У міру стабілізації ситуації в Іраку, дедалі більше компаній спалахують бажанням узяти участь у відновленні економіки цієї країни. Список охочих одержати від іракського «пирога» свій шматок розбухає, як на дріжджах. Але очевидно, що тут одного бажання попрацювати буде мало. Хоча б тому, що основні донори з відновлення постсаддамівського Іраку — американці. Вже сьогодні відомо, що з тих 80 млрд. доларів, виділених Конгресом на продовження війни, близько 16 мільярдів піде на відновлення країни. Надалі ця сума зросте багаторазово. Як стверджують експерти, мова може йти про 25—100 млрд. доларів.
Саме у Вашингтоні, подобається це західноєвропейцям і росіянам чи ні, вирішується питання, кого допустити до багатомільйонних контрактів. Вибір щасливчиків невеликий. І складається він з американських компаній. Представники Білого дому не раз публічно говорили про те, що генеральними підрядчиками всіх контрактів будуть американські компанії. Зрештою, американські та британські солдати заплатили за це право, воюючи з частинами Республіканської гвардії Саддама Хусейна в Багдаді й Басрі. (Утім, не виключено, що низка другорядних контрактів усе-таки дістанеться британським і кувейтським компаніям.) Максимум, на що в цій ситуації можуть розраховувати компанії з інших країн, — субпідрядні роботи.
На сьогоднішній день основний координатор проведення тендерів із «початкових реконструкційних робіт» — Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). У сфері його компетенції — адміністрування морських і повітряних перевезень, капітальне будівництво, матеріально-технічне забезпечення в зоні подій, охорона здоров’я, початкова й середня освіта, місцеве самоврядування, консультаційна підтримка регіональної місії USAID. А стосовно нафтогазового сектора, то тут головний розпорядник — Корпус інженерів Армії США (підрозділ Міністерства оборони Сполучених Штатів).
Уже відомі переможці перших тендерів: Stevedoring Services of America, International Resources Group, Research Triangle Institute, Kellog, Brown and Root, Fluor Intercontinental, Perini Corporation. І ясна річ, у цей список переможців увійшла така відома в світі бізнесу й політики компанія, як Bechtel Group. Більшість із них тісно пов’язані з республіканською адміністрацією. Приміром, Bechtel Group, у раду директорів якої входить колишній держсекретар республіканець Джордж Шульц. Або — Kellog, Brown and Root, яку пов’язують з ім’ям нинішнього віце-президента Сполучених Штатів Діка Чейні.
Щодо компаній з інших країн, охочих узяти участь у відновленні Іраку, то американці запропонували таку схему. Фірми повинні зареєструватися на сайті Агентства США з міжнародного розвитку або звернутися до тих американських компаній, які вже виграли тендери. А ці компанії, керуючись суб’єктивними оцінками, вибиратимуть на конкурсних засадах партнерів на субпідрядні роботи.
У USAID уже зареєструвалося близько тридцяти українських компаній. Серед них — «Укргазпроект», «Нафтогазбудізоляція», «Укргазбуд», ЗАТ «Концерн Надра», Українська зовнішньоекономічна корпорація «Важмашімпекс», «Укрбуд», консорціум «Українська індустрія», «Укрбудматеріали», «Інтерпайп». Це переважно підприємства, зайняті в сфері будівництва й у нафтогазовій галузі. Також зареєструвалися чи готуються до реєстрації такі компанії, як «Азовмаш», «Укртрансбуд», «Укрнафта», що діють за посередництвом Української спілки промисловців і підприємців (УСПП). Список охочих заробити на відновленні іракської економіки зростає день у день.
У Києві говорять, що український бізнес об’єктивно має непогані шанси. Адже в часи Радянського Союзу саме Україна відповідала за Ірак. У цій країні стоїть устаткування, виготовлене на українських заводах, а наші фахівці будували металургійні комбінати, порти, електростанції, розробляли нафтогазові родовища. До того ж деякі українські підприємства вже брали участь у відбудовних роботах після війни в Перській затоці 1991 року. Приміром, та сама «Укрнафта» на початку дев’яностих відновлювала роботу нафтових свердловин у Кувейті.
Проте які реальні перспективи українських компаній? Адже, як зауважив один з українських дипломатів, цитуючи Сенеку, «рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що їх усім надано». Інакше кажучи — ми всі рівні, але дехто рівніший від інших.
