Офіційна лексика Росії відкидає використання ядерної зброї у війні, що ведеться проти України. Але робить це в тому самому ключі, як відкидала можливість широкомасштабного військового вторгнення аж до того моменту, коли воно відбулося. Тому сигнали про застосування ядерної зброї, які російська влада просуває без прямих погроз через асоційованих із нею спікерів та ЗМІ, слід сприймати серйозно.
Якщо 10 березня, говорячи про ядерну війну, міністр закордонних справ Сєргєй Лавров стверджував, що не вірить у таку можливість, то 25 квітня він уже заявив, що «ризики ядерної війни зараз досить істотні». Показовим було інтерв'ю Лаврова індійському телебаченню 19 квітня. На наполегливі запитання ведучої, чи розглядає Росія можливість використання проти України тактичної ядерної зброї, російський міністр незмінно відповідав у тому сенсі, що Росія завжди виступала проти ядерної війни. Але він так і не сказав прямо, що Росія за жодних умов не використає тактичної ядерної зброї проти України. Точно так само наприкінці минулого року президент Росії Владімір Путін, відповідаючи на прямі запитання, відмовлявся заявити, що його країна за жодних умов не здійснить широкомасштабного військового нападу на Україну.
Показово, як інтерв'ю Лаврова висвітлювали російські ЗМІ. Навіть державні й наближені до російської влади видання подавали як цитати те, що в інтерв'ю не прозвучало. Це неможливо було пояснити особливостями перекладу (Лавров давав інтерв'ю англійською). Імовірне пояснення: ЗМІ заздалегідь отримали текст того, що інтерв’юйований мав сказати з ключових питань. «Коммерсантъ», відомий своїми «зливами» дипломатичних документів, навів невисловлену цитату Лаврова — «на нинішній стадії конфлікту Росія розглядає тільки опцію звичайних озброєнь на Україні, а не ядерних».
Така лексика означає, що застосування ядерної зброї можливе. Наклавши нові висловлювання на багатолітню практику публічного захоплення силою ядерної зброї з боку Владіміра Путіна, вищих російських чиновників, численних експертів та ЗМІ, можна стверджувати: поріг застосування Росією ядерної зброї низький.
Ядерна війна і тактичний ядерний удар
На початку січня цього року було опубліковано ініційовану Росією заяву п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН (вони ж — офіційні власники ядерної зброї), що в ядерній війні не може бути переможців і вона ніколи не має бути розв'язана. Також було сказано, що ядерні країни виконуватимуть свої зобов'язання в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї стосовно ядерного роззброєння. Доки ж ядерні озброєння зберігаються, вони служитимуть оборонним цілям.
Заяви Росії про небажання ядерної війни можуть бути щирими, попри давно висловлену впевненість Путіна, що у разі її початку росіяни потраплять у рай, а інші «просто здохнуть». Але це не відповідь на запитання, чи готова Росія застосувати тактичну ядерну зброю проти України. Обмежена кількість ядерних вибухів у звичайній війні не означає того, що, в загальному розумінні, є ядерною війною, яка веде людство до знищення.
Після бомбардування двох японських міст Хіросіми й Нагасакі наприкінці Другої світової війни і по сьогодні для різних потреб було здійснено близько двох тисяч ядерних вибухів, із них близько 500 атмосферних. Упродовж холодної війни збройні сили ядерних держав і багатьох неядерних готувалися до ведення війни в умовах застосування ядерної зброї. Низка військових навчань із використанням ядерної зброї показала, що таке можливо. За оцінкою західних аналітиків, досі в рамках російських навчань «Запад» опрацьовуються варіанти ядерних ударів із боку Росії по європейських країнах.
Для розуміння рівня прийнятності використання ядерної зброї у військовому плануванні корисно нагадати про деякі факти. Хіросіма й Нагасакі після ядерних ударів у серпні 1945 року потужністю, відповідно, 15 і 21 кілотонну тротилового еквівалента були відбудовані упродовж кількох років. Вони, переважно дерев'яні, швидше, згоріли в пожежах, що виникли від світлового спалаху ядерного вибуху, ніж були зметені ударною хвилею. Люди гинули від руйнувань, а також від опіків і радіації, яку вдихали разом із пилом, не знаючи про її дію. Рівень руйнувань і смертей жителів німецького Дрездена, на який у лютому 1945 року впродовж кількох днів було скинуто сім кілотонн звичайних бомб, був такий же великий, як і в японських містах. Дрезден був так само відбудований, як Хіросіма й Нагасакі. Всі ці міста не несуть у своїй сучасній інфраструктурі слідів минулого знищення.
