Найбагатша провінція Іспанії рік у рік усе гучніше й настирливіше заявляє про бажання відновити свою національну незалежність. Автономна область Каталонія прагне стати окремою європейською державою. Ще кілька років тому такі заяви Барселони розглядалися в Мадриді як поодинокі підступи сепаратистів. Однак різке зростання кількості каталонців, готових голосувати за незалежність, примушує центральну владу шукати нові способи діалогу з бунтівною провінцією.
Живий ланцюг
11 вересня у Каталонії відзначається Діада - так називається національний день провінції. Він знаменує дату втрати Каталонією незалежності. Тоді, 299 років тому, під час війни за іспанську спадщину Барселона, що воювала на боці австрійського ерцгерцога Карла, впала під натиском військ іспанського короля Філіпа V. Традиційно цього дня моляться за загиблих, а в Барселоні покладають квіти до пам'ятника героям визвольної боротьби.
У вересні нинішнього року, щоб продемонструвати всьому світові прагнення до незалежності, каталонці задумали вибудувати живий людський ланцюг Via Catalana завдовжки 400 км - через усю територію Каталонії - від північного кордону з Францією до південної провінції Валенсія. Спочатку планувалася участь 400 тисяч людей. А виявилося, що акцію підтримало понад мільйон жителів. Причому початок її - о 17 год. 14 хв. - символізував 1714 рік, коли Каталонія стала частиною Іспанії.
У громадській організації "Каталонська національна асамблея" (КНА) в інтерв'ю для Deutsche Welle пояснили, що ідею такої масової акції "запозичили" в жителів Прибалтики, де 1989 р. естонці, литовці й латиші, вимагаючи незалежності від СРСР, вишикувалися в живий ланцюг під назвою "балтійський шлях". Нині сепаратисти, як двигун руху за незалежність, дедалі більше використовують націоналістичні гасла - про "велику каталонську націю" та її право на суверенну державу.
Свій національний день каталонці почали відзначати не дуже давно - з 1980-го. Раніше ні іспанські королі, ні каудільо Франко таких вільностей не дозволяли. І тільки після смерті диктатора, коли було відновлено монархію, а Іспанія визначилася з федеративним устроєм, автономії, відповідно до нової конституції 1978 р., отримали право на самоврядування. Тоді ж уряд Каталонії (Женералітат) встановив національний день, який знаменує дату капітуляції каталонців у битві під Барселоною 11 вересня 1714 р. До цієї трагічної дати Каталонія, що стала федеральним володінням у 988 р., понад сім століть зберігала свою незалежність. Із
1714 р. всі спроби Каталонії від'єднатися від Іспанії закінчувалися поразкою.
Та ось останніми роками прибічники суверенітету різко підняли градус сепаратистських настроїв. Причина цього - не тільки генетична пам'ять про незалежну Каталонію і жорстке правління іспанських правителів. Головним поштовхом послужила затяжна економічна криза, яка боляче вдарила по добробуту кожного жителя автономії. Торішня Діада здивувала не тільки Іспанію, а й усю Європу, - на вулиці Барселони з гаслами про незалежність Каталонії вийшло 1,5 млн людей, а це не більше й не менше як п'ята частина всього населення провінції.
За референдум
Із 17 автономних областей Каталонія вважається найбагатшим і найбільш незалежним регіоном Іспанії. З 1979 р. Женералітат самостійно регулює питання місцевого самоврядування й транспорту, мовну політику й освіту, і навіть судову владу. Однак самі каталонці незадоволені ні своїм політичним, ні економічним становищем. Їх - 7,5 млн людей (це 16% населення країни), вони виробляють 20% загальнонаціонального ВВП. Однак податкова політика центру, як вважають у Каталонії, несправедлива, оскільки за 16 млрд євро щорічних відрахувань до центрального бюджету провінція отримує неадекватно мізерну компенсацію. Каталонці вважають, що вони годують бідніші регіони - Андалусію, Валенсію, Мурсію. І тому їм здається, що в статусі незалежної держави їм жилося б заможніше й вільніше.
Президент каталонського уряду Артур Мас, прийшовши до влади 2010 р., обіцяв домогтися від Мадрида податкової незалежності, якою володіють лише дві автономії - Країна Басків та Наварра. Однак уряд Маріано Рахоя, навіть після півторамільйонного маршу в Барселоні 2012-го, продовжував відповідати відмовами на прохання Женералітату самостійно розпоряджатися регіональним бюджетом. У відповідь Мас пообіцяв дострокові вибори та референдум про незалежність Каталонії.
Вибори відбулися в листопаді 2012 р. Артур Мас розраховував, що його партія "Конвергенція і Союз" (CiU) здобуде більшість місць у парламенті, і це дозволить ухвалити закон про референдум, провести його на початку 2013 р. та швидко вийти зі складу Іспанії. Однак підрахунок голосів не виправдав сподівань: правляча партія CiU не дотягнула до попереднього результату. За її рахунок свою квоту подвоїли сепаратисти з Лівої республіканської партії, яка стала другою політичною силою Каталонії. Проте обидві партії об'єдналися в коаліцію й проголосили курс на незалежність.
У січні 2013-го новий парламент Каталонії прийняв резолюцію про проведення референдуму про відокремлення від Іспанії, який має відбутися
2014 р. "За" проголосувало дві третини депутатів. Уряд у Мадриді відразу заявив, що в судовому порядку блокуватиме будь-які сепаратистські рухи каталонців. Відомо, що в столиці остерігаються поширення каталонського прикладу на інші регіони країни, яка потерпає від економічної кризи. Тому вже в травні Конституційний суд Іспанії призупинив дію прийнятої декларації.
