Той, хто спостерігав — навіть перед екраном телевізора — за церемонією вступу на посаду 46-го президента США Джозефа Робінетта Байдена, не міг не помітити, що цього разу традиційне «свято американської демократії» мало гіркий присмак. В око впадала відсутність на велетенській галявині в центрі Вашингтона багатотисячного натовпу прибічників переможця президентських перегонів, не проводилися традиційні бали та парад. Натомість місце інавгурації біля Капітолію було захищене супернадійною суцільною огорожею, а порядок у столиці, на додачу до місцевої поліції та федеральних правоохоронних органів, забезпечували двадцять п’ять тисяч солдатів національної гвардії (що вп’ятеро переважає чисельність американських військ у Афганістані та Іраку). Місто, як і вся країна, ще вочевидь не оговталося від штурму Конгресу правими екстремістами: будівлю було захоплено вперше після 1814 року, періоду англо-американської війни. Напередодні інавгурації у столиці Сполучених Штатів було запроваджено надзвичайний стан, посилених заходів безпеки вжили і в столицях усіх штатів.
Драматичні події 6 січня, що сталися на тлі нового загострення пандемії, істотно ускладнили умови, в яких новий президент і його команда мають розпочинати свою каденцію. За словами самого президента, США мають справу з «чотирма кризами історичних масштабів одночасно»: від COVID-19 та спаду економіки до кліматичних змін і расової несправедливості.
Поза всяким сумнівом, центральне місце серед них займає боротьба з пандемією COVID-19, її санітарними та соціально-економічними наслідками. Такі проблеми стоять перед усіма країнами світу, але саме у США вони набули чи не найбільшої гостроти. По-перше, Сполучені Штати утримують глобальну першість за показником заражень та смертей від COVID-19: у січні кількість жертв пандемії перетнула позначку у 400 тисяч. Незважаючи на початок вакцинації, ситуація, на думку багатьох експертів-епідеміологів, залишається критичною, особливо з огляду на ймовірність швидкого поширення більш заразного британського штаму вірусу. По-друге, мабуть, більше ніж у будь-якій іншій країні, у США пандемія була чинником політичної боротьби. Зокрема, неспроможність адміністрації Дональда Трампа виробити ефективну стратегію боротьби з пандемією стала об’єктом нищівної критики з боку політичних опонентів і ЗМІ, а носіння/неносіння захисної маски — ледь не маркером, який відрізняв прибічників тодішнього президента від прогресистів (з’явився навіть сюжет соціальної реклами, який нагадував американцям, що медична маска — це захисний засіб, а не політичний меседж). До цього слід додати, що наслідки пандемії — і медичні, і економічні — найтяжчі для расово-етнічних меншин та інших вразливих груп населення США.
Відповідно, під час передвиборної кампанії Байден у своїх спробах репрезентувати себе як антитезу Трампу наголошував на своєму досвіді та вмінні долати кризові ситуації — і санітарні, і економічні. Виходячи з уже почутого від нього та його оточення, можна зробити висновок, що новий президент намагатиметься ревізувати чималу частину доробку попередньої адміністрації, забезпечивши проактивну роль держави в управлінні економікою та соціальними процесами.
За кілька днів до інавгурації він представив свій амбітний план боротьби з пандемією та підтримки економіки («План порятунку Америки») вартістю 1,9 трлн дол.: це на 50% більше за програму «економічного стимулювання» адміністрації Барака Обами під час економічної кризи 2008–2009 років. Представляючи свою ініціативу 14 січня, він відзначив два ключових моменти, які вмотивували його пропозицію: «Під загрозою перебуває здоров’я нашої нації. Це потребуватиме коштів, але бездіяльність коштуватиме нам дорожче»; «Під час цієї пандемії мільйони американців не з власної вини втратили гідність і повагу до себе, які дають робота та заробіток. Реальна економіка реально страждає». Хоча раніше американська економіка демонструвала тенденцію до відновлення, після нового витка санітарної кризи ситуація різко погіршилася: за даними Міністерства праці США, на початку нового року було зареєстровано 1,15 мільйонів нових клопотань щодо виплат із безробіття.
Передбачається виділити 400 млрд дол. безпосередньо на боротьбу з пандемією, включно з прискоренням програми вакцинації. Байден пообіцяв за перші 100 днів своєї каденції зробити щеплення 100 мільйонам американців. Пропонується створити у країні мережу центрів вакцинації у спортивних залах шкіл, на стадіонах тощо із залученням Національної гвардії чи Федеральної агенції з управління в надзвичайних ситуаціях. Економічна частина плану включає допомогу урядам штатів та муніципалітетів, здійснення індивідуальних виплат у розмірі 1400 дол. та надання субсидій з догляду за дітьми, підвищення розміру виплат безробітним, запровадження оплачуваних відпусток для робітників.