Найбільше військове навчання з використанням ядерної зброї проводилося у 1954 році на Тоцькому полігоні в колишньому СРСР. Використовувалася бомба на 40 кілотонн (удвічі потужніша, ніж у Нагасакі) і понад 45 тисяч військ. Частина їх після проходження ударної хвилі провела навчальний наступ через зону епіцентру. У США у 1950-х на полігоні Невада було проведено серію навчань із загальною кількістю залучених військ на рівні 50 тисяч та ядерними бомбами потужністю від однієї до 75 кілотонн. У деяких невдовзі після вибуху в зону епіцентру десантувалися війська. Місця цих ядерних вибухів зараз не є зонами відчуження, на відміну від Чорнобильської зони. Екологічні наслідки поодиноких ядерних вибухів не такі тривалі, як наслідки руйнування активної зони ядерного реактора.
Ядерна зброя не є універсальним засобом перемоги на полі бою. Вона, безумовно, підвищує вогневу потугу військ, але створює безліч додаткових проблем — від необхідності спеціальних засобів захисту військ і озброєнь до надмірних руйнувань, надлишкових для наступу та оборони. Сучасні засоби неядерного ураження — артилерія, ракетні війська та авіація — можуть діяти набагато осмисленіше та більш вибірково.
Тому 1991 року США і колишній СРСР прийняли взаємні зобов'язання, згідно з якими було припинено розгортання тактичної ядерної зброї в сухопутних військах і на флотах «у звичайних обставинах». У 1992 році радянську заяву підтвердила Росія в посиленому вигляді. Значну частину тактичної ядерної зброї було ліквідовано, а решту — скорочено й розміщено на центральних арсеналах, віддалених від розташувань збройних сил. Збереглася певна частина боєголовок для морських і наземних ракет. Розгортання ядерних авіабомб і боєголовок для ракет тактичної авіації формально не регулюється. Але «у звичайних обставинах» вони, за поодинокими винятками, теж перебувають у центральних арсеналах (у Росії це так звані об'єкти С).
Тактична ядерна зброя в арсеналах США й Росії, як і раніше, є — тисяча-півтори одиниць із кожного боку. Але, як свідчить практика, за дуже невеликими винятками гіпотетично раціонального використання на полі бою, ця зброя несе переважно психологічне навантаження. Вона персоніфікує таку собі межу, за якою ситуація у війні може кардинально змінитися.
У роки холодної війни композиція оборони з двох протиборчих сторін була вибудувана так, що будь-яке застосування ядерної зброї вело до ескалації, котра досягала в кінцевій точці рівня глобальної ядерної війни, тобто такої війни, яка велася б практично виключно ядерною зброєю. На піку нагромадження, наприкінці 1970-х років, у світі було до 70 тисяч ядерних боєприпасів різних типів. Прораховані за численними гральними моделями сценарії свідчили, що значна частина розгорнутої ядерної зброї була б застосована вродовж малого часового відтинку — від годин до доби. Наслідок застосування був би неприйнятний не тільки для воюючих ядерних держав, оскільки їхній життєвий простір був би зруйнований. Наслідок був би неприйнятний для світу. Величезна кількість піднятого в повітря пилу на роки обмежила б проникнення сонячного проміння, що призвело б до так званої затяжної ядерної зими. Вона мала б катастрофічні наслідки для виживання людства і взагалі життя на планеті.
Можливо, хтось би вижив. У багатьох країнах із часів холодної війни створювалися бункери для тривалого проживання, захищені від ефектів ядерної війни. В сучасній Росії ці зусилля були активні і в новітні часи. Владімір Путін під час одного з навчань ядерних сил повідомив, що створено командні центри, які абсолютно захищені від ядерних ударів. Численні «зливи» говорять, що ядерні бункери Росії, розміщені у глибинах Уральських та Алтайських гір, розраховані на тривале проживання багатьох десятків тисяч людей. Після початку широкомасштабного військового нападу на Україну літаки авіаційного загону російського президента здійснювали демонстративні польоти з Москви до цих бункерів, сигналізуючи про готовність еліт до будь-якого розвитку подій.