Оцінюючи перспективи, скептики часто згадують колишню Югославію: там українські підприємства також мали шанси на участь у відновленні зруйнованих війною країн і заробити грошей. Проте в більшості випадків опинилися «за бортом». І з політичних причин, і через нерозторопність вищої ланки менеджменту українських компаній. «Треба бути реалістами й не плекати ілюзій» — не раз повторювали песимісти цю фразу, згадуючи колишні спроби заробити на відновленні зруйнованих війною економік.
Тим часом оптимісти стверджують, що в Іраку українські компанії мають куди більше шансів, ніж у Югославії і навіть в Афганістані. (Якщо, звісно, не сидітимуть склавши руки й не чекатимуть на запрошення з боку американців, а вже сьогодні самі активно візьмуться за справу.) Оскільки Київ створив для цього сприятливий політичний фон.
Відправивши в Кувейт батальйон радіаційного, хімічного й біологічного (РХБ) захисту, Україна позиціонувала себе в американо-іракському конфлікті як прибічниця Сполучених Штатів — свого стратегічного партнера. І хоча українська позиція не була настільки чіткою та однозначною, як польська (нагадаємо, що українці обмежили свою участь в «антитерористичній коаліції» винятково гуманітарним аспектом), однак у Вашингтоні її оцінили та зробили певні висновки. Тепер важливо конвертувати цей політичний виграш в економічний. Передумови для цього є.
Сьогодні, і це можна стверджувати досить упевнено, американці готові піти на деякі преференції українським компаніям при проведенні реконструкційних робіт в Іраку. Іншими словами, якщо буде необхідність вибирати між українською і, приміром, французькою компанією, то американці готові віддати перевагу українській. З тієї причини, що Україна — член коаліції, а Франція — ні.
Утім, преференції, які може надати республіканська адміністрація, досить умовні. І вони діятимуть тільки до початку вибору підрядчиками партнерів на субпідрядні роботи. Далі набирає сили ринок. І вже тут усе залежатиме від самих українських компаній і їхньої готовності до жорсткої конкурентної боротьби. Від того, наскільки вдало вони себе подадуть, пропонуючи умови співробітництва, наскільки вміло менеджмент лобіюватиме інтереси своїх компаній. Нарешті, це залежить і від того, наскільки хороша англійська в тих, хто безпосередньо спілкуватиметься з американськими підрядчиками. Адже багато питань у світі бізнесу вирішується тет-а-тет, без участі перекладачів. Особливо коли йдеться про плату за спеціальні послуги... Інакше може повторитися історія з харківською ініціативою, коли українські компанії з власної ж вини опинилися в глибокій ямі.
Сьогодні офіційний Київ продовжує працювати над тим, щоб полегшити українським підприємцям просування на іракський ринок. Наскільки відомо, на засіданні міжвідомчої робочої групи з реалізації практичних можливостей участі України в повоєнному відновленні Іраку мали розглянути питання про те, як задіяти лобістами відомі американські консалтингові й інвестиційні компанії, що працюють у нашій країні. Йдеться, зокрема, про Altheimer and Gray, Holland and Knight, Pricewaterhouse Coopers, Ernst and Young, Sigma Bleizer.
Загалом складається враження, що за допомогою Іраку Україна хоче виконати ще одне стратегічне завдання: зав’язати максимально тісні контакти з американським приватним бізнесом, обкатати модель відносин із провідними американськими компаніями. Від того, наскільки грамотно український бізнес поведеться щодо американського, залежить і подальше ставлення американців до українців як до партнерів. Це тим паче важливо, що найближчими роками близькосхідний регіон серйозно розвиватиметься. Природно, за активної участі американського бізнесу. І якщо українським компаніям сьогодні вдасться налагодити відносини з американцями, то в України з’явиться шанс претендувати на довгострокову економічну присутність у регіоні.
Навіює певний оптимізм стосовно українських перспектив в Іраку й те, що не забувають про Україну й самі іракці. Ще до початку воєнної операції антисаддамівська опозиція почала обережно налагоджувати контакти з представниками тих країн, які мали свої дипломатичні представництва в Багдаді. Опозиціонери не залишили без уваги й українське посольство. Хто були ці люди, наскільки серйозними гравцями вони є на іракському політичному полі та, що важливо, наскільки впливовими залишилися вони після повалення режиму Саддама Хусейна, — невідомо. Тим часом факт цей цікавий. І його також не слід скидати з рахунків, коли йдеться про українські перспективи в повоєнному Іраку.
