Переговори "шістки" з Іраном затягнулися. Так звана група "5+1" (Велика Британія, Китай, Німеччина, Росія, США та Франція) проводила інтенсивні переговори у Відні з іранцями, щоб підготувати остаточну угоду про обмеження іранської ядерної програми. Для максимальної інтенсифікації консультацій сторони кілька разів визначали собі "дедлайн" (спочатку 30 червня, потім 7 липня), однак так і не змогли дотриматися застереженого терміну через надзвичайно високі ставки, глибокі розбіжності та значний брак взаємної довіри.
Зрозуміло, що переговори не можуть тривати вічно і колись мають завершитися підписанням документа або ж провалом, який із часом, не виключено, ляже в основу початку нових консультацій. Однак зараз США й Іран обмежені в часі, тому не можуть собі дозволити надто тривалу боротьбу за вигідний для себе варіант угоди. США поспішали, бо, коли б остаточний проект документа був погоджений до 9 липня, президент США Барак Обама міг би подати його в конгрес, який мав 30 днів на розгляд і затвердження домовленостей. Отримавши ж угоду після 9 липня, конгресмени матимуть два місяці на її погодження або відхилення. Ну і, звісно, після не дуже втішних успіхів на Близькому Сході американський лідер розраховує компенсувати це угодою з Ісламською Республікою, отримавши перші позитивні результати ще до завершення терміну свого президентства у січні 2017 р.
Для президента Ірану Хасана Рухані успіх або провал переговорів із "шісткою" також означає дуже багато. Фраза "пан або пропав" добре ілюструє його позицію. Після обрання у 2013 р. президент-реформатор заявляв, що зробить усе необхідне для зняття багаторічних санкцій та економічного процвітання, оскільки, за його словами, робота центрифуг - хороша річ, якщо це не заважає функціонуванню промисловості. Однак іранців тривалий час привчали бачити в Америці "великого шайтана", тому навіть сам факт переговорів із Вашингтоном неоднозначно сприймається великою частиною населення Ірану. Цим користуються опозиційно налаштовані до іранського президента консерватори, які жорстко обстоюють "національне право" на ядерну енергетику і виступають проти будь-яких поступок Заходу.
Відомо, що Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї має вирішальне слово в країні, і він вчинив по-східному мудро, закликавши реформаторів та консерваторів бути єдиними. Це забезпечило Хассану Рухані "зелене світло" згори, практично на півтора року позбавило публічної критики з боку політичних опонентів і дозволило мобілізувати державний апарат задля результативних переговорів.
Тим часом консерватори домінують у парламенті Ірану, і головна опозиційна фракція, яка підтримує попереднього президента Махмуда Ахмадінежада, кілька разів намагалася прийняти законопроект, що наділив би парламентаріїв правом вето на угоду з "шісткою". Всі спроби провалилися, і домовленість із Заходом має затверджувати Вища рада національної безпеки Ірану, лояльна до Верховного лідера. Після підпису Алі Хаменеї малоймовірно, що парламент не ратифікує угоду.
Однак головна мудрість Верховного лідера полягає в тому, що він завжди наголошував на необхідності дотримуватися національних інтересів, однак прямо не підтримує ні реформатора Рухані, ні опозиційних консерваторів. Така позиція "над конфліктом" дозволила йому не тільки не заходити в конфлікт із цими двома політичними таборами, а й мати дивіденди від успіху чи провалу переговорів, просто сказавши в черговому посланні, що необхідність першого або другого варіанту була продиктована національними інтересами. Така тонка лінія "ні за, ні проти угоди" дає йому шанс повною мірою уникнути негативних наслідків можливого провалу переговорів - і водночас отримати головні лаври у разі позитивного фіналу, коли сторони таки поставлять підписи під документом, почнуть його виконувати й залишаться задоволені результатами.
Хассан Рухані такого маневру виконати не може. У разі успіху він входить в історію як президент, котрий зміг добитися зняття санкцій, не поступившись інтересами держави. А ось у разі провалу або пробуксовування переговорів президент-реформатор може опинитися під величезним тиском консерваторів, що ускладнить реформаторам парламентські вибори у лютому 2016 р., а також унеможливить переобрання Хассана Рухані на другий термін у серпні 2017 р. Тоді черговий реформаторський цикл іранської історії буде завершений, і з новим президентом Іран знову зайде у протистояння із Заходом.