Та все ж дуже важко припустити, що тривале підземне виживання задля захоплення Донецької і Луганської областей України — саме те, чого прагне російська влада. Навчальні польоти до бункерів — швидше, демонстрація готовності йти до кінця, ніж сама готовність. Навряд чи за Путіним у підземелля готові вирушити натовпи російських обраних, включно з військовими, які мали б за наказом свого лідера запустити процес знищення життя на Землі.
Тому заяви про неприпустимість ядерної війни з боку Росії можна вважати щирими, за винятком, крім, можливо, самого Путіна та його найближчого оточення. Але ці люди не можуть самостійно застосувати ядерну зброю. Їм потрібні професійні виконавці, які навряд чи так само просякнуті духом смерті.
Із закінченням холодної війни композиція ядерних сил США і Росії змінилася. Стратегічну ядерну зброю, застосування якої могло б викликати всезагальну катастрофу, значно скорочено. З понад 10 тисяч розгорнутих бомб і боєголовок з кожного боку їх кількість упала до близько 1,5 тисячі (ще приблизно стільки ж у центральних арсеналах). Розгорнуті носії ядерної зброї не мають бойових цілей, як було в роки холодної війни, — вони націлені на світовий океан. Цілевказівка — швидкий процес, але статус сил між США та Росією контролюється на договірному рівні сотнями повідомлень на рік та десятками інспекцій. Потай підготуватися до масштабного ядерного удару непросто й ризиковано, оскільки буде реакція іншої сторони.
Процес скорочення ядерних арсеналів, непомітний у кожен конкретний момент часу, триває. На кінець століття кількість ядерних боєприпасів у світі може скоротитися до сотень замість тисяч. Ядерні країни модернізують носії ядерної зброї. Але у випадку з Росією йдеться про відтворення радянських стратегічних сил з тим самим технологічним рівнем для підтримання кількісного паритету зі США. Це стосується й нової ракети «Сармат», випробування якої розпочалися з багатолітнім запізненням у квітні нинішнього року.
Через природні скорочення в перспективі кількох десятків років глобальна ядерна війна може стати взагалі неможливою. Це буде інша ситуація з іншою архітектурою безпеки. Але поки що зберігаються опції знищення світу, створені під час холодної війни.
Немислиме мислиме
Вірячи заявам російського керівництва, що воно не хоче ядерної війни, слід розуміти, що між такою війною та обмеженим тактичним ядерним ударом існує дистанція. З часів холодної війни вона збільшилася. Заперечуючи перше, російська влада може планувати друге.
Наприкінці холодної війни я читав розробки радянських «незалежних аналітичних центрів», які тоді активно створював КДБ, про можливість використання ядерної зброї для збереження СРСР. Це не було мейнстримом, але демонструвало діапазон радянської військової думки. Ідея полягала в тому, щоб демонстративно підірвати атомний боєприпас над Києвом. Це мало б стати символічною жертвою такого масштабу, який зупинив би будь-які відцентрові процеси на території від Центральної Азії до країн Балтії (Київ, певна річ, передбачалося потім заново відбудувати й заселити «правильним» населенням). Психологічний аспект полягав би в приголомшливому для свідомості риторичному запитанні: якщо вже радянська комуністична влада готова пожертвувати колискою тисячолітньої державності задля «єдності країни», то на що вона готова стосовно менш цінних людей і територій?
Зачатки таких ідей лежать в «ефекті Хіросіми». Вважається, що бомбардування японських міст у серпні 1945 року значно прискорили закінчення Другої світової війни внаслідок капітуляції Японії. Взагалі, на німецькі міста під час тієї війни у тротиловому еквіваленті було скинуто в рази більше бомб, але Німеччина капітулювала далеко не тільки внаслідок бомбардувань. Однак нові фактори ураження ядерної зброї — концентрована потуга і раніше невідоме світлове й радіаційне випромінювання — зіграли свою роль у капітуляції Японії.
Нині цей ефект розмитий. Фактори ураження ядерної зброї в обмеженому тактичному застосуванні вивчені, і є інструменти захисту військ та населення. Тепер вони не створили б колишнього шоку.
Застосування на полі бою в рамках концепцій, які існували під час холодної війни, — для зламу оборони та знищення других ешелонів наступаючих військ, — неможливе в російсько-українській війні, де немає стабільного фронту, війська мобільні й розосереджені.
Що ж стосується демонстративного ядерного удару потужністю кілька кілотонн по містах (такий варіант часто обговорюють експерти), проти шокового ефекту свідчать міркування, наведені нижче. Вплив вибуху, порівнянного за потужністю з ядерним, можна було побачити не далі як 2020 року в Бейруті. Здетонував великий обсяг селітри в тротиловому еквіваленті близько 2 кілотонн. Руйнування були значні, але хто про них зараз пам'ятає?