Цікаво, що сепаратисти з КНА виношують ідею державотворення не тільки в межах сучасної Каталонії. Спираючись на історію Середньовіччя, вони вважають, що до нової великої Каталонії мають увійти "історично пов'язані" території - провінції Валенсія, Арагон і Балеарські острови, а також прикордонні регіони Італії та Франції. Зрозуміло, що такого переділу Європи ніхто не допустить, але настільки "фантастичні" плани ставлять під питання всю ідею створення держави Каталонія.
За незалежність
У 2009-2011 рр. посилення незадоволення політикою Мадрида призвело до кількох плебісцитів. За три роки було проведено шість (!) серій голосувань у різних містах Каталонії. За незалежність висловлювалося стабільно близько 90% тих, хто голосував, однак кількість учасників ледве дотягувала до 30%.
Опитування, проведене у вересні ц.р., показало, що кількість прихильників незалежності Каталонії зросла до 52,5%, але головне - кількість противників зменшилася до 24%. А це означає, що лише чверть електорату провінції, у разі референдуму, голосуватиме "проти". В "союзниках" у сепаратистів - економічна ситуація: на сьогодні рівень безробіття сягнув 24%, борги в першому кварталі
2013 р. становили 51 млн євро. Тому Каталонія змушена була просити в іспанського фонду
9 млрд євро допомоги регіонам.
Артур Мас, з одного боку, заявляє, що від своєї обіцянки провести референдум не відступиться: "Майбутнє народу Каталонії треба вирішити наступного року... Я використовую всі демократичні й законні методи, щоб каталонці обрали майбутнє своєї країни". З іншого боку, дотримуючись урядової субординації (Женералітат є складовою частиною центрального іспанського уряду), Мас заявляє: проведення референдуму він повинен погодити з прем'єр-міністром Іспанії. Дійшло до того, що одна з центральних іспанських газет El Pais повідомила про таємну зустріч у серпні Артура Маса і прем'єра Рахоя.
Насправді глава каталонського уряду Артур Мас ще в червні подав прем'єр-міністрові Іспанії Маріано Рахою прохання з вимогою про проведення референдуму, бо, відповідно до конституції, тільки центральний уряд може ініціювати проведення референдуму. Прем'єр відповів йому майже через три місяці листом, у якому закликав каталонського лідера дотримуватися правових норм і запрошував до нового діалогу. В офісі Маса відповіддю були розчаровані, оскільки сподівалися на діалог іншої якості, такий, приміром, який відбувається між Лондоном і Единбургом (де прем'єр-міністр Британії Девід Кемерон дав добро Шотландії на проведення аналогічного референдуму).
Уряд Іспанії вважає прагнення Каталонії до незалежності ні чим іншим як замахом на територіальну цілісність країни. Згідно з конституцією 1978 р., уряди іспанських автономій можуть ухвалювати тільки місцеві закони, які не суперечать загальнонаціональним. Тому центральна влада суворо дотримується букви закону - проведення референдуму за незалежність Каталонії суперечить конституції. З цієї ж причини всі попередні референдуми не призводили до якихось юридичних наслідків. Та й сам глава іспанського кабінету Маріано Рахой стабільно "проти" референдуму в Каталонії. Правда, уряд Рахоя додумався нарешті змінити тактику позиційних боїв за єдину Іспанію. Обуреній Каталонії, щоб пом'якшити "батіг" заборони на референдум, Мадрид пропонує "пряник" - розширення фінансування регіону з держбюджету.
За Європу
Насправді ж доля Каталонії та настрої її жителів великою мірою залежать від позиції Євросоюзу. Ще торік, отримавши з Мадрида відмову в податковій незалежності, Артур Мас звернувся в Європейський Союз по "дорожню карту", припускаючи, що отримає готовий рецепт виходу Каталонії зі складу Іспанії та входження до Євросоюзу. З Брюсселя прийшла однозначна відповідь: від'єднання Каталонії від Іспанії означає її автоматичний вихід зі складу ЄС.
Минулого понеділка віце-президент Єврокомісії Хоакін Альмунія (іспанець!), коментуючи можливе від'єднання Каталонії, сказав, що "сегрегована частина Іспанії не є частиною ЄС". А відновити членство в Євросоюзі або вступити як новий член Каталонія не зможе, бо для цього знадобиться згода всіх союзних держав, зокрема Іспанії. Якщо навіть "розлучення" відбудеться, Іспанія ніколи не дасть добро на повноправне членство в ЄС свого колишнього сепаратистського регіону. Що стосується "одиночного плавання", то його можливість у Каталонії навіть ніхто не обговорює. Оскільки, згідно з усіма опитуваннями громадської думки, переважна більшість жителів Каталонії не підтримає створення незалежної держави, якщо вона не буде частиною Європейського Союзу.
І все ж історія знає випадки народження нових держав не завдяки, а всупереч усім обставинам, включно із законами та конституцією. Референдум - не революція. Тим більше що каталонські сепаратисти, на відміну від басків, виступають за цивілізовані й законні методи від'єднання від Іспанії. В уряді провінції навіть заявили, що є не один, а п'ять шляхів легального проведення референдуму. Дальший розвиток ситуації повністю залежатиме від волі, волелюбності та наполегливості каталонців. Якщо на марші за незалежну державу в єдиному пориві виходить п'ята частина
всієї нації, то шанс, безумовно, є: чим менша нація, тим затятіше вона бореться за свій суверенітет.