Інтенсивність ядерних і ракетних випробувань КНДР упродовж 2016 р. зробила цю тему однією з ключових у проблематиці безпеки в Східній Азії, відсунувши на другий план решту питань.
У тому числі - і взаємодії між двома найпотужнішими державами в регіоні, Японією та КНР. Хоча, як відомо, саме відносини між ключовими гравцями визначають параметри системи міжнародних відносин. А тому нехтувати відносинами між Токіо і Пекіном не просто недоцільно, а й небезпечно.
Замість прологу
Новий, 2016 рік Японія і КНР святкували обміном цікавими заявами. У січні японське МЗС повідомило Пекін, що у разі необхідності Токіо залучатиме кораблі Морських сил самооборони (ВМФ Японії) для протидії заходу китайських суден у територіальні води навколо спірних із КНР островів Сенкаку/Даоюйдао у Східнокитайському морі. Причиною такої заяви стало те, що в грудні 2015 р. китайський човен берегової охорони вперше зайшов у територіальні води навколо згаданих островів. МЗС КНР відповіло на цю заяву декларацією про готовність вирішувати всі суперечності шляхом діалогу. Тим часом англомовне проурядове китайське видання The Global Times попередило, що поява військових кораблів Японії біля спірних островів примусить і КНР послати туди свій ВМФ.
Зауважимо, що на початок року відносини між двома країнами перебували чи не в найкращому стані за останні п'ять років. Це було результатом зусиль, яких сторони доклали упродовж 2014-
2015 рр. до зниження градусу суперечностей, насамперед підписавши в листопаді 2014 р. спільну декларацію з 4 пунктів. У цьому документі Японія і КНР визнали взаємну користь двосторонніх відносин стратегічного характеру, наявність суперечностей щодо спірних островів Східнокитайського моря, і при цьому зобов'язалися не робити різких кроків, які могли б зашкодити двостороннім відносинам. Тому, незважаючи на обмін заявами щодо островів Сенкаку/Даоюйдао на початку січня, сторони з оптимізмом ввійшли у 2016 рік.
Зміщення уваги Японії на південь
Паралельно з певною стабілізацією і нормалізацією відносин із Японією, впродовж двох останніх років Пекін продовжував активну політику зі встановлення домінування в Південнокитайському морі, створюючи штучні острови з їх наступною мілітаризацією. Це, своєю чергою, стало турбувати офіційний Токіо, адже свобода мореплавства в акваторії цього моря - запорука нормального функціонування японської економіки, яка залежить від імпорту сировини та експорту готової продукції. Як наслідок, виходячи з геостратегічних імперативів, Японія почала дедалі більше втягуватися в територіальні суперечки в Південнокитайському морі.
Перш за все, офіційний Токіо обрав стратегію посилення потенціалу держав Південно-Східної Азії у протидії агресивній політиці КНР. На практиці це полягало в передачі човнів берегової охорони Філіппінам та В'єтнаму, що значно поступалися в цьому плані КНР. Саме цей клас кораблів Пекін дуже часто використовує у своєму варіанті "гібридної війни", - масштабна присутність кораблів берегової охорони разом із рибалками нерідко дає можливість КНР не просто підтверджувати свої претензії, а й встановлювати контроль над спірними островами. Тому спочатку Японія вирішила передати Філіппінам 10 човнів (завдовжки 44 м), оскільки Маніла є найслабшою, а отже і найбільш уразливою в протистоянні з КНР.
У лютому стало відомо, що Токіо і Маніла домовилися про передачу в оренду Філіппінам 5 літаків ТС-90. Це дозволило б Манілі краще моніторити ситуацію в районі спірних островів Спратлі і навколо мілководдя Скарборо. У відповідь очільник МЗС КНР Ван І заявив, що не плекає особливого оптимізму щодо можливості зміцнення відносин із дволикою Японією. За його словами, з одного боку, лідери Японії говорять приємні речі, а з іншого - намагаються створити проблеми для КНР за першої-ліпшої нагоди. Саме китайське зовнішньополітичне відомство нагадало Японії, що вона не є учасницею територіальних суперечок у Південнокитайському морі. На це секретар уряду Японії Йошіхіде Суга заявив, що Токіо уважно збирає й аналізує інформацію про діяльність КНР у Південнокитайському морі. Так само, на його думку, всі країни АСЕАН прагнуть підтримувати свободу мореплавства у Південнокитайському морі.