На сьогоднішній день завислим у повітрі залишається питання про українські компанії, що мали ділові контакти з Іраком часів Саддама Хусейна, співробітничаючи, серед іншого, і в рамках ООНівської програми «Нафта в обмін на продовольство». Уже нині вони зазнають серйозних втрат. Так, приміром, «Інтерпайп» незадовго до початку воєнних дій відправив партію труб, за які іракці досі не розплатилися. Як вирішуватиметься питання з цими компаніями, ще невідомо. Експерти стверджують, що можливі два варіанти розвитку подій. По-перше, нова резолюція Ради Безпеки ООН, що передбачає залучення до відновлення економіки Іраку компаній, які працювали в рамках програми «Нафта в обмін на продовольство». Другий варіант — можливість ініціювання американцями певного компенсаційного фонду для цих компаній. Але в будь-якому разі вирішення цього питання — справа навіть не завтрашнього дня.
Тим часом Київ має прийняти ще одне рішення, від якого залежать перспективи України на іракському ринку. Річ у тому, що, крім економічного аспекту «постіракського» врегулювання, існує і стабілізаційний аспект. Іншими словами — відновлення й підтримка порядку в країні. І він для Вашингтона не менш важливий, ніж економічне облаштування постсаддамівського Іраку. Наскільки відомо, наприкінці березня — на початку квітня Білий дім звернувся до ряду країн коаліції з проханням про участь у стабілізаційних силах із підтримання миру. Надіслано таке звернення й у Київ.
У цьому стандартному для всіх адресатів документі, американці пропонували урядам країн коаліції направити в Ірак поліцейських, пожежників, судових експертів, службовців МНС, медиків, експертів із ядерної, біологічної та хімічної зброї, фахівців із ремонту електроустаткування, систем зв’язку, авіадиспетчерів тощо. І, ясна річ, армійські підрозділи. І йдеться не лише про прикордонників. Вашингтон пропонує направити в Ірак артилерійські батареї, інженерно-будівельні й саперні батальйони, частини тилового забезпечення, авіаційні підрозділи.
Наскільки відомо, на прохання відправити в Ірак військових і цивільних фахівців уже відгукнулися минулого тижня Японія і Польща. Так, Варшава вирішила збільшити свій військовий контингент і збирається відправити в Ірак кілька сотень солдат і поліцейських. А Токіо готовий направити для участі в стабілізаційних силах своїх цивільних чиновників: вони працюватимуть у тимчасовій адміністрації. Минулого тижня до країн, що вирішили направити в Ірак свої військові підрозділи, приєдналися й держави—члени СНД — Молдова, Азербайджан і Грузія.
А стосовно Києва, то він ще не дав офіційної відповіді на запит Вашингтона. Проте, наскільки відомо, вона буде готова вже найближчими днями. Можна сміливо битися об заклад, що відповідь Києва за багатьма пунктами звернення буде позитивною. Зрештою, цього вимагають національні інтереси України. Та й інтереси українських підприємців.
І якщо з участю цивільних фахівців і воєнізованих підрозділів у стабілізаційних силах проблем не буде, то з військовими, на відправлення яких потрібне добро українських парламентаріїв, можуть виникнути труднощі. Схоже, багатьом у Києві доведеться добряче впаритися, щоб переконати Верховну Раду в такій необхідності, з огляду на неоднозначне ставлення опозиції до української військової присутності в зоні Перської затоки. Навіть попри те, що ця присутність переслідує благу гуманітарну мету, а в Іраку перебуватимуть миротворці з країн Співдружності. Втім, сьогодні ситуація в регіоні вже не та, що місяць тому, коли йшли активні бойові дії: війну фактично завершено, отже ризик для життя наших солдатів значно менший. І в цьому випадку, має сенс куди ефективніше використовувати український РХБ-батальйон, що перебуває в Кувейті. Зважаючи на все, час подумати про те, щоб передислокувати його в Ірак, де на його присутності Київ може заробити куди більше політичних й економічних дивідендів. Зокрема й у відносинах із Сполученими Штатами. Таке рішення парламенту, на наш погляд, і в інтересах, пов’язаних із лівими українськими партіями бізнесменів, котрі тісно співробітничали з Іраком часів Саддама Хусейна. Адже в результаті зміни влади в цій країні вони зазнали серйозних збитків. І відшкодувати їх може тільки активна позиція щодо участі України в стабілізаційних силах. Інакше неминучим буде повторення історії з українською участю у відновленні економіки країн колишньої Югославії.