Після оголошення результатів референдуму про незалежність Шотландії в багатьох європейських столицях політики зітхнули з полегшенням. Північне королівство, яке з 1707 р. входить до складу Великобританії, не стало причиною розвалу країни - члена Європейського Союзу.
Утім, і до безтурботності поки що далеко: шотландський референдум активізував рух за відокремлення Каталонії від Іспанії, "показавши шлях, що приведе каталонців до незалежності". Місцеві сепаратисти налаштовані рішуче й хочуть уже на початку листопада провести свій референдум, щоб у рамках правового поля демократично відокремитися від Іспанського королівства. Але чи стане такий підхід основою для компромісу між Барселоною і Мадридом? Чи протиріччя лише поглибляться, створюючи для Іспанії та Європи нові проблеми?
Каталонія гне свою лінію
Останніми роками сепаратисти задають тон у народних гуляннях у Барселоні. Цей рік не став винятком. 11 вересня - Національний день Каталонії - прихильники незалежності влаштували рекордний за масштабами Європи флешмоб. На центральних вулицях Барселони 1,8 млн людей (більше, ніж усе населення цього міста) утворили 11-кілометрову букву V, пофарбовану в кольори каталонського прапора. Це мало продемонструвати рішучість боротися за право голосувати і надію на перемогу в референдумі. Багато прихильників незалежності тримали плакати з написами "Каталонія - це не Іспанія".
Ситуація в Каталонії докорінно відрізняється від Шотландії: соцопитування, проведені в іспанському регіоні, показують стабільну перевагу прихильників сецесії - відокремлення. Соціологічний центр Omnibus на підставі опитування 1600 респондентів повідомив, що 58,8% каталонців підтримують незалежність свого регіону, тоді як лише 31,9% респондентів заявили, що не хотіли б жити в незалежній державі. Хоча Конституція Іспанії і не передбачає референдумів про незалежність окремих частин країни, проте 87,6% опитаних заявили, що визнали б результати такого голосування, і тільки 9,1% респондентів сказали, що не визнали б.
Через кілька днів після національного свята регіональний парламент Каталонії проголосував за закон про консультації, який дозволяє опитувати громадян про незалежність регіону. Законодавці підтримали це рішення переважною більшістю голосів. "За" проголосували 106 депутатів від націоналістичних партій - коаліції Конвергенції та Союзу Каталонії за підтримки Лівих республіканців Каталонії. Підтримали це рішення й соціалісти. Втім, вони не вважають, що закон створює правову основу для проведення референдуму про незалежність. "Проти" висловилися тільки 28 депутатів.
Голова каталонського уряду Артур Мас заявив 21 вересня, що з дня на день ухвалить рішення, яке відкриє шлях до проведення голосування 9 листопада. Цю дату каталонські сепаратисти визначили вже давно. Але ще у квітні іспанський уряд і парламент заборонили проводити референдум. Це питання навіть розглядалося в Конституційному суді.
Його вердикт був прогнозований: тільки Мадрид може призначати референдуми в регіонах, а не навпаки. Крім того, судді заявили, що Каталонія не є "самостійним політичним і юридичним суб'єктом". На цій підставі суд оголосив недійсною декларацію про незалежність Каталонії, ухвалену парламентом регіону в січні 2013 р. Утім, судді підтвердили заявлене в цій декларації право каталонців на самовизначення, при цьому зазначивши, що воно не повинне суперечити Конституції Іспанії.
Однак усі спроби каталонців почати діалог з урядом у Мадриді, подібно до того, який вели політики Лондона й Единбурга, ні до чого не привели. Прем'єр Іспанії Маріано Рахой Брей 17 вересня назвав сепаратистські настрої в регіонах європейських країн загрозою для Євросоюзу. "Це торпеди, спрямовані на ватерлінію європейського духу, бо ЄС було створено для того, щоб будувати держави, а не руйнувати їх. Європейський Союз символ нашого часу, символ інтеграції, а не розколу", - сказав він.
(Примітно, що настрої в середовищі українців, які проживають у Барселоні, здебільшого антисепаратистські. Приїхавши в цей регіон, наші співгромадяни хотіли жити в Іспанії і працювати в Європейському Союзі, а перспектива створення незалежної Каталонії, яка опиниться поза Євросоюзом, їх не тішить.)
