Міжнародна конференція «Україна в Європі і світі» вичерпала, здавалося б, уже всі інформаційні ліміти. Хоча жодна публікація не змогла передати того напруження, в якому відбувалася підготовка до форуму та його відкриття. І навряд чи хоч один телевізійний сюжет зумів донести до глядача месидж, заради якого дуже шановані західні гості в особі Мадлен Олбрайт і екс-прем’єра Швеції Карла Більдта зібралися минулої суботи в конференц-залі готелю «Русь». Більше того, в організаторів форуму склалося враження, що головні канали країни вирішили «переоформити» авторство конференції на український уряд. А точніше — на прем’єра Януковича, який уособлював у вітчизняному телеефірі всі три сотні учасників із 24 країн світу.
Це при тому, що мало не кожному гостю було відомо: український уряд віддав перевагу не ролі організатора, а функції блокіратора. «Влада нічого не робила для проведення цього заходу, для запрошення високих гостей, а тільки створювала перешкоди. Нехай це залишиться на її совісті», — так відреагував на спроби «приватизувати» форум директор Інституту євроатлантичного співробітництва Борис Тарасюк.
Нагадаємо, що глава уряду Віктор Янукович, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко та міністр юстиції Олександр Лавринович підтвердили свою участь лише за день до відкриття форуму. Не переконав західних гостей і аргумент — «українсько-німецькі консультації», — що ним адміністрація Президента пояснила неучасть у форумі Л.Кучми: експерти, які зібралися в «Русі», певна річ, знали, що в день проведення заходу головний євроінтегратор країни вже був у Києві. Але ще більше західних гостей вразило те, що Леонід Данилович навіть не передав учасникам конференції письмового або відеопривітання. Як це зробили польський президент Александр Квасьнєвський і екс-президент Чехії Вацлав Гавел.
Утім, українсько-німецькими консультаціями спробував закамуфлювати свою відмову не лише Президент. За його прикладом за три дні до початку конференції вчинив київський мер Олександр Омельченко. Причому підопічні Сан Санича зробили йому воістину ведмежу послугу, пояснивши організаторам форуму, що візит їхнього шефа до Берліна пов’язаний із підписанням угоди про будівництво в Києві двох нових супермаркетів. Один західний дипломат у розмові з «ДТ» навіть уїдливо зронив: «Що таке євроінтеграція, порівняно з двома новими супермаркетами?».
За кадром залишилося й те, чому в останню хвилину скасували свої візити міністри закордонних справ Словенії, Латвії та Румунії. Втім, один із цих міністрів згодом зізнався (оф-рекордс, ясна річ), що його попросили не приїжджати в Київ деякі українські посадовці. А з візитом екс-президента Литви Валдуса Адамкуса сталася й зовсім курйозна історія. Представник міжнародного оргкомітету розповів «ДТ», що їм довелося двічі виїжджати в аеропорт із «мерседесами та блималками», перш ніж із Вільнюса зателефонували, що пана Адамкуса не буде.
Залаштункова знервованість не могла не відбитися на тональності виступів: деякі з них вийшли навіть дуже гострими. Але в дискусію так і не переросли. Віктор Янукович залишив зал відразу після власного виступу, чим, вважають експерти, красномовно продемонстрував: українська влада, як і раніше, не готова вести діалог публічно. І тут слід віддати належне Костянтинові Грищенку, який стійко відсидів кілька секцій.
У виступах представників української влади й опозиції було два спільних моменти. По-перше, і ті й ті визнавали, що саме від майбутніх президентських виборів залежатиме, зможе Україна стати повноцінною європейською державою в найближчому майбутньому чи ні. По-друге, обидві сторони говорили про європейську інтеграцію як про безальтернативний курс зовнішньої політики України. На думку Костянтина Грищенка, вже сам факт, що в конференції взяли участь усі чотири міністри закордонних справ України, свідчить, що ніяких суперечностей стосовно євроінтеграційного курсу в нашій країні немає.
В інших питаннях кожна сторона розставляла свої акценти. Віктор Федорович говорив про досягнення влади, Віктор Андрійович — про її промахи. І кожен доводив свою правоту настільки ревно, що глава бюро національної безпеки Польщі Марек Сівец не втримався від репліки: «Я не думаю, що в опозиції є привілей говорити тільки в негативних тонах, а в уряду — тільки в позитивних. Правда лежить десь посередині».
Стосовно представницького західного десанту, що висадився на берегах Дніпра, то його голос звучав більш злагоджено. Окремі розбіжності вловлювалися хіба що в баченні євроінтеграційного майбутнього Києва. Примітно, що лише Мадлен Олбрайт однозначно заявила: Україна повинна стати членом і ЄС, і НАТО. Решта учасників визнали за краще ділитися рецептами. Частіше — досить абстрактними. Так, приміром, Павол Демеш, екс-міністр закордонних справ Словаччини (на конференції представляв Німецький фонд Маршалла (GMF) запропонував українцям скористатися слоганом компанії Nike — «Just do it» (просто зробіть це). За його словами, саме цим девізом керувалась у своїх євроінтеграційних процесах Братислава.
Утім, ефективнішим для Києва більшість учасників визнала інше «гасло»: чесні й вільні президентські вибори. І, судячи з низки заяв, без кандидата Леоніда Кучми. «Для демократії дуже важливо, щоб Україна надала можливість своїм громадянам обирати тих лідерів, котрих вони самі хочуть... Мудрий лідер поважає Конституцію і не намагається змінити її під себе чи обійти», — це лише окремі з «київських» висловлювань Мадлен Олбрайт.
По суті, екс-держсекретар актуалізувала те, що півроку тому (а точніше 4 серпня 2003 р.) підкреслював у листі до Леоніда Кучми американський президент Дж. Буш («Для України важливо продовжити рух шляхом демократичних і ринкових реформ і провести вільний і чесний передвиборний процес... Продовження повноважень президента чи парламенту тими органами, які нині перебувають при владі… не відповідають духові демократії»). Нагадаємо, що аналогічне ставлення до третього терміну Леоніда Даниловича раніше демонстрували й інші західні політики. «Не треба змінювати правил гри напередодні виборів. За короткий термін, що залишився до цієї дати, неможливо гарантувати внесення прозорих змін у Конституцію», — більше ніж однозначно говорив верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики і безпеки Хав’єр Солана. «Два терміни на посаді президента залишаються двома термінами, без урахування часу ухвалення Конституції, і це розуміє також Л.Кучма», — заявив в одному з недавніх інтерв’ю польському радіо президент Александр Квасьнєвський. Проте найщирішим виявився канцлер ФРН Герхард Шредер. Тиждень тому він відкритим текстом (і в присутності Л.Кучми) заявив журналістам: «Ми з задоволенням сприйняли, що Президент Кучма під час майбутніх виборів не висуватиме свою кандидатуру на посаду президента».
Ми не випадково згадали ці заяви. Вони — красномовне підтвердження того, наскільки важливий для західних столиць результат українських виборів. Можна по-різному ставитися до слів відомого експерта Фонду Карнегі Андерса Аслунда, який заявив на конференції, що «вибори в Україні нинішнього року — найважливіше питання Європи». Але незаперечно одне: на тлі зростання в західних країнах розчарування путінською Росією Україні знову надається шанс. Чи зможемо ми ним скористатися?