Іран та МАГАТЕ нарешті досягли компромісу щодо практичного порядку здійснення міжнародного моніторингу іранської ядерної програми. Генеральний директор Агентства Рафаель Гроссі відвідав Тегеран, де 12 вересня зустрівся з керівником Організації з атомної енергії Ірану Мохаммадом Есламі. За результатами переговорів було узгоджено, що іранська сторона надасть доступ експертам організації до відеокамер, розміщених на іранських ядерних об’єктах.
Контроль останніх передбачався умовами ядерної угоди, укладеної 2015 року. Вона була покликана гарантувати відмову Тегерана від планів розробки ядерної зброї в обмін на скасування антиіранських санкцій. Утім, президент США Дональд Трамп розцінив її як неефективну і в односторонньому порядку відмовився виконувати. Проти Ірану було застосовано політику максимального тиску, що полягала у відновленні санкційного режиму та демонстративній військовій активності в Перській затоці.
У відповідь Тегеран вдався до політики поступової відмови від виконання взятих на себе зобов’язань. Упродовж останніх років він активізував процеси збагачення урану та обмежив доступ міжнародних спостерігачів до власної ядерної програми. Із приходом до влади у США Джо Байдена — прибічника дипломатичного вирішення проблеми — у Відні було розпочато американо-іранський переговорний процес. Утім, розбіжності в позиціях Вашингтона та Тегерана стають на заваді виробленню прийнятного для всіх рішення.
При цьому з червня переговорний процес на вимогу іранської сторони заморожений. В Ірані відбулися вибори, і новообраному президентові держави Ібрагіму Раїсі потрібен час для набуття повноважень та формування кабінету. Справа ускладнюється тим, що цей політик наближений до аятоли Алі Хаменеї й відомий консервативними поглядами. Що не сприяє формуванню конструктивного середовища для дипломатичного врегулювання американо-іранських відносин.
Ці події відбивають проблеми навколо питання ядерної програми. Зрештою, компромісу між Іраном та МАГАТЕ було досягнуто лише через кілька днів після того, як 7 вересня в Агентстві заявили про нестачу конструктиву з боку нової іранської влади. В доповіді наголошувалося, що найактуальнішою проблемою залишається загроза «безперервності інформації» про іранську ядерну програму. Вона забезпечувалася розміщенням відеокамер Агентства на окремих об’єктах, але з кінця травня спеціалісти МАГАТЕ не мали до них доступу.
Обладнання потребує перманентного обслуговування та заміни носіїв, на які записується інформація, при цьому відповідний комплекс заходів зазвичай проводиться раз на три місяці. Саме тепер термін спливає, і це потребує оперативного реагування. Не зробивши кроків назустріч, Іран дав би підстави розцінити свою позицію як підтвердження неготовності до співпраці. На запланованій через тиждень зустрічі Ради керівників МАГАТЕ це могло стати предметом для обговорення та основою для посилення тиску на Тегеран.
Як бачимо, іранська влада справді швидко зреагувала, намагаючись продемонструвати конструктивний підхід. Гроссі привіз з Ірану маленьку перемогу, і відтак уже через кілька днів представники МАГАТЕ зможуть перевірити своє обладнання. Поступка має утримати Агентство від прийняття резолюції з осудом іранської позиції. Партнери Ірану вже включилися в адвокацію його інтересів. Так, постійний представник РФ при міжнародних організаціях у Відні Михайло Ульянов заявляє, що після візиту Гроссі до Тегерана підстав для жорсткої критики іранської сторони немає.
Втім, не слід переоцінювати досягнуті домовленості. Питання обслуговування камер — не єдиний спірний пункт у відносинах Тегерана з МАГАТЕ, який потребує вирішення. Більше занепокоєння викликають масштаби збагачення урану в Ірані. У звіті Агентства зазначено, що останнім часом Тегеран істотно збільшив обсяги урану, збагаченого до 20 й 60%. За останніми оцінками Інституту наукових досліджень та міжнародної безпеки, вже через місяць він може отримати достатньо матеріалу, необхідного для створення ядерної бомби. Не йдеться про готову до застосування зброю. Експерти підкреслюють, що на виробництво реальної боєголовки, яка може бути встановлена на іранські ракети і буде здатна входити в атмосферу, піде значно більше часу — можливо, навіть роки. Втім, темпи іранської роботи на цьому напрямі, незважаючи на миротворчі заяви іранської влади, викликають стурбованість.
Як бачимо, Тегеран не готовий до реальних кроків у рамках дипломатичного процесу. Натомість він вдається до заходів, які на практиці не означають вагомих поступок, але покликані продемонструвати конструктивний підхід. Саме так виглядає досягнутий 12 вересня компроміс. Врешті-решт, у домовленостях ідеться виключно про технічне обслуговування відеокамер МАГАТЕ, а не про повноцінний доступ до записаних даних. Зібрані носії інформації будуть опломбовані представниками Агентства та Ірану й надалі зберігатимуться на іранській території. Переглянути матеріали стане можливо лише після остаточного вирішення питання майбутнього ядерної угоди. І це повертає нас до проблематики американо-іранського врегулювання.