На час підготовки матеріалу важкі переговори у Відні тривали. У дипломатичних колах очікували підписання угоди в п'ятницю, хоча при цьому зазначали, що нічого критичного не станеться, якщо документ і не буде підписаний. Останні кілька тижнів усі офіційні учасники переговорів говорили, що наблизилися до фінального підпису. Переговорним групам не вдавалося вирішити кілька надважких моментів, стосовно яких складно знайти компроміс.
Основні проблемні моменти полягали у рівні допуску міжнародних інспекторів на іранські ядерні об'єкти, часові рамки зняття міжнародних санкцій з Ірану, зняття заборони на експорт зброї та розвиток програми іранських балістичних ракет далекого радіусу дії. Питання обмеження ядерної програми також надзвичайно чутливе, оскільки передбачає визначення терміну особливого періоду діяльності іранських ядерних об'єктів, рівень збагачення урану та допуск на деякі військові об'єкти, що підпадають під підозру залучення до програми створення атомної бомби. На 10 років передбачається обмеження у дослідженнях та розвитку ядерної програми. Невизначеною залишалася доля збагаченого урану - вивезення у третю країну чи переробка в Ірані під наглядом МАГАТЕ.
Переговірники дуже складно опрацьовували кожну деталь, адже навіть маленький нюанс у такій справі може дорого коштувати. Захід поставив собі за головну мету унеможливити швидке отримання Іраном ядерної зброї. І, навпаки, оскільки компроміс знайти не вдавалося так довго, ймовірно, що іранці мали на меті зберегти максимальний рівень розвитку ядерної програми з опцією збагачення урану, про всяк випадок.
Щоб чітко визначити народну позицію і підкріпити аргументи іранської делегації, 23 червня парламент Ірану прийняв закон із переліком умов, за яких угода з "шісткою" матиме законну силу. У документі зазначається, що всі санкції проти Ісламської Республіки мають бути скасовані у день набуття чинності ядерною угодою, забороняється доступ інспекторів МАГАТЕ до військових об'єктів, а також не допускаються будь-які обмеження у розвитку мирної ядерної енергетики. 24 червня Верховний лідер у своєму виступі підтвердив вимоги закону.
Така позиція на порядок ускладнює і без того важке питання зняття комплексу міжнародних санкцій ООН проти Ірану, які передбачають заборону на поставки озброєння, пов'язаних із ядерною енергетикою технологій, замороження рахунків ключових іранських посадовців та компаній. Під міжнародні санкції також підпадає іранська програма розробки балістичних ракет.
Окремі санкції були запроваджені Європейським Союзом, який заборонив торгівлю обладнанням, що може використовуватися для збагачення урану, а також будь-які транзакції з іранськими банками та фінансовими інституціями. Європейці відмовилися від імпорту, купівлі, транспортування та страхування перевезень іранської нафти і природного газу, хоча доти Євросоюз купував до 20% експортованої Іраном нафти. До санкцій ЄС приєдналися Японія і Південна Корея. Санкції з боку США взагалі забороняють практично всі торгові відносини з Іраном, за винятком дозволу на поставки ліків, сільськогосподарського обладнання та фільмів, звісно як вияв турботи про іранський народ.
Переговори ускладнюються значним зовнішнім і внутрішнім тиском. У США була розгорнута потужна інформаційна кампанія проти угоди з Іраном, під час якої відзначилося "Об'єднання проти ядерного Ірану" (UANI), що, за різними оцінками, витратило багатомільйонний бюджет на відповідні кросмедійні проекти. Показовим також став відкритий лист американському президентові, підготовлений 18 дипломатами й експертами, серед яких колишній директор ЦРУ Девід Петреус та колишній спеціальний помічник президента Барака Обами з питань політики на іранському напрямі Денніс Росс. Автори листа підкреслили, що угода може не відповідати стандартам самої адміністрації Білого дому і не позбавити Іран можливостей мати ядерну зброю.
Першу скрипку у створенні тиску відігравав Ізраїль. Щоб уникнути надмірного напруження у відносинах між Біньяміном Нетаньяху та Бараком Обамою, Ізраїль навіть призупинив переговори зі США щодо військової допомоги до завершення переговорів з Іраном. Ізраїльська сторона сподівається сформулювати перед Білим домом нові вимоги стосовно озброєння, яке дозволить забезпечити безпеку країні, якщо домовленостей з ІРІ буде досягнуто. Ймовірно, вимоги ці доведеться ставити вже новому американському президентові, зважаючи на публічну незгоду Нетаньяху з політикою Обами на іранському напрямі.
Тим часом у середині червня у ЗМІ з'явилася інформація про доповідь лабораторії Касперського, яка виявила у трьох європейських готелях, де тривали іранські переговори, складну вірусну програму. Вірус був модернізованою версією хробака Duqu і дозволяв підключатися до готельних камер спостереження, телефонів, Wi-Fi мереж, мікрофонів у ліфтах, комп'ютерах, системах оповіщення. Багато експертів з кібербезпеки вважають, що саме Ізраїль створив цей складний програмний засіб для найбільш чутливих розвідувальних операцій. Безперечно, Іран входить до головних пріоритетів ізраїльських спецслужб, а комп'ютерний вірус - лише один із варіантів стежити і впливати на процес.
Інший союзник США в регіоні, Саудівська Аравія, теж робить усе для того, аби Захід не домовився з Тегераном. Яскравим прикладом став візит міністра оборони королівства Мухаммада бін Салмана на Петербурзький економічний форум та його зустріч із президентом Росії Владімиром Путіним. З огляду на доволі прохолодні відносини між КСА і РФ, такий петербурзький демарш Ер-Ріяда явно свідчить про його невдоволення діями американців у регіоні. Незважаючи на низку підписаних меморандумів та угод, малоймовірно, що саудити щось інвестують у російську економіку, однак вони продемонстрували Білому дому своє негативне ставлення до його зближення з іранцями. Справжні саудівські візити робляться інакше. Таким, зокрема, був візит того ж Мухаммада бін Салмана до Франції за кілька днів після відвідин Росії. На відміну від Санкт-Петербурга, в Парижі було підписано не меморандуми, а контракти на суму 12 млрд дол., включно з поставками гелікоптерів та двох атомних реакторів. Останнє свідчить, що, незважаючи на результати переговорів у Відні, Саудівська Аравія почала серйозно розвивати власну ядерну програму, і це також знак для США.
Третім важливим чинником тиску була Росія, якій невигідно випускати на ринок іранські нафту й газ. Економіка Ірану найбільше потерпає від санкцій, спрямованих проти енергетичного сектора. Ісламській Республіці довелося значно зменшити обсяг експорту енергоносіїв (сьогодні близько 1 млн барелів на день), а падіння цін на нафту завдало додаткового удару по бюджетних надходженнях. За різними оцінками, Іран втрачає до 8 млрд дол. щомісяця через скорочення експорту та падіння цін на нафту. Відповідно, зняття санкцій та вихід Ірану на глобальний нафтовий ринок дозволить йому наростити обсяг експорту до 2 млн барелів, а згодом - і більше. Це ще сильніше вдарить по цінах на нафту.
Водночас зняття санкцій пожвавить проекти експорту іранського газу в ЄС. Такий сценарій вкрай непотрібен одному з учасників переговорів - Росії. Оскільки Москва може опинитися в найбільшому програші від успіху переговорів, то логічно уявити, що російська делегація за столом переговорів не завжди грає конструктивну роль. Це, зокрема, виявилося у питанні зняття санкцій на поставки зброї. Якщо Захід виступав жорстко проти цього, то Росія, навпаки, висловлювала повну готовність продавати озброєння.
У складних ситуаціях досвідчені переговірники повторюють подумки: "Іди так далеко, як можеш бачити, і тільки там зрозумієш, куди і як можна рухатися далі". Є сподівання, що після місяців консультацій "шістка" та Іран дійшли меж своїх горизонтів, тож зараз їм лише потрібен час, аби визначити спосіб і напрямок дальшого руху. У принципі, про це й говорив президент Ірану в середу перед вильотом на саміт ШОС в Уфу. За його словами, Ісламська Республіка вже почала підготовку до нового періоду після завершення переговорів. Наразі точно можна сказати, що цей період буде складним. Провал переговорів призведе до чергового напруження у відносинах між Заходом та Іраном. Однак і підписання угоди теж не означає миттєвого вирішення всіх проблем, бо народжені в таких муках домовленості буде не менш складно виконувати.