В Україні з 24 лютого цього року ракетними ударами, в тому числі по містах, було доставлено кілька кілотонн звичайної вибухівки. Це консервативна оцінка, якщо вважати, що близько двох тисяч ракет несли боєголовки по 100 кілограм. Кількість випущених по Маріуполю боєзарядів і скинутих бомб може оцінюватися кілотоннами.
Нарешті, в 1970 роках в Україні було здійснено два підземних ядерних вибухи по кілька кілотонн кожен. Це були так звані ядерні вибухи в мирних цілях. Одним із них планувалося збільшити видобуток вугілля, другим — погасити свердловину газоконденсатного родовища. Цілей не досягли, але вибухи були, і мало хто про них пам'ятає.
Однак будь-яке застосування ядерної зброї, не тільки в рамках глобальної ядерної війни, є бар'єром, за яким світ не зможе залишитися колишнім. Це питання світоустрою, а не воєнного ефекту ядерного удару. Ядерна винятковість обмеженої кількості країн продовжує триматися завдяки тому, що переважна більшість неядерних країн добровільно погодилися на таку винятковість. І якщо умови згоди буде порушено, ядерних країн може стати набагато більше. В сучасному світі для створення ядерної зброї не потрібні титанічні зусилля. Щоб утримувати режим ядерного нерозповсюдження, який тепер дедалі більше тріщить по швах, США, Росія, Китай, Велика Британія та Франція десятиліття тому зобов'язалися (і багаторазово це підтверджували) відмовитися не тільки від ядерної війни, а й узагалі від використання ядерної зброї, крім виняткових випадків оборони.
У самому Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї таких зобов'язань немає. Але впродовж десятиліть в односторонніх заявах і багатосторонніх резолюціях Ради Безпеки ООН, воєнних доктринах і планах оборонного будівництва багатьох держав у міжнародну систему безпеки було вбудовано принцип незастосування ядерної зброї, крім виняткових обставин, які не стосуються повсякденного світоустрою. Ніколи в історії ядерна зброя або погроза її застосування не слугували способом отримання конкурентних переваг для колоніальних захоплень і досягнення політичних цілей її власниками.
Порушення Росією Будапештського меморандуму 2014 року стало ознакою того, що Росія готова зруйнувати сформований консенсус. Але ще раніше володіння ядерною зброєю стало трактуватися російським керівництвом як індульгенція на будь-які дії, що руйнують світовий порядок. Сформувалася російська доктрина застосування ядерної зброї, яку у США назвали «ескалація для деескалації». У російських офіційних заявах її заперечують. Але вона фрагментарно наявна у відкритих доктринальних документах і вже глибоко в'їлася в російську риторику. За результатами комунікацій американських військових із російськими, цю доктрину було описано в Огляді ядерної політики США 2018 року (наступний огляд планується восени поточного року). Для протистояння цій концепції було змінено конфігурацію ядерних сил США.
Сенс «ескалації для деескалації» полягає в тому, що Росія використовує загрозу застосування ядерної зброї й, відповідно, готова її застосувати для досягнення цілей гібридної війни та закріплення її результатів. Узагалі, «ескалація для деескалації» і є ключовим елементом гібридної війни. Російський розрахунок, як свідчить практика, не позбавлений сенсу й полягає в тому, що загроза застосування ядерної зброї може примусити навіть сильнішого противника капітулювати перед російськими вимогами.
Зниження порога застосування ядерної зброї та внутрішня мобілізація навколо ідеї «ядерного раю» дозволили Росії досягти певних результатів у війні з Україною. Загроза ядерної ескалації лежить в основі неготовності США і НАТО до будь-якої форми прямої участі у війні на боці України. Однак результати обмежені. Попри недвозначну погрозу Путіна наслідками, яких не було в історії, у разі зовнішньої допомоги Україні, вона була надана й продовжує наростати. Росія не наважилася на ядерну ескалацію, щоб зупинити цю допомогу.