Загалом на порядку денному президента — програма масових інвестицій в інфраструктуру та «чисту» енергетику (з метою припинення викидів вуглецю в атмосферу до 2050 р.), підвищення мінімальної заробітної платні, реформування систем охорони здоров’я та юстиції, імміграційної політики. Покриття колосальних видатків, пов’язаних із подоланням наслідків пандемії та реалізацією законодавчих ініціатив, планується переважно за рахунок підвищення податків на корпорації і заможних американців (на суму 2 трлн дол.).
Наразі складається враження, що, практично, ніщо не може завадити реалізації задумів Байдена: після несподіваного успіху в штаті Джорджія демократи мають більшість в обох палатах Конгресу США. Втім, вона незначна у Палаті представників, а ситуація в Сенаті — ще складніша. Тут демократи, які мають 50 мандатів, можуть розраховувати на вирішальний голос віце-президентки США Камали Гарріс, яка за конституцією США, є головою Сенату. Однак проходження будь-якого серйозного законопроєкту в Сенаті реально потребує більшості в 60 голосів, оскільки саме стільки необхідно для припинення тактики нескінченного затягування дебатів, до якого можуть вдатися опоненти (так зване флібустьєрство). Байден стоїть перед дилемою: реалізовувати свої законодавчі ініціативи, спираючись виключно на перевагу Демократичної партії та використовуючи процедурну гру, чи задіяти свою здібність досягати компромісу з політичними супротивниками.
Останнє видається можливим, але малоймовірним, бодай з огляду на масштаби та зміст заходів у рамках його законодавчих ініціатив (на додачу до 4 трлн дол., раніше виділених Конгресом для подолання кризи), які вже викликають критику республіканців і можуть спровокувати новий раунд дискусії щодо астрономічного дефіциту федерального бюджету.
Становище Байдена може ускладнитися ще більше через плановану другу фазу імпічменту Трампа — суд у Сенаті. Його деталі наразі активно обговорюються, але досить важко уявити собі обставини, які б примусили демократичне керівництво Конгресу відмовитися від цієї ідеї, попри переважно теоретичні шанси схилити на свій бік сенаторів-республіканців (без їхніх голосів неможливо отримати більшість у 67 сенаторів, необхідну для імпічменту). Залишимо за рамками аргументи на користь імпічменту чи іншої форми судового переслідування Трампа: його долю, включно із забороною обіймати відповідальні посади в країні, яка потребує окремого голосування навіть у разі імпічменту, вирішуватимуть члени Сенату. Тим часом заслуговує уваги думка, що продовження процедури імпічменту не тільки може сприяти створенню «ще отруйнішої політичної атмосфери», а й суперечитиме бажанню Байдена, щоби законодавча гілка влади зразу після його вступу на посаду зосередилася виключно на реалізації пріоритетних завдань нового президента.
Задля досягнення швидких результатів він має намір з першого дня свого перебування при владі здійснити справжній політичний «бліцкриг», видавши впродовж десяти днів після інавгурації кілька десятків президентських указів, які не потребують погодження з Конгресом (цим конституційним, але досить контроверсійним методом часто користувались як Б.Обама, так і Д.Трамп). Перші з указів, які Байден має намір підписати в Білому домі відразу після завершення інавгурації, передбачатимуть повернення США до Паризької угоди з кліматичних змін, скасування заборони відвідувати США громадянам деяких мусульманських країн, зобов’язання носити маски у федеральних урядових будівлях, подовження дії обмежень під час пандемії на виселення з домівок через заборгованість та мораторію на виплати за кредитами для навчання у вишах. Плануються також негайні заходи для боротьби з коронавірусом, надання допомоги родинам робітників, які найбільше постраждали під час пандемії, реформи системи кримінальної юстиції, забезпечення расової рівності, кліматичних змін, імміграційного законодавства та доступу до медичного обслуговування; крім того, у планах — зупинити будівництво захисних споруд на кордоні з Мексикою, запустити ініціативу «Купуй американське».
Таким чином, на мою думку, нова адміністрація намагається вирішити кілька завдань одночасно: скасувати заходи попереднього уряду, які вона вважає токсичними, і тим самим показати, що в місті з’явився новий «шериф»; виконати частину передвиборних обіцянок і зробити кроки назустріч тим групам населення США, які забезпечили перемогу Байдену; запропонувати ініціативи в інтересах усього американського суспільства в період пандемії.
