Україна і світ наближаються до сумної роковини повномасштабного вторгнення Російської Федерації в лютому 2022 року. А разом з тим — до річниці появи ідеї створити спеціальний трибунал щодо злочину агресії російського та білоруського керівництва.
Ця ідея виникла й заручилася підтримкою української влади досить швидко: вже 4 березня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба взяв участь у заході Chatham House, під час якого було представлено заяву українських та іноземних юристів і політиків щодо необхідності створення такого трибуналу.
Майже через рік після згаданої події ідея трибуналу стрімко завойовує нових прибічників. Усе більше держав долучається до дискусії, все конкретнішою стає розмова про майбутній трибунал. Тож на якому етапі зараз перебуває цей складний процес, які є погляди на модель трибуналу, та які часові віхи будуть ключовими в першому півріччі нинішнього року?
Визначення моделі трибуналу
Надзвичайно багатим на події, пов’язані з трибуналом, видався перший місяць 2023 року. Спочатку 19 січня Європейський парламент ухвалив резолюцію, повністю присвячену питанню створення трибуналу щодо злочину російської та білоруської агресії. Згодом аж три резолюції з підтримкою цієї ініціативи було ухвалено на зимовій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.
Що спільного між цими вагомими документами? Усі вони дедалі чіткіше вимальовують бачення партнерами України моделі трибуналу. Якщо раніше йшлося про перелік рівнозначних способів створення, то тепер європейські інституції чітко віддають перевагу міжнародному трибуналу, причому бажано із прямим залученням чи підтримкою Організації Об’єднаних Націй.
Ідеальний сценарій — повністю міжнародний трибунал
Швейцарський депутат Дамієн Котьє, що готував ключову для трибуналу резолюцію зимової сесії ПАРЄ, наголосив на важливості створення «повністю міжнародного трибуналу». І питання не тільки у престижі чи абстрактній силі підтримки України.
Саме міжнародні трибунали, як зазначив Міжнародний суд ООН у справі між Бельгією та Демократичною Республікою Конго, можуть судити лідерів держав, захищених посадовим імунітетом, — президентів, прем’єр-міністрів, голів дипломатичних відомств. Саме тому важливо, щоб спеціальний трибунал, який створюється насамперед для переслідування перших осіб держави-агресора, мав міжнародний характер.
Найліпший спосіб цього досягти — створити трибунал за підтримки або навіть під егідою Організації Об’єднаних Націй. ООН є головною міжнародною організацією, відповідальною за підтримання міжнародного миру та безпеки. Отже її схвалення дозволить забезпечити міжнародний характер трибуналу. І, хоча Рада Безпеки через вето Росії не ухвалить рішення про створення такого трибуналу, Генеральна Асамблея, де Україна вже отримувала важливі дипломатичні перемоги з лютого 2022 року, зможе надати відповідну підтримку. А ще, як демонструє досвід створення Надзвичайних палат у судах Камбоджі, вона може залучити до процесу створення Генерального секретаря ООН.
Ідеальний варіант — підписання договору між Україною та ООН про створення міжнародного трибуналу, відкритого до приєднання для всіх держав світу. Згодом Україна зможе провести регіональні саміти, де наші партнери колективно ухвалять рішення про приєднання до договору. Вважатиметься, що такий трибунал представляє волю міжнародної спільноти, а тому може судити лідерів держав.
Суперечливість ідеї створення гібридного суду
Попри те, що повністю міжнародний характер трибуналу здобув широку підтримку з боку Європейського парламенту і Парламентської асамблеї Ради Європи, в січні ми почули й альтернативну пропозицію: міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок спочатку в Харкові, а потім у Гаазі заявила про необхідність створення гібридного трибуналу, «юрисдикція якого походила б з українського права».
Ця ідея містить певні ризики. Існують застереження щодо можливості таких судів засуджувати лідерів іноземних держав, адже вони мають лише частково міжнародний характер. У будь-якому разі, якщо гібридний трибунал і може долати посадовий імунітет, його юрисдикція має походити насамперед із міжнародного договору з ООН, а не з українського закону, як пропонує Німеччина. Тільки тоді він вважатиметься створеним відповідно до міжнародного права, що дозволить йому судити іноземних лідерів.