Після цього, 3 квітня, японський підводний човен та два есмінці завітали на базу Субік Бей на Філіппінах. Цікаво, що підводні човни Японії не заходили в порти Філіппін останні 15 років! Метою, за даними урядового джерела, було продемонструвати присутність Японії в регіоні. Потім ескадра вирушила до в'єтнамського стратегічного порту Камрань. Усе це відбувалося на тлі стурбованості, що Пекін розпочне перетворення мілководдя Скарборо на штучний острів із подальшим розміщенням там ударних ракетних комплексів, систем ППО і човнів ВМФ, що створило б безпосередню загрозу Філіппінам. Наслідком таких кроків із боку Токіо стало те, що 30 квітня, під час зустрічі очільників МЗС КНР і Японії, Ван І заявив, що нормальні відносини між Пекіном і Токіо можуть бути лише у тому разі, якщо Японія перестане розігрувати карту китайської загрози. Однак, незважаючи на такі ультиматуми, Японія вирішила продовжувати політику посилення потенціалу країн ПСА з протидії ревізіоністській політиці КНР, - саме це було однією з основних ідей міністра оборони Японії Джена Накатані під час щорічного Шангрі-Ла діалогу з питань безпеки в Сінгапурі на початку червня.
Не сприяли взаємній довірі між Токіо та Пекіном і навчання Малабар-2016, з участю США, Індії та Японії, які відбулися 7-15 червня у Філіппінському морі. Річ у тому, що Японія на постійній основі приєдналася до цих навчань лише у 2015 р. Зазвичай ці навчання проводяться у Бенгальській затоці. Нинішнього ж року нове місце проведення чітко сигналізувало Пекіну, що ситуація в сусідніх Південнокитайському та Східнокитайському морях становить для цих трьох країн особливий інтерес.
Врешті-решт, 12 липня Арбітражний суд у Гаазі за позовом Філіппін чітко визнав, що претензії КНР на 90% акваторії Південнокитайського моря не мають під собою жодних юридичних підстав. Як повідомив керівник МЗС Японії Фуміо Кішіда, рішення Арбітражного суду є остаточним і юридично обов'язковим. Так само й Сіндзо Абе 15 липня в Монголії на саміті Європа-Азія заявив китайському візаві Лі Кецяну, що приписи міжнародного права слід поважати. Паралельно під час зустрічі прем'єр-міністра Абе з колегою із СРВ Нгуєн Суан Фуком обидва чітко наголосили на тому, що рішення Арбітражного суду є обов'язковим. На це прем'єр-міністр КНР заявив, що Японія має перестати втручатися у справи Південнокитайського моря та роздувати загрозу з боку КНР.
Тим часом міноборони Японії вирішило посилити моніторинг ситуації у Східнокитайському морі після рішення Арбітражного суду, побоюючись провокацій із боку КНР. Тим більше що для такого кроку були причини: 8 червня за 38 км від спірних островів Сенкаку/Даоюйдао пройшов китайський есмінець Type 052C. Це викликало протести з боку Японії, адже чи не вперше китайське військове судно пройшло так близько від спірних островів.
Асиметрична відповідь КНР
Як з'ясувалося, Японія недарма вирішила посилити увагу в районі Східнокитайського моря. 6 серпня 230 (!) риболовецьких суден та кораблів берегової охорони КНР зайшли у територіальні води навколо спірних із Японією островів. Одночасно з цим КНР проводила навчання ВМФ у Східнокитайському морі. Участь у них, за даними китайських ЗМІ, брали до 300 кораблів, у тому числі найсучасніший есмінець Type 052D, корвет Type 056A і підводний човен класу Кіло. Навчання включали стрільби ракетами, а основною їх метою було відпрацювання ведення війни, яка ґрунтується на широкому використанні інформації та масиву даних. Фактично, ці дві події можна вважати єдиними навчаннями, адже 300 кораблів, про які писали ЗМІ КНР, можна було б отримати, лише рахуючи разом військові судна і гібридну флотилію навколо спірних островів Сенкаку/Даоюйдао.
Все це примусило Фуміо Кішіду під час зустрічі з послом КНР заявити, що відносини значно погіршуються. КНР, за його словами, має припинити провокації і вивести з територіальних вод свої судна. Джерела в уряді Японії робили припущення, що такі масштабні провокації КНР є спробою продемонструвати незадоволення Піднебесної траєкторією регіональної політики Токіо. Тоді ж Японія починає переговори з Філіппінами щодо можливості передачі двох великих суден берегової охорони (90 метрів завдовжки), на додачу до 10 менших човнів, про згоду передати які йшлося вище. А вже через тиждень Японія передала перший із цих 10 човнів берегової охорони Філіппінам.