На останнє варто звернути особливу увагу, оскільки каденція нового очільника США розпочинається в умовах крайньої поляризації американського суспільства, його болісної адаптації до радикальних змін, що відбуваються, практично, в усіх сферах життя країни, причому деякі з них (наприклад, демографічні) мають незворотний характер. Їх адекватно відбиває склад нового кабінету, представленість жінок у якому — найвища в історії США, а за кількістю представників меншин він поступається тільки уряду Білла Клінтона.
Ці зміни та хаотичне (а почасти — відверто безвідповідальне правління Трампа) дали можливість демократам і їхньому лідеру сформувати коаліцію, яка дозволила перемогти на президентських виборах, але й зумовили її крихкість. Для переможців залишається нагальною проблема розширення електоральної підтримки з боку білих робітників, незалежних виборців та іспаномовних. Цього не досягти, не продемонструвавши, що можна забезпечити економічне зростання і добробут американців за рахунок інших методів, ніж ті, які застосовував його попередник (не слід забувати, що до початку пандемії економіка США розвивалася доволі динамічно).
Я вже писав у ZN.UA, що більшість американців сприйняли перемогу Байдена як повернення до нормальності, пристойності та передбачуваності. Майже 70% їх позитивно оцінили його поведінку під час перехідного періоду. Водночас опитування, проведене на початку січня газетою Washington Post і телекомпанією ABC, засвідчило доволі невисокі очікування американського загалу від президентства Байдена: 50% американців висловили сумніви в його здатності ухвалювати правильні рішення щодо майбутнього країни, приблизно таким самим був рівень сподівань досягти прогресу в боротьбі з пандемією, расовою нерівністю та глобальним потеплінням, у відновленні економіки та престижу США у світі.
Цілком очікувано найбільшим був ентузіазм прибічників демократів і набагато меншим — республіканців та незалежних, причому розрив сягає вражаючих пропорцій, нагадуючи про результати голосування в листопаді: позитивне ставлення до лідерських здібностей Байдена висловили 89% опитаних демократів, а показники для незалежних і республіканців становили всього 43 і 12%, відповідно. Так само 7 із 10 республіканців переконані, що вибори відбулися нелегітимно (6 із 10 американців дотримуються протилежної думки). Це свідчить про те, що «страшилки» Трампа і його оточення про масові порушення виборчого законодавства глибоко вкоренилися у свідомості його прибічників, попри відсутність будь-яких доказів на підтвердження цих фейків і загальнонаціональний шок від штурму Конгресу під прапорами, на яких було написано «Вкрадені вибори». Відтак, заклик до «єдності нації і загоєння її ран», який став однією з провідних тем інавгураційної промови Байдена, вкрай актуальний, однак досягнення проголошеної мети, відверто кажучи, наразі видається трохи проблематичним і вимагатиме від нової адміністрації політичних надзусиль — без права на помилки, які можуть спричинити подальше підвищення градуса суспільних суперечностей.
Очевидно, в новій адміністрації свідомі того, в якій надскладній ситуації доводиться їй розпочинати свою діяльність: розвиток подій може піти як за позитивним сценарієм — за умови успіху програми вакцинації та відновлення економічного зростання завдяки запропонованим стимулам, — так і за сценарієм фільму катастроф під впливом таких чинників, як поява нових форм вірусу і початок глобальної рецесії. До чинників, які здатні додатково ускладнити життя нової адміністрації, слід також зарахувати можливе виникнення міжнародної кризи (наприклад, навколо ядерної програми Ірану), що потребуватиме швидкого й переконливого реагування.
Гадаю, в найближчій перспективі можна очікувати випробування команди Байдена на міцність у сфері міграції: за наявною інформацією, в Центральній Америці вже формуються «каравани» мігрантів, які, за їхніми словами, «розраховують на розуміння» нового лідера США, оскільки вже з’явилися відомості, що в середу Байден представить план перегляду імміграційної політики, який включатиме перспективу отримання американського громадянства для 11 мільйонів нелегальних мігрантів та розширення прийому шукачів притулку.
Так чи інакше, навіть за сприятливого розвитку подій, вікно можливостей для адміністрації не надто широке. Потрібні помітні успіхи, адже за два роки — проміжні вибори, результати яких можуть створити у Вашингтоні іншу політичну реальність. Від рівня ефективності адміністрації Байдена, її здатності утриматися на центристських позиціях і діяти поза рамками партійної ідеології також залежить, чи триватиме вплив чарів «трампізму» на чималу частину американського суспільства.
Детальніше про церемонію інавгурації читайте в спецтемі ZN.UA.
Більше статей Олега Шамшура читайте за посиланням.