Ба більше, гібридний трибунал — проблематичний з погляду Конституції України. Важко погодитися, що заборона «надзвичайних та особливих судів», яка міститься у ст. 125 Конституції, поширюється на гібридні трибунали. 2001 року Конституційний суд зазначив, що в цій нормі йдеться про національні суди, «створені для підміни звичайних судів, які належним чином не дотримують встановлених законом процедур». Проте є й вагоміші конституційні перепони: зокрема, суддею в Україні може бути лише громадянин України. Отже, іноземні судді не зможуть бути залучені до гібридного трибуналу.
Це, своєю чергою, обмежить його неупередженість в очах світу, знизить вагомість його діяльності та обмежить кількість держав, які приєднаються до нього і визнають його юрисдикцію.
Через ці недоліки ідея німецької сторони не здобула широкої підтримки в партнерів. На зустрічі міністрів юстиції держав — членів ЄС 27 січня у Стокгольмі більшість учасників не підтримала ідею створення гібридного трибуналу. Бельгія, Латвія та Люксембург виступили за повністю міжнародний суд. Погодилася з німцями лише Франція.
Отже, для повної реалізації задуманого Україні дуже важливо відстояти повністю міжнародний формат трибуналу, що буде створений у рамках угоди з ООН. Це найбезпечніший сценарій, який дозволить забезпечити максимальну підтримку трибуналу у світі. Роль регіональних організацій, таких як Європейський Союз і Рада Європи, при цьому полягатиме в забезпеченні приєднання до трибуналу їхніх членів.
Наступні кроки
Попри досягнуті успіхи у просуванні ідеї трибуналу, попереду ще багато роботи. Україна вже почала формалізувати підтримку, створивши «юридичний Рамштайн» — Групу зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Перша її зустріч відбулася 26 січня у Празі, об’єднавши представників 20 держав.
Напевно, українська сторона не омине тему створення спецтрибуналу і на саміті Україна—ЄС, що відбудеться вже найближчої п’ятниці, 3 лютого, в Києві.
Активна робота триває й над ухваленням резолюції Генеральної Асамблеї — ключового кроку на шляху до створення трибуналу, здатного засудити керівництво держави-агресора. Імовірно, таке рішення може бути ухвалене в лютому — у символічні дати роковини повномасштабної агресії проти України.
Тема трибуналу також стане однією з провідних на саміті лідерів держав і урядів членів Ради Європи, який відбудеться 16–17 травня в Рейк’явіку. Це буде лише четвертий саміт лідерів держав та урядів в історії Ради Європи, тому його розглядають як історичну можливість продемонструвати ефективність організації, зокрема через дієві кроки на підтримку створення трибуналу.
Не слід забувати й про конференцію міністрів юстиції щодо воєнних злочинів, яку в березні в Лондоні організовують Велика Британія та Нідерланди. Хоча вона акцентуватиме на роботі Міжнародного кримінального суду, ця зустріч є хорошим майданчиком для узгодження позицій щодо спеціального трибуналу.
Врешті, важливою є заява заступниці державного секретаря США Вікторії Нуланд на слуханнях у Комітеті з питань міжнародних відносин Сенату 26 січня. Вона висловила сподівання, що Україна, США та інші члени G7 дійдуть згоди і зможуть створити механізм для притягнення до відповідальності за злочин агресії проти України вже до літа.
Таким чином, 2023 рік стане ключовим не лише для перемоги України, а й у долі створення міжнародного трибуналу щодо злочину агресії. Забезпечивши досить широку підтримку, ми маємо перетворити її на конкретні рішення і практичні кроки. При цьому дуже важливо, щоб обрана модель не була занадто компромісною і відповідала первинній меті — притягнути до відповідальності винних у скоєнні злочину агресії, розв’язаної проти України ще в лютому 2014 року.