Якщо ж Росія застосує ядерну зброю проти України у звичайній війні, то вона зруйнує консенсус, що існував у світі багато десятиліть. Ядерну зброю в такому разі буде застосовано проти неядерної держави для досягнення меркантильних цілей виживання політичного російського режиму та спроб територіальних захоплень і зміни влади в сусідній державі. Таке використання ядерної зброї, немислиме на той час, коли укладався Договів про нерозповсюдження ядерної зброї, стане можливим. Буде поставлено під загрозу існуючий світоустрій. Після цього режим ядерного нерозповсюдження припинить існування з появою безлічі нових ядерних держав. Або ж цивілізовані ядерні держави, включно з Китаєм та Індією, муситимуть дійово покарати нецивілізовану Росію, якій, як виявилося, не можна давати до рук ядерну зброю. Принаймні наслідки для Росії можуть бути такими, яких не було в її історії.
Деякі рамки можливих наслідків для Росії з боку НАТО окреслено на саміті в березні нинішнього року. Україні було надано засоби хімічного, біологічного та радіаційного захисту, які допомагатимуть продовжити війну навіть у разі використання Росією тактичної ядерної зброї. Крім того, прозвучала заява, що на застосування будь-якої зброї масового ураження Росія отримає колективну відповідь НАТО. Також було оголошено, що атаки на конвої військової допомоги Україні з боку окремих країн НАТО вважатимуться нападом на Альянс.
Крім глобальних бар'єрів перед застосуванням Росією ядерної зброї проти України, є й технічні обмеження. Росія не має надійного засобу для гарантованого тактичного ядерного удару. Авіація і крилаті ракети, з високою ймовірністю, можуть бути знищені українськими засобами протиповітряної оборони, потенціал якої зростає з кожним новим конвоєм військової допомоги. Балістичними оперативно-тактичними ракетами треба стріляти поблизу кордону України або з тимчасово захопленої території, тобто з зон імовірного ураження пускових установок українськими військами. Крім того, для ядерного оснащення наземних і морських ракет Росії потрібно доправити боєприпаси з віддалених центральних арсеналів, порушивши взаємні зі США зобов'язання. Навряд чи це можна зробити потай, не спровокувавши швидкої міжнародної реакції ще до гіпотетичного застосування ядерної зброї.
Аналогічна ситуація виникне і з ядерним оснащенням крилатих ракет, що запускаються з важких бомбардувальників, — найбільш масового нині засобу ударів по території України. Цей вид зброї належить до стратегічних ядерних сил. Росія повинна повідомити США про зміну статусу на випадок ядерного оснащення цих ракет, ризикуючи або отримати швидку міжнародну реакцію, або таємно порушити міжнародні процедури, що загрожують швидкими діями у відповідь.
Навіщо про це говорити?
Ліквідація у 1990-х ядерної зброї та засобів її доставки в Україні, Казахстані та Білорусі дала позитивний імпульс зниженню глобальної ядерної стурбованості. Потім багато років головною вважалася загроза розповсюдження ядерної зброї. Розумні цілі застосування ядерної зброї важко було уявити. Фігура замовчування навколо ядерної зброї та варіантів її застосування дозволяла знизити ризики нерозуміння і випадкової ескалації.
Росія відкрила скриньку Пандори, вирішивши перетворити загрозу застосування ядерної зброї в елемент гібридної війни, що має меркантильні цілі розширення політичного впливу та отримання економічних переваг. Зараз уже не такими безневинними здаються російські карикатури 2014 року, на яких «добрий ведмедик» погрожував Заходу послати нафтові ціни вгору з допомогою балістичної ракети. Росія демонстративно порушила Будапештський меморандум 1994 року, де містилися запевнення Україні в повазі до суверенітету і територіальної цілісності у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї.
Зараз Росія не відкидає можливості використання проти України ядерної зброї. Це робить безглуздою формулу замовчування. Тепер загроза ядерної ескалації існує, і її зниженню сприяє ясне розуміння наслідків та ризиків. Розуміння зменшує страх. Безстрашність знижує можливості Росії для ядерного шантажу.
Росія, у разі гіпотетичної спроби тактичного ядерного удару по Україні, ризикує тим, що він буде невдалим, — носій може бути знищений, а контроль над ядерним боєзарядом — втрачений. Про підготовку такої спроби ще до її здійснення, з високою ймовірністю, дізнаються партнери України, які надають їй військову допомогу. Міжнародна реакція буде швидкою та масштабною, включно з реакцією з боку Китаю. Якщо Росії все-таки вдасться гіпотетичний тактичний ядерний удар, він не приведе до капітуляції України й не дозволить російському керівництву досягти його цілей, до того ж малозрозумілих. При цьому міжнародна реакція може перевершити за масштабом усі ті санкції, з якими Росія зіштовхнулася досі.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.