Таким чином, можна сказати, що КНР обрала саме Східнокитайське море, аби продемонструвати у військовий спосіб усьому світові своє незадоволення рішенням Арбітражного суду за позовом Філіппін. Широкомасштабні навчання ВМФ КНР у серпні можна розглядати як сигнал безпосередньо Японії про те, що дії Токіо дуже не подобаються офіційному Пекіну. Зі свого боку, Японія, фактично, продовжила обрану політику опосередкованої підтримки країн ПСА у протистоянні з КНР за спірні острови Південнокитайського моря.
Однак, як з'ясувалося, серпень приготував іще два сюрпризи. 14 серпня стало відомо, що Японія планує до 2023 р. розробити нову ракету "суша-море" (фактично, йдеться про протикорабельну ракету) з радіусом дії 300 км на заміну існуючій ракеті Type 88 із радіусом дії 200 км. Розміщення цієї ракети на островах Рюкю дозволить покривати, в тому числі, і спірні острови Сенкаку/Даоюйдао. Це дасть можливість створити необхідний ефект стримування, ускладнивши для КНР можливість захопити ці острови. Такий крок, своєю чергою, є лише частиною нової військової доктрини Японії, про яку Reuters повідомило у грудні 2015 р.
Наприкінці серпня японські видання оприлюднили ще одну сенсацію. Виявляється, ще в червні китайський посол Ченг Йонхуа під час зустрічі з представниками вищого політичного керівництва Японії чітко заявив, що активне залучення Японії у територіальні суперечки в Південнокитайському морі є для китайського уряду "червоною лінією". У разі ж відмови Токіо брати інтереси Пекіна до уваги його відповідь, за словами посла, може бути, в тому числі, і військовою.
Цікаво, що такий гарячий серпень у відносинах між Японією і КНР не завадив проведенню зустрічі між Сі Цзиньпіном і Сіндзо Абе на полях саміту G20 у Ханчжоу. Адже зазвичай відмова проводити зустрічі на найвищому рівні є одним із улюблених способів Пекіна сигналізувати своє незадоволення політикою Токіо. Більше того, Сі Цзиньпін висловив переконання, що дві країни мають відсунути свої суперечності і повернути відносини знову в позитивне русло. В тому ж ключі звучали й публічні заяви Сіндзо Абе під час зустрічі. Окрім того, сторони повідомили, що вони вирішили прискорити створення механізму комунікації (гарячої лінії) між військовими відомствами для запобігання ескалації ситуації у разі гіпотетичного військового інциденту.
Однак така готовність Японії і КНР продовжувати діалог, чітко визнаючи наявність суперечностей, не примусила Токіо відмовитися від ідеї активної політики у Південнокитайському морі. 15 вересня новий міністр оборони Японії Томомі Інада, виступаючи у вашингтонському аналітичному центрі СSIS, зробила власну сенсаційну заяву! Вона заявила, що Токіо має намір проводити тренувальні патрулювання із ВМФ США у Південнокитайському морі, а також багатосторонні і двосторонні навчання з прибережними державами. Таким чином, можна сказати, що Японія перейшла "червону лінію", про яку в червні говорив посол КНР у Токіо. 29 вересня міністерство оборони КНР заявило, що плани Японії проводити спільні навчальні патрулювання зі США в Південнокитайському морі є великою помилкою. Відтак, китайські військові не будуть просто дивитися на цю ситуацію.
Назад у майбутнє
Наскільки можна зрозуміти, за останні 9 місяців відносини Японії і КНР знову ввійшли у фазу активного протистояння на рівні як риторики, так і військового будівництва й маневрування. Більше того, географічні масштаби цієї регіональної "Великої Гри" розширилися: на додачу до давньої територіальної суперечки навколо островів Сенкаку/Даоюйдао у Східнокитайському морі, суперечності дедалі більше почали стосуватися й ситуації в Південнокитайському морі. Як наслідок, геополітичний розлом між КНР і Японією охоплює на сьогодні більшу частину Східної Азії.
З іншого боку, певного оптимізму додає той факт, що сторони обирають формулу "погоджуватися, не погоджуючись", як продемонструвала зустріч між Сіндзо Абе та Сі Цзиньпіном у вересні. Тобто сторони, визнаючи взаємні суперечності і їх тривалий характер, усе ж не згортають діалог повністю, а, навпаки, намагаються створити механізми запобігання небажаній ескалації у разі інциденту. Однак лише майбутні кроки сторін зможуть чітко показати, наскільки КНР і Японія готові надати керованого характеру регіональній конфронтації, що набирає обертів.