Однак прихильники каталонської незалежності кажуть, що рано чи пізно настане час "Ч", коли доведеться ухвалювати рішення. Вибір буде зроблено навіть у разі, якщо Мадрид укотре заборонить проводити опитування 9 листопада, а каталонська влада проковтне це. Але саме від каталонських політиків залежить майбутнє регіону. Вони мають або знайти компроміс із Мадридом щодо проведення референдуму, або взяти паузу в переговорах.
Якщо буде обрано другий варіант, то великою є ймовірність того, що громадська активність прихильників відокремлення спаде, й ідея каталонської незалежності згасне. Тим більше що скандал навколо одного з лідерів націоналістичного руху, колишнього президента Женералітату (уряду Каталонії) Жорді Пужоля, викритого у фінансових махінаціях, завдав удару по каталонських націоналістах.
Та найгіршим сценарієм у таборі і прихильників незалежності, і їхніх опонентів вважають лобове зіткнення каталонців з іспанською державною машиною. У цьому разі наслідки були б катастрофічними. Саме тут, очевидно, і слід шукати ключ до вирішення конфлікту.
Іспанія - жертва в ім'я Європи
Європейські експерти звертають увагу на те, що приклади Шотландії і Каталонії, реакція урядів у Лондоні й Мадриді дають можливість поміркувати про різні типи демократії, які практикують європейські країни. Дехто навіть поспішив ранжирувати країни за демократичністю, вказуючи на те, що Іспанію не можна віднести до вищої ліги, тоді як Великобританія слугує певним шаблоном, попри своє імперське й колоніальне минуле.
Британська влада, на відміну від іспанської, зважилися на доволі ризикований, але найвищою мірою демократичний експеримент - проведення референдуму. При цьому навіть збереження Великобританії не розглядали у британському уряді цінністю вищою, ніж воля народу. Чітке розуміння того, що референдум про незалежність Шотландії слід провести, зважаючи на настрої в суспільстві, а головне - готовність прийняти його підсумки, зрештою, дозволило Лондону отримати потрібний результат.
В Іспанії ж, визнаючи право народу на самовизначення і свободу його волевиявлення, влада, проте, стоїть на варті конституційного ладу. "Але що таке іспанська Конституція?" - запитують прихильники незалежної Каталонії. Чому вона гарантує право на житло, проте не може захистити громадянина, якого комерційний банк має намір викинути з квартири за прострочений кредит? Чи варто взагалі апелювати до документа, який затвердили в період переходу до демократії, коли влада в країні все ще перебувала під впливом військових? Невже демократична трансформація сучасної європейської держави, навіть шляхом її поділу на автономні частини, менш важлива, ніж збереження державної системи зразка 1978 р.? Остання оприявнила всі свої вади під час економічної кризи в Європі. Мабуть, саме ця обставина стала основним каталізатором сепаратистських настроїв у Каталонії. Можливо, настав час змінити Конституцію та Іспанію, а не насильно втримувати Каталонію, яка має потенціал змінити себе, але не зможе витягти з ями всю країну?
Ці запитання ставить Мадриду не регіональний уряд Каталонії, їх ставлять прості громадяни, пересічні учасники каталонського громадського руху. Для цих людей боротьба за незалежну Каталонію - це навіть не питання про референдум і підтримку нинішнього уряду Артура Маса та політичних сил, які виступають за незалежність. Тим більше що скандал навколо Жорді Пужоля не тільки вдарив по місцевих націоналістичних партіях, а й дискредитував усю іспанську держсистему, давно пронизану метастазами корупції.
Для каталонців, які виступають за незалежність, національне відродження й культурну автономію, нині не менш пріоритетними є й соціально-економічні питання. Без урахування цього боротьба за незалежну Каталонію приречена на провал. "Закінчилися часи, коли можновладці мають говорити нам, яку Каталонію ми хочемо побудувати. Ми повинні самі спочатку розуміти, якою ми її хочемо зробити", - кажуть каталонські політики й експерти, залучені в дискусію про майбутнє не тільки своєї провінції, а й усієї Іспанії. Тому, хай як це парадоксально, сепаратизм для Іспанії може виявитися й необхідним струсом, який спонукає політиків до проведення назрілих реформ.