На полях саміту «Великої двадцятки», який недавно пройшов на індонезійському острові Балі, китайська сторона раптом повідомила, що Пекін виступає проти вигнання Російської Федерації з ООН. Цю позицію виклав міністр закордонних справ КНР Ван Ї під час зустрічі з російським колегою Сергієм Лавровим. І хоч ця позиція Пекіна не дивує й і цілком очікувана, факт публічного озвучування зазначеної теми (без очевидних приводів) уже сам собою свідчить, що в Пекіні й Москві розглядають такий розвиток подій як цілком імовірний, готуються до нього та обговорюють поміж себе.
Швидше за все, зробити таку заяву китайську сторону попросив Лавров — аби продемонструвати, що на випадок спроби вигнати Росію з ООН вона вже має в союзниках принаймні одного постійного члена Ради Безпеки Організації. Як відомо, у Статуті ООН (стаття 6) чітко записано, що вигнати якусь країну з ООН можна за систематичні порушення Статуту шляхом голосування абсолютною більшістю всіх країн-учасниць Генасамблеї ООН «за рекомендацією Ради Безпеки». Така процедура робить виключення дійсного члена РБ з Організації практично неможливим. Але це тільки на перший погляд.
ZN.UA вже докладно розповідало і обґрунтовувало, що, з формальної і юридичної точок зору, абсолютно безпідставно вважати Російську Федерацію країною — членом ООН або її Ради Безпеки. Це важливий вихідний пункт. І, в принципі, вже цієї підстави достатньо, щоб вимагати від самої ООН (у зв'язку з порушеними Російською Федерацією процедурами вступу) визначитися зі статусом свого нібито члена та повноваженнями представників Москви, які незаконно займають крісло давно почилої в бозі країни — Радянського Союзу. У такому разі не йтиметься про виключення країни з ООН відповідно до процедури, прописаної у Статуті ООН.
Для реалізації такого сценарію Україна могла б скористатися китайським досвідом — унікальним випадком в історії ООН, коли вдалося буквально вигнати з організації не просто країну, а члена Радбезу та одного з основоположників цієї міжнародної організації.
Надзвичайний і Повноважний посол та багатолітній представник України при ООН Володимир Єльченко звернув мою увагу на те, як у 1971 році «видворили» з організації Китайську республіку (тепер більше відому як Тайвань), що входила до числа засновників ООН у 1945 році і до того ж була постійним членом Радбезу. А натомість посадили в це крісло Китайську Народну Республіку, створену 1949 року комуністами під проводом Мао Цзедуна.
«Один з експертів, який розповів про цей інцидент, зробив із даної історії доволі гумористичний висновок, що коли піти цим шляхом, то треба виключити Росію і замість неї зробити Україну членом Ради Безпеки ООН. Ми на це не претендуємо. Та насправді ця історія про те, як виключити Росію. І хай вона знову заявку (на вступ до ООН. — О.К.) подає», — сказав ZN.UA Володимир Єльченко. Додавши: Росія має бути виключена з ООН не лише тому, що вона незаконно займає місце Радянського Союзу, а тому, що вона, всупереч положенням Статуту ООН, розпочала агресію проти України.
Що ж сталося у стінах ООН рівно 51 рік тому? Тоді Китайська Народна Республіка зі столицею Пекін, що існувала вже 22 роки, добивалася прийому в ООН. Але проблема була в тому, що в Радбезі постійним членом залишалася Китайська республіка, тоді як уряд китайських націоналістів під керівництвом Чан Кайші вже окопався на острові Тайвань після поразки від комуністів на материку. Вирішити цю проблему ніяк не вдавалося доти, доки в ООН не виникла ініціативна група з 17 країн під орудою Албанії, яка почала всіляко «продавлювати» це питання, вимагаючи справедливості для КНР. Дебати тривали кілька місяців.
США зайняли жорстку позицію: в питанні прийняття КНР до ООН слід чітко дотримуватися положень Статуту — тобто виконати умову, згідно з якою Рада Безпеки рекомендує, а Генеральна Асамблея більшістю у дві третини голосів приймає таке рішення. При цьому США не заперечували, щоб в ООН були представлені дві китайські держави — і КР, і КНР, але таку позицію категорично відхилила остання. У вирішальний момент два інших члени РБ — СРСР та Велика Британія — переграли американських дипломатів. Вони виступили з ідеєю, що має місце не рішення про виключення одного і прийняття нового члена, що справді вимагало б дотримуватися процедури згідно зі статтями 6 і 4 Статуту ООН, а лише «уточнення повноважень» китайських представників в ООН.
