Наприкінці червня джихадисти «Ісламської держави» знову взяли місто Мосімбоа-да-Прая на півночі Мозамбіку. Після нетривалого протистояння з поліцією та армією бойовики захопили військові бараки, забрали зброю, пограбували кілька магазинів і залишили поселення. Це вже другий вдалий напад місцевого відділення «Ісламської держави» на це портове місто за останні три місяці. Місцева влада, попри обіцянки та участь іноземних приватних військових компаній, не зуміла захистити Мосімбоа-да-Прая.
Мосімбоа-да-Прая — дуже важливе портове місто Мозамбіку. Після відкриття у 2011 році в країні величезних покладів природного газу Мосімбоа-да-Прая стало таким собі логістичним хабом, який приймає іноземних працівників та обладнання для побудови газовидобувних потужностей для проєкту вартістю 60 млрд дол. У проєкті беруть участь світові гіганти Exxon та Total, а влада країни розглядає його як основу для економічного відродження однієї з найбідніших африканських країн.
Але Мосімбоа-да-Прая — це ще й місто поблизу кордону з Танзанією, оточене густими лісами, в яких живуть представники народів яо та макуа. Мусульмани за віросповіданнями, вони належать до найбідніших верств населення Мозамбіку. Ці народи пережили 200 років португальської колонізації, що руйнувала місцеву економіку на користь великих приватних плантацій і продавала місцеве населення в рабство до Бразилії. Потім вони пройшли через 12 років війни за незалежність проти Португалії (1962–1974) і 16 років громадянської війни, яка майже знищила рештки місцевої інфраструктури.
І ось, коли здавалося, що відкриття газових родовищ допоможе цим людям нарешті вибратися з хронічної бідності, місцеві зіштовхнулися з новими проблемами.
З одного боку, влада країни, яка перебуває в руках колишніх лівих революціонерів, заради багатомільярдних інвестицій почала наступ на традиційні джерела доходу місцевих. В умовах багатолітньої війни одними з небагатьох джерел доходу для жителів прикордонних районів стали контрабанда, нелегальний видобуток коштовного каміння та вирубка лісу. І коли під будівництво газовидобувної інфраструктури місцевих почали переселяти, забороняти вилов риби та позбавляти їх і так дефіцитних сільськогосподарських земель, це викликало спротив. Молодь, яка становить більшість населення країни (середній вік жителів Мозамбіку — 17 років), в умовах невпинного його приросту (2,9% на рік) залишилася без роботи.
Хмизу у вогонь підкидає те, що, попри очікування місцевих, прибутки від масштабних проєктів та інвестицій через корупцію й непотизм перерозподіляються переважно серед представників правлячої верхівки з партії «Фрелімо» і народу маконде, здебільшого християн. Ситуація стала нагадувати трагічне минуле, коли європейські колонізатори через посередництво місцевих еліт задля власних прибутків знищували місцеву економіку та населення.
Ця ситуація наклалася на багатолітню пропаганду радикальних проповідників у регіоні. Ще на початку 2000-х у країні почали з'являтися перші проповідники жорсткої версії ісламу. Вони відкривали мечеті, влаштовували публічні проповіді та дебати. Поступово окремо відділилися молоді радикали, які сформували групу «молоді», або «аш-Шабааб», і стали вимагати від місцевих сільських громад жорсткого дотримання власної версії законів шаріату.
У 2010 році місцеві жителі спробували позбутися радикалів, зруйнувавши кілька мечетей, і витіснили «молодь» у міста. Там «шабаабівці» стали ще радикальнішими, дійшло навіть до озброєних нападів на продавців алкоголю та поліцейських. У 2015 році влада спробувала заборонити радикалів. Почалася кампанія арештів. У відповідь у жовтні 2017 року вже озброєні автоматами радикали напали на місто Мосімбоа-да-Прая. Так почалося повстання у провінції Кабо-Дельгадо.
Певна річ, такою вдалою ситуацією не могли не скористатися джихадисти з «Ісламської держави». Достеменно невідомо, коли і як саме місцеві радикали з «аш-Шабааб» зв’язалися з ІД. Та після появи навесні 2018 року в Мозамбіку першої фотографії групи з шести людей із прапором ІД стало зрозуміло, що ідеї «глобального халіфату» добралися й до півдня континенту. Відтоді в країні різко зростає кількість атак.
