Індія намагається дотримуватися нейтралітету у війні, розв’язаній Росією проти України. З одного боку, вона не підтримує російської агресії, закликаючи до негайного припинення бойових дій і повернення до діалогу та дипломатії. З іншого — уникає критикувати РФ та утрималася від голосування за всі резолюції ООН, які засуджують воєнні дії Росії.
Москва схвально сприйняла стриману позицію Делі, назвавши її «незалежною та виваженою». Тоді як Києву хотілося б залучити індійське керівництво до більш активної допомоги у припиненні військових дій. Тим паче що індійські громадяни безпосередньо стикнулися з актами ворожої агресії, яка призвела до загибелі 22-річного студента у Харкові.
Уряд Індії зіткнувся з проблемою евакуації своїх студентів з українських міст, охоплених війною. В медичних і технічних вишах України їх навчається близько 20 тисяч осіб. Перше попередження про ескалацію напруженості посольство Індії в Україні розмістило 15 лютого, а заклик негайно залишити країну — лише 20 числа. Відтак, в охоплених війною Харкові та Сумах застрягла велика кількість індійських студентів, які не змогли вчасно виїхати з України.
Це викликало надзвичайно велике обурення в індійському суспільстві та критику влади. Під тиском суспільного невдоволення індійський уряд був зосереджений переважно на отриманні гарантій безпеки для евакуації своїх громадян. Ця тема стала однією з головних і в телефонній розмові прем’єр-міністра Індії Нарендра Моді з лідерами Росії та України.
Москва спробувала використати цю болючу тему, щоб дискредитувати українську владу в очах індійського суспільства. Владімір Путін у своїй розмові з Моді повторив поширюваний Кремлем міф, що нібито «націоналістичні формування створюють перешкоди для вивезення мирних громадян, включно з іноземними громадянами, з районів бойових дій», а індійські студенти «утримувалися радикалами в Харкові та змогли залишити місто тільки під сильним міжнародним тиском на київську владу». За мету ставилось організувати пропагандистський привід з «визволення» індійських громадян через свою територію на військово-транспортних літаках.
Слід зауважити, що російський інформаційний вплив є досить помітним в окремих індійських експертних і медійних колах, які активно поширюють проросійські наративи в оцінках російсько-української війни. Цьому сприяє традиційне тісне співробітництво між країнами, успадковане з радянських часів.
На сьогодні відносини Індії та РФ характеризуються як «особливе привілейоване стратегічне партнерство». Воно торкається політичної взаємодії, оборонної співпраці, космічних та енергетичних зв’язків. Гостра залежність від постачання зброї та дипломатичної підтримки проти Китаю і Пакистану була основою індо-радянського співробітництва.
Наразі Росія продовжує залишатися важливим експортером зброї до Індії, хоча останніми роками уряд країни намагається диверсифікувати джерела поставок і налагодити власне виробництво. Однак 60% індійського арсеналу озброєння — радянського і російського виробництва, тож потребує співпраці в постачанні запасних частин до нього.
Індійські політичні кола традиційно продовжують вбачати в Росії ту силу, яка може збалансувати їхні непрості відносини з Китаєм. Сьогодні ця умовна рівновага полягає насамперед у рівновіддаленості Росії в індо-китайській територіальній суперечці. Делі намагається утримати Москву від повного скочування у залежність від Китаю, за якої та може стати на його бік проти Індії. У зв’язку з цим індійська влада проявляє терпимість до поглиблення всебічного російсько-китайського співробітництва та загравання Росії з Пакистаном — ще одним сусідом, з яким перебуває у складних відносинах.
Однак війна, яку РФ розпочала на території України, порушивши всі можливі норми міжнародного права, створює небезпечний прецедент. Окупація територій незалежної держави, а за нею проголошення незалежності, як це вчинила Москва, може мати негативні наслідки і для самої Індії. Якщо не зупинити агресії Росії та не змусити її повернутися до виконання норм міжнародного права, ефект метелика може спрацювати і на індійських кордонах, де існують тривалі територіальні конфлікти з Китаєм і Пакистаном.
Тим паче що подібна ситуація вже мала місце 1962 року під час кубинської кризи: у той час, як США та СРСР були зайняті власною конфронтацією, у Гімалаях спалахнула жорстка індо-китайська війна. Увагу Вашингтона наразі прикуто до Східної Європи та зосереджено на стримуванні Росії. Це грає на руку Китаю, але аж ніяк не Індії. І її уряду варто про це задуматися.
Адже реальною силою, яка наразі стримує агресивну поведінку Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні, є Сполучені Штати. Індія разом з Японією та Австралією є одними із важливих американських партнерів у регіоні, на яких Штати покладаються у реалізації китайського стримування через Індо-Тихоокеанську стратегію та чотиристоронній формат QUAD. Однак, на відміну від двох інших держав, які зайняли жорстку позицію щодо російської агресії, Індія намагається лавірувати, зважаючи на вразливість власної зовнішньої політики та безпеки.
Крім того, даються взнаки прогалини у діяльності багатьох українських урядів, які протягом тривалих років залишали індійський напрям поза увагою. За тридцять років незалежності індійський прем’єр-міністр (йому належить повнота влади), як і міністр закордонних справ жодного разу не відвідували України. Без послідовного політичного та дипломатичного діалогу годі сподіватися на ту підтримку, якої нам зараз хотілося б мати від Індії.
Інша справа, що кожен день російської агресії призводить до значних жертв серед цивільного населення, руйнування та нищення інфраструктури українських міст, посилюючи ізоляцію Росії та економічний і санкційний тиск з боку західних держав. Індії буде дедалі важче залишатись осторонь усіх цих процесів. З одного боку, йдеться про негативні економічні впливи та загрозу вторинних санкцій для індійських компаній, які продовжуватимуть працювати з російськими компаніями. З іншого — про спроможність Індії, яка прагне стати постійним членом РБ ООН, приймати важкі рішення, коли йдеться про глобальний мир і безпеку.
Поки що цей іспит Індія провалила. Тому що не можна одночасно закликати до миру та потурати тому, хто його порушує.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.