Питання зразу ж винесли на голосування Генасамблеї ООН. І 25 жовтня 1971 року було схвалено резолюцію ГА ООН під номером 2758. За неї проголосували 77 країн, що становило менше від 2/3 тодішнього складу ООН — 132 члени, але становило просту більшість. Проти висловилися 35 держав, 17 утрималися. Китайці з Тайваню бурхливо протестували, говорили про зраду принципів ООН і не голосували. Таким чином, тоді відбулося звичайне голосування Генасамблеї! І сама резолюція, якщо уважно вчитатися в її текст, справді говорить не про прийом нового члена, а про «відновлення законних прав» Китайської Народної Республіки — як в Об'єднаних Націях, так і як одного з п'яти постійних членів РБ ООН.
Останній пасаж цієї резолюції також цікавий, оскільки говорить про рішення «вигнати» представників «уряду Чан Кайші з місця, яке вони незаконно зайняли в Об'єднаних Націях», а про якусь «Китайську Республіку» навіть згадки в тексті немає.
Таким чином, понад півстоліття тому були де-факто порушені процедури Статуту ООН стосовно члена ООН і постійного члена Ради Безпеки, представників якого просто виставили геть, проігнорувавши всі його протести. Для нас цей аспект найцікавіший із погляду перспектив вигнання з ООН навіть не країни — Російської Федерації, а представників терористичного режиму, що незаконно окупували крісло колишнього СРСР в ООН.
До речі, формально вигнана півстоліття тому Китайська Республіка має право знову подати заявку на вступ до ООН. Влада Тайбея робила певні кроки, але потім просто здалася: зараз їм навряд чи вдалося б потрапити до ООН за процедурою, прописаною у Статуті ООН. Представники КНР, які сьогодні перебувають у РБ, природно, не допустять цього, наполягаючи на принципі «одного Китаю».
І останній штрих у цій історії. Якщо розгорнути Статут ООН, там і сьогодні в переліку постійних членів Ради Безпеки, поряд із неіснуючим СРСР, чиє крісло незаконно займає посланець Кремля, як і раніше, згадана саме Китайська Республіка, а не КНР, — очевидно, тому китайський представник сидить з табличкою, на якій просто написано China! Потішно, чи не так?
А все тому, що ні півстоліття тому, ні за всі останні тридцять років (після розвалу СРСР) у Об'єднаних Націй не виникнуло бажання дотримуватися своєї ж процедури і вносити до Статуту ООН (знову-таки, абсолютною більшістю голосів ГА) актуальні зміни.
Вся ця історія для України має прикладне значення, — це ще один можливий і цілком законний спосіб вигнати представників Росії з ООН і при цьому оминути складні процедури, прописані у Статуті Організації.
Варто однак визнати, що на даний момент навіть серед близьких партнерів України немає єдності та явної підтримки в питанні виключення РФ. А деякі країни все ще вважають, що перебування російських представників у стінах ООН дозволяє «вирішувати з ними якісь питання чи навіть стримувати російську агресію». З іншого боку, голосування в ГА ООН за «українські» резолюції останніми місяцями чітко показують, що Україна стабільно має підтримку більшості країн планети, коли потрібні рішення добре опрацьовані, підкріплені вагомими й логічними обґрунтуваннями.
Росія (зі своїми нечисленними союзниками) безсила щось зробити у Генасамблеї. Що ж до позиції КНР, то, очевидно, китайська підтримка Росії викликана не лише «збігом інтересів» у деяких сферах, а й можливими побоюваннями китайців, що під час розгляду «російського питання» хтось згадає і про те, як сама КНР опинилася в ООН. Можливо, тому наприкінці минулого місяця в Пекіні раптом заговорили, що резолюція ГА ООН №2758 не може бути поставлена під сумнів або переглянута.
Коли так, то дуже хочеться знати, як китайська сторона поставилася б до ідеї не вигнати РФ з ООН, а лише уточнити повноваження російської делегації. Або запитати, як Пекін відреагує на пропозицію замінити російського представника в РБ ООН на українського (як законного й повноважного правонаступника СРСР), нагадавши між іншим, що 1971 року на підтримку вигідної китайським товаришам резолюції в ООН проголосувала і делегація тоді ще радянської України.
Більше статей Олексія Коваля читайте за посиланням.