За даними аналітичної організації Grey Dynamics, якщо 2017 року, ще до появи ІД в країні, джихадисти скоїли лише кілька масштабних атак, то вже у 2018-му було зафіксовано понад 50 нападів. Крім того, змінився й сам характер операцій бойовиків. Якщо до появи ІД місцеві джихадисти обмежувалися окремими вилазками та засідками на поліцію, то після 2018 року вони переорієнтувалися на підготовку масштабних, скоординованих атак із захопленням міст. Усе як написано в книжках джихадистів про стратегію встановлення «тимчасового контролю», коли невелика група бойовиків на кілька годин захоплює контроль над містом, грабує його, вбиває заздалегідь обраних жертв серед місцевих, роздає листівки з закликами і потім повертається назад у ліси або в пустелю.
Історія появи ІД в Мозамбіку демонструє новий етап в еволюції джихадистів ІД. Швидкість, із якою місцевий осередок ІД пройшов шлях від групи з десятка осіб до підрозділів, здатних захоплювати й утримувати контроль над багатотисячними містами, вражає. Якщо в Іраку від оголошення про створення першої «Ісламської держави» у 2006 році до встановлення контролю над Фаллуджею у 2014 році минуло 8 років, то в Мозамбіку для цього знадобилося вчетверо менше часу.
Як демонструє приклад Мозамбіку, після втрати територій у Сирії та Іраку ІД переорієнтувалася на Африку як новий плацдарм для поширення проєкту «халіфат». Саме тут, на цьому багатостраждальному континенті, практики глобального джихаду знайшли ідеальні умови для реалізації своєї політичної стратегії.
Один із ключових ідеологів джихадистів, Абу Бакр ан-Наджи, ще у 2004 році опублікував книжку, в якій виклав докладну інструкцію з побудови джихадистами власної держави. Її взяв за керівництво до дії Абу Мусаб аз-Заркаві, терорист, що став засновником «Ісламської держави».
У книжці, відомій широкому загалу під назвою «Управління жорстокістю», Наджи запевняє читачів, що досягти головної мети джихадистів — побудувати власну державу — можна лише шляхом насилля. Вибори, референдуми, навіть протести в цій справі безсилі, бо держава джихадистів настільки суперечить існуючій системі, що компроміси з чинними політичними та моральними нормами й інститутами неможливі. Тому лише війна дозволить створити умови для реалізації зазначеного проєкту. На заваді досягненню цієї мети стоїть держава як інститут, що, попри корупцію, здатна забезпечувати населення мінімально необхідним рівнем безпеки. Тому джихадистам, аби побудувати свою державу, спочатку потрібно знищити вже існуючі. Для цього Наджи пропонує єдину доступну стратегію — сіяти хаос.
Насилля, теракти, вбивства — все це має зробити життя населення таким нестерпним, щоб воно задля безпеки та спокою було готове відмовитися від звичної поведінки і підкоритися джихадистам. А ті, своєю чергою, зможуть контролювати цей хаос, «управляти жорстокістю» й на згарищі старого світу побудувати свій омріяний «халіфат». Наджи назвав базові умови, наявність яких відкриває перспективи для роботи джихадистів у тій чи іншій державі.
Щоби бути підходящою мішенню для джихадистів, країна повинна мати географічну глибину, або, простіше, вдосталь території, де можна сховатися. Дуже зручною для цього є територія поруч із кордонами іншої країни, особливо якщо вона веде або вела раніше війну проти обраної джихадистами країни-мішені. У Сирії, Лівії та Іраку такою територією стала пустеля, на Філіппінах — ліси.
Друга умова — слабкість центрального уряду та наявність густонаселених, опозиційно налаштованих районів. Ідеально підходить країна, в якій нуртує політична криза і є частина населення, котра дискримінована або почувається такою й налаштована опозиційно до влади.
Третя умова — присутність пропаганди ідей джихадистів. Ідеально, якщо у країні мешкає мусульманська спільнота, бажано з великою часткою молоді, безробітної і без значних перспектив у житті. Поява серед такої молоді харизматичного радикального проповідника, як це було на початку 2000-х у Нігерії, лише прискорює процес її радикалізації.
