор цих рядків написала на завод листа: розкажіть, що в підсумку вийшло, що вдалося? Відповіді немає...
Що ж чекає у підсумку на інтеграційний проект?
Два роки тому я опублікував на одному, нині закритому, сайті статтю "Третій шлях" пострадянської інтеграції". Там, зокрема, висловив припущення, що "реалії інтеграції в майбутньому можуть виявитися не такими, якими їх зображує та чи інша сторона. Крім першого варіанта (успішна інтеграція зі збереженням суверенітету) або другого (поглинання "малих" "більшими") може бути ще й третій, у цей час майже не розглянутий. Це коли нічого масштабного з МС і ЄЕП не вийде, коли правильні теорії зіштовхнуться зі сумними реаліями у вигляді технологічної архаїки, дефіциту кваліфікованих кадрів, зношення основних фондів, безмежної корупції, різноманітних форм впливу світової економічної кризи". Сьогодні до цього можна додати і неусунуту, як виявилося, конкуренцію на ринках країн-членів МС.
Чим серце заспокоїться? Буде багато метушні, політичних тусовок, якихось підписаних документів... Потім скандалів. Поки всім не стане ясно, що з пострадянської інтеграції, як у свій час зі спроб модернізувати економічну систему СРСР, нічого не вийде. За інерцією цей процес якийсь час триватиме (існує ж дотепер СНД), поки очевидне домінування Китаю (і, можливо, Туреччини) у Казахстані і посилення дестабілізації у Центральній Азії не змусять закрити цей проект.