Продовольча та енергетична криза, спровокована російською агресією в Україні, стала відчутною на глобальному рівні. Відтак війна в «далекій Європі» виявилася набагато ближчою, ніж здавалося багатьом в Азійському регіоні.
Від самого початку вторгнення Росії в Україну реакція АСЕАН як впливової регіональної організації Південно-Східної Азії була досить слабкою і обмежувалася закликом до дипломатичних інструментів та мирного врегулювання. Це й не дивно, оскільки консенсус між десятьома державами-членами, які по-різному відреагували на російську агресію, не склався. Сінгапур зайняв найсильнішу позицію й запровадив антиросійські санкції, М′янма підтримала дії Кремля, а решта країн намагалися «відсидітися на паркані», висловивши різний рівень «занепокоєння». Хоча дії РФ грубо порушують міжнародне право та принципи ООН, до яких чутливі ці держави, більшість їх досі не готові приєднатися до західних санкцій і дипломатичного осуду РФ.
Не своя війна
Спроба держав регіону заховатися за «нейтральністю» викликана кількома причинами. Виснажливі корейська та в′єтнамська війни для більшості їх стали серйозним аргументом на користь мирного вирішення проблем у двосторонніх і регіональних суперечках та дотримання принципу невтручання у справи одна одної. Звідси й заклики до «стриманості» та «мирного вирішення проблеми» від самого початку російської агресії. Крім того, багато урядів цих держав сприймають російсько-українську війну в контексті протистояння РФ зі США та НАТО, в якому не хочуть ставати на чийсь бік. Або принаймні засуджувати Росію. Для них вона — велика держава з постійним мандатом у Раді Безпеки ООН, багата на сировинні запаси, а також важливий постачальник зброї. За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру, РФ є провідним експортером озброєння до регіону. У період із 2000-го по 2021 рік Росія заробила на цьому 10,87 млрд дол., для порівняння: США — 8,4 млрд, а Китай — 2,9 млрд.
Неспровокована агресія Росії проти України, з одного боку, викликає занепокоєння та розглядається державами регіону як небезпечний прецедент, у якому великі автократії грубо порушують правила й норми міжнародного порядку. Поведінка Росії в Європі породжує паралелі можливих дій Китаю в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, особливо на тлі помітного зближення цих двох. Посилання на «історичні права» для підтримки територіальних претензій, використання тактики сірої зони та гібридної війни, поширення дезінформації та нехтування міжнародним правом цілком можуть бути використані КНР для аналогічних кроків стосовно сусідніх держав чи спірних островів у Південно-Китайському морі. З іншого боку — вони помилково сприйняли російсько-українську війну як віддалений географічно «конфлікт», що не має прямого стосунку до їхніх інтересів, за винятком потенційних глобальних економічних наслідків, масштаб яких, як з’ясувалося згодом, був недооцінений.
Важливим чинником сприйняття російсько-української війни, який певною мірою впливає на стриману реакцію урядів держав, є також антизахідна й антиамериканська налаштованість в окремих колах їхніх громадян, зокрема серед мусульманського населення. Більшість їх перебуває на боці Росії в її війні проти України, оскільки сприймає Захід як ворожу до ісламського світу силу (через палестинське питання, війни в Іраку та Афганістані), а дії Путіна розглядає в контексті протистояння домінуванню США у світі.
Усі ці фактори сукупно слугують рефлективному бажанню залишитись у своїй зоні комфорту, однак спровокована Росією війна проти України її відчутно порушила.
Вихід із «нейтральної» зони
Росія і Україна є важливими експортерами сільськогосподарської продукції до Південно-Східної Азії. На Україну припадає 9% пшениці, вівса та інших зернових, а на РФ — ще 4%. Україна вирощує 16% світової кукурудзи і є важливим постачальником соняшникової олії до цих країн, Росія — 10% мінеральних добрив. І це неповний список товарів, які експортуються до регіону та впливають на харчову безпеку. Президент Володимир Зеленський неодноразово закликав країни Азії й Африки до активнішої підтримки України та тиску на РФ, попереджаючи про спровоковану нею продовольчу кризу. Вочевидь, загроза цієї кризи сприймалася недосить серйозно, поки не стала реальною й не позначилася на продуктах першої необхідності. До продовольчої кризи додалося підвищення цін на енергоресурси, нафту та інші сировинні товари, що негативно вплине на зростання глобальної та національної економік, які ще не оговталися після пандемії.