Президент США стоїть перед важким вибором. З одного боку, відновлення ядерної угоди з Іраном було одним із ключових моментів зовнішньополітичної програми Байдена. Він не готовий до ескалації конфронтації, натомість хоче раціоналізувати американські зовнішньополітичні та військові зусилля за кордоном. Пріоритетами Білого дому стають забезпечення внутрішньої стабільності Сполучених Штатів і стримування Китаю, новий конфлікт на Близькому Сході йому не потрібен.
З іншого боку, останні події на міжнародній арені підривають авторитет США. Швидке падіння афганського уряду стало важким ударом по репутації Вашингтона. Виведення контингенту, зрештою, було неминуче, але в публічній сфері формується образ «зради» союзників. Відмова від санкцій проти газопроводу «Північний потік-2» є ціною за налагодження американо-німецьких відносин, але сприймається як потурання російській політиці. Такі дії адміністрації викликають жорстку критику з боку республіканської опозиції.
Зважаючи на це, Байден не може дозволити собі занадто м’яку позицію у відносинах із Тегераном. Особливо коли влада в Ірані сконцентрована в руках консерваторів. Будь-які поступки викликатимуть обурення з боку політичних опонентів, загрожуючи внутрішній стабільності США. До того ж вони будуть неприйнятні для Ізраїлю — ключового союзника Вашингтона на Близькому Сході.
Президент США також розуміє безперспективність простого відновлення угоди 2015 року, на чому наполягає Тегеран. Із самого початку каденції Байден концентрувався на її вдосконаленні. Останні новини щодо іранської ядерної програми лише підтверджують це. Так, державний секретар Ентоні Блінкен визнає, що актуальні умови потребують нового підходу та оновлених домовленостей. Наголошуючи на нарощуванні іранського потенціалу з ядерного питання (в тому числі — виробництві нових центрифуг для збагачення урану), чиновник зазначає, що накладені на Тегеран шість років тому обмеження вже не є такими всеосяжними й вигідними. Для вирішення проблеми потрібен новий документ, але незрозуміло, як примусити Іран піти на його умови.
Наразі американці розглядають різні сценарії розвитку ситуації. Звісно, оптимальною альтернативою старій угоді може бути підписання нового двостороннього американо-іранського договору. Це стало б тією дипломатичною перемогою, яка зараз дуже потрібна Байдену. Але у Вашингтоні не відкидають й інших варіантів — у тому числі повернення до жорсткого санкційного протистояння, в якому США сподіваються заручитися підтримкою європейських партнерів.
Ірану давно надходять сигнали, що терпіння Вашингтона має свої межі, а дипломатичні пропозиції не завжди залишатимуться на столі. Втім, нову іранську владу лише дратує така позиція США, що сприймається як шантаж. За словами новопризначеного міністра закордонних справ Хосейна Аміра Абдоллахіяна, повторення старої риторики не принесе Вашингтону успіху в переговорах доти, доки він не почне ставитися до Ірану з повагою.
При цьому іранські консерватори поки що утримуються від активного позиціювання з питання ядерної угоди. Його роль в офіційних заявах не належить до пріоритетних. Це зрозуміло — новій владі важко визнавати, що країна потерпає під тиском американських санкцій, для зняття яких доведеться піти на домовленості з ненависним ворогом. Натомість її представники концентруються на загальних питаннях відновлення економічної стабільності держави, створюючи образ самодостатнього Ірану.
І він поки що не відбиває реалій — адже американські санкції справді потужно вдарили по Тегерану. В інтересах держави нарешті їх позбутися. Проте іранська влада теж має обмежене поле для маневрів. Поступки Вашингтону означатимуть втрату авторитету. До того ж Іран занепокоєний розбіжностями в американському політикумі стосовно обговорюваного питання. Зрештою, ніхто достеменно не знає, хто стане наступником Байдена в Білому домі. Навіть якщо компромісів буде досягнуто зараз, перемога республіканського кандидата на виборах 2024 року може призвести до нового витка напруги — як це вже було, коли наступником Барака Обами став Дональд Трамп.
Ірану необхідні гарантії, щоб уникнути повторення ситуації 2018 року, коли США в односторонньому порядку вийшли з ядерної угоди. Своєю чергою, Вашингтон прагне гарантувати, що в Тегерана не буде потенціалу й інфраструктури для ядерних розробок у військових цілях. Позиції сторін усе ще істотно різняться. Це означає, що перспективи переговорного процесу у Відні на даний момент невтішні.
Усі статті Миколи Замікули читайте тут.