Четверта умова — поширення зброї серед місцевого населення, особливо внаслідок тривалого конфлікту. Чим довше тривала в країні війна, тим більше зброї може зберігати місцеве населення, і тим жахливіші наслідки для економіки самої країни.
Комбінація цих умов у поєднанні з наявністю групи рішуче налаштованих людей, на думку Наджи, дозволяє розпочати боротьбу в цій державі, з подальшим розширення її на сусідні території.
Хоча проєкт ІД розпочався в Сирії та Іраку, але саме Африка є ідеальною територією, де наразі виконуються всі чотири умови Наджи. Якщо поглянути на історію країн, в яких уже діють групи джихадистів, то в ній можна бачити і тривале внутрішнє протистояння, і слабкість центральної влади, і бідність, корупцію та репресії з боку влади. Лівія, Єгипет, Алжир, Нігерія, Камерун, Чад, Нігер, Бенін, Малі, Буркіна Фасо, Конго, Сомалі... Цей перелік буде лише продовжуватися, бо Африка, на відміну від інших регіонів, де вдалося бодай послабити джихадистів, має купу додаткових проблем.
В Африці наразі немає головних умов, які дозволили послабити ІД на Близькому Сході. Якщо подивитися на приклади Іраку й Сирії, то успіх у війні з джихадистами там став можливим завдяки безпосередній активній участі таких потужних країн як США, Велика Британія, Канада та Франція. Авіація США і партнерів по глобальній коаліції лише за неповних три роки завдала понад 24 тисячі авіаударів по джихадистах у Сирії та Іраку, кілька тисяч військових коаліції брали безпосередню участь у бойових діях проти ІД в Рацці та Мосулі.
Зробити щось схоже в Африці, зважаючи на скорочення присутності США на континенті, буде дуже проблематично. Крім того, в Африці немає надійних «локальних партнерів», здатних проводити тривалі бойові дії проти терористів. Перемоги в Сирії, Афганістані та Іраку над ІД стали можливими завдяки участі або недержавних акторів (курди в Сирії), або ж коаліції урядових сил із місцевим ополченням («Хашд аш-Шаабі» в Іраку та «Арбакі» в Афганістані).
В Африці наразі немає таких надійних партнерів, із якими можна було б роками вести війну проти джихадистів. Як продемонстрував досвід операцій із залученням місцевих африканських військових контингентів до боротьби проти джихадистів у Сомалі, Нігерії, Лівії та Малі, навіть враховуючи допомогу з боку США, у кращому разі вдавалося на невеликий період часу послабити загрозу, але не ліквідувати її.
Місцева влада у боротьбі проти джихадистів намагається спиратися на приватні військові компанії. У вересні 2019 року, на запрошення президента Мозамбіку, в країну прибуло близько 200 російських найманців із «групи Вагнера». Росіяни пообіцяли вирішити проблему з повстанцями в Кабо-Дельгадо за значно нижчу ціну, ніж вимагали за свої послуги більш авторитетні на ринку компанії. Але в першому ж зіткненні «вагнерівці» втратили вбитими кількох своїх бійців і вирішили більше не ризикувати.
Після того влада країни все ж таки вирішила залучити більш досвідчених «експертів» у боротьбі з повстанцями з компанії Dyck Advisory Group, зареєстрованої в ПАР. Але, як показав напад джихадистів ІД на Мосімбоа-да-Прая наприкінці червня, вони так само поки що не в змозі захистити це важливе місто.
Крім того, джихадисти почали вдало використовувати таку співпрацю місцевих із міжнародними партнерами, насамперед США і Францією, у своїх пропагандистських цілях. Наприклад, в одному з останніх чисел головного пропагандистського рупору ІД газети «Наба», у статті, присвяченій Мозамбіку, джихадисти пояснили свою боротьбу продовженням війни проти «хрестоносців» і «комуністів-атеїстів», які повернули давні колоніальні традиції гноблення місцевих мусульман та експлуатації природних багатств. Антиколоніальна риторика — фірмовий стиль пропаганди ІД, від засудження спадку Сайкса—Піко в Сирії та Іраку до боротьби проти нащадків колоністів на острові Моро, на Філіппінах.
Враховуючи це, а також нові виклики у вигляді коронавірусу та наслідків глобальної економічної кризи для континенту, можна тільки з острахом очікувати, до чого призведе поширення ІД в Африці.