У намаганні запобігти продовольчій кризі та врятувати проведення саміту «Великої двадцятки», присутність на якому Путіна створює складнощі для Індонезії як головуючої держави, президент Джоко Відодо вдався до світової дипломатії. Його приїзд у Київ став першим візитом азійського лідера під час російсько-української війни, що само собою має позитивне значення і, можливо, сприятиме усвідомленню руйнівних наслідків від дій РФ на території України. Зустріч із Зеленським і Путіним дала можливість проілюструвати «активну та незалежну» зовнішню політику Індонезії в дії, а також просигналізувати внутрішній аудиторії, що президент прагне пом′якшити продовольчу кризу.
За збігом обставин, українське зерно стало дуже чутливою темою для індонезійського уряду. Нестача борошна змушує місцеві компанії підвищувати ціни на вермішель швидкого приготування — надзвичайно популярний продукт харчування в Індонезії, попит на який у 2021 році становив близько 13,27 мільярда упаковок. Це викликало серйозне невдоволення населення, адже ціни на вермішель, фактично, стали показником інфляції на продукти харчування загалом.
Вермішель і дипломатія
Очікування, що візит індонезійського президента істотно вплине на розвиток російсько-українських відносин, були невисокі. Джоко Відодо у своїй діяльності зосереджений більше на економічних питаннях країни, ніж на зовнішньополітичних, до того ж Індонезія має досить обмежений досвід посередництва за межами Південно-Східної Азії. Питання в іншому. Ні продовольча та енергетична криза, спровокована російською агресією, ні застереження західних держав не вплинули на рішення індонезійського керівництва посилити свою позицію щодо Росії.
Відодо не взяв до уваги прохання західних лідерів скасувати запрошення Путіна на осінній саміт «Великої двадцятки» навіть під загрозою бойкоту. Запрошення українського президента стало виявом так званого збалансованого підходу до «конфлікту». Таким чином Індонезія намагалася проілюструвати, що готова врахувати інтереси Заходу, але при цьому прагне зберігати добрі відносини з Росією. Що проведення саміту вимагатиме особливих дипломатичних маневрів від індонезійської влади, стало зрозуміло вже під час недавньої зустрічі міністрів закордонних справ «двадцятки».
«Глобальні виклики потребують глобальних рішень», — наголосила у своєму виступі міністерка закордонних справ Індонезії. Однак ані групової фотографії, ані спільного комюніке, ані, тим паче, напрацювань для майбутньої співпраці під час міністерської зустрічі не було зроблено. Сєргєй Лавров мусив залишити захід достроково, однак згодом речниця російського МЗС відзвітувала про інтенсивні контакти глави відомства з представниками інших держав, продемонструвавши фотографії.
Слід визнати, що присутність росіян на подіях міжнародного рівня знижує тиск на Росію, якого західні держави намагаються досягти її ізоляцією. Індонезія, як і більшість держав Південно-Східної Азії, наголошує на своїй зацікавленості в якнайшвидшому закінченні війни в Україні та відновленні ланцюгів постачання продовольства, мінеральних добрив, енергетичних ресурсів. Ніхто не сумнівається у щирості цього бажання. Однак відмова підтримати західні санкції, створення додаткових умов для політичного й економічного виживання Росії, на жаль, віддаляють цю перспективу.
Під час візиту до Москви Джоко Відодо зосередився на двосторонній співпраці, порушив питання продовольчої кризи та подякував російському президентові «за готовність забезпечити гарантії постачання продовольства та добрив як з Росії, так і з України». А на полях міністерського саміту «Великої двадцятки» очільниця індонезійського МЗС наголосила, що на країнах, які розвиваються, лежить основний тягар ескалації російсько-української війни, яку вона все ще називає «конфліктом». Однак такі розмови мають обмежену користь, якщо не підкріплені конкретними кроками.
Держави АСЕАН мають свою особливість. Враховуючи це, навіть США, котрі виступають гарантом безпеки в регіоні, обережні в своєму прагненні досягти більшої підтримки цих країн у протидії КНР та Росії. Водночас сучасні виклики змушують держави АСЕАН поступово переглядати свою традиційну поведінку.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.