Дата виходу Великої Британії з Європейського Союзу - 31 жовтня - невблаганно наближається, але впевненості в тому, що саме цього дня країна залишить об'єднання, немає ні в самій Британії, ні в Брюсселі.
Глибокий розкол у британському суспільстві, викликаний Брекзитом, робить малоймовірним досягнення компромісу щодо умов виходу з ЄС у парламенті - адже представлені там політичні сили жорстко обстоюють по суті взаємовиключні позиції. У свою чергу Євросоюз побоюється, що будь-які домовленості не матимуть широкої підтримки в Лондоні, і тому вважає за краще займати вичікувальну позицію, віддаючи ініціативу британській стороні. Та тільки це нескінченне перетягування каната вже давно відбувається в умовах цейтноту, коли для тривалої позиційної боротьби та політичних торгів із другорядних питань часу немає.
Ось і події останніх днів укотре продемонстрували марність надій на прорив у погодженні умов виходу. Формально запропонований прем'єр-міністром Борисом Джонсоном план було погоджено з Брюсселем, і його положення доповнили досягнуті раніше домовленості між Британією і ЄС. Але і лідери країн Євросоюзу, що зібралися наприкінці минулого тижня в Брюсселі, і представники Європарламенту, який має ратифікувати угоду про вихід, щоб вона набула чинності, чекали результату голосування щодо угоди в британському парламенті. Яке рішення ухвалять британські законодавці, передбачити було неможливо, тож європейці не хотіли втягуватися в британську політичну боротьбу і впливати на парламентський баланс сил, що постійно змінюється.
Тому битву з опозицією Джонсону довелося вести наодинці, без підтримки з боку Євросоюзу. І прем'єр програв. Спочатку уряд розраховував винести нову угоду з ЄС на голосування 19 жовтня, однак опозиція завдала випереджувального удару: їй вдалося провести рішення, яке зобов'язує прем'єра звернутися до Брюсселя з проханням про чергове відтермінування виходу з об'єднання. Вимога ґрунтується на ухваленому 9 вересня законі, який передбачає, серед іншого, перенесення дати виходу на 31 січня 2020 року. Оцінивши настрої в парламенті, уряд ухвалив рішення перенести голосування щодо угоди про вихід на понеділок, 21 жовтня. Але провалився й цей план: спікер Палати громад Джон Беркоу відмовився виносити угоду на голосування, посилаючись на, без перебільшення, прадавнє, датоване ще XVII століттям, положення про парламентську процедуру, згідно з якою законопроект не може розглядатися повторно на одній і тій самій сесії, якщо до нього не внесено істотних доповнень чи поправок. Востаннє Джонсон намагався заручитися підтримкою законодавців при голосуванні за свій план виходу з ЄС до кінця жовтня у вівторок, але ті знову провалили його проект.
Тепер перенесення терміну виходу видається неминучим. Хоча прем'єр і далі категорично наполягає на необхідності завершити процедуру виходу з ЄС 31 жовтня поточного року, теоретичні шанси Джонсона домогтися свого мізерні. Судячи з результатів голосування у вівторок, навіть частина його прихильників змирилася з неминучістю ще одного перенесення Брекзиту. На континенті також майже затихли голоси противників перенесення дати виходу Великої Британії з ЄС. Із цим згоден і голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, який іще кілька днів тому заявив, що вважає нову угоду достатньою умовою для завершення Брекзиту і не бачить сенсу в іще одному перенесенні його дати. Голова Європейської Ради Дональд Туск уже говорить про новий термін як про вирішене питання, і в більшості європейських столиць натякають, що готові підтримати прохання британського парламенту і відсунути вихід на 31 січня майбутнього року.
Опозиція може торжествувати - прем'єра знову розгромлено і принижено. Та тільки головна проблема Британії залишається нерозв'язаною. Єдина угода, яку мають на сьогодні британські й європейські політики, - погоджений Джонсоном план. І, як показали останні дні, відтермінування не стане гарантією схвалення угоди парламентом. Так, на боці Джонсона в цілому позитивна динаміка зміни позиції законодавців: умови нової угоди (в основу якої покладено план прем'єра) влаштовують абсолютну більшість депутатів від Консервативної партії. Негайний вихід з митного союзу з ЄС і початок переговорів щодо зони вільної торгівлі з континентальними партнерами, а також положення про те, що Північна Ірландія юридично залишиться в єдиному британському митному просторі (що зберігає формальний суверенітет Лондона над регіоном), - усі ці умови консолідували навколо прем'єра не тільки чинних членів його фракції, а й майже два десятки колишніх консерваторів (у тому числі й тих, кого Джонсон вигнав з фракції після нещодавніх голосувань проти його позиції щодо Брекзиту), які нині мають у парламенті статус незалежних.
Однак нове відтермінування може підірвати міцніючу базу прем'єра парламенті. Так, за угоду мали намір голосувати кілька лейбористів і незалежних депутатів. Ідеться не про євроскептиків, задоволених послідовним курсом прем'єра на вихід з-під контролю Брюсселя. Мотивом для цих депутатів є побоювання щодо виходу без угоди - те, як жорстко Джонсон обстоює дату виходу, переконало їх, що прем'єр готовий і до такого сценарію. Тепер швидкий вихід не висить дамокловим мечем над країною, і в цих мимовільних прихильників прем'єра знову з'явився час розбирати угоду по суті. Натомість нікуди не поділася проблема з формальними союзниками консерваторів у парламенті - північноірландською Демократичною юніоністською партією. Юніоністи ще минулого тижня заявили, що не підтримають угоди, - лідер партійної фракції в британському парламенті Джеффрі Дональдсон навіть припустив, що вони проголосують проти. Позиція юніоністів пояснюється саме змістом плану Джонсона, точніше новими умовами для Північної Ірландії. Річ у тому, що хоча юридично угода підтверджує повний суверенітет Лондона, фактично в Північній Ірландії дотримуватимуться правил і тарифів Євросоюзу.
Будь-які зміни в митному регулюванні узгоджуватимуться спільною комісією ЄС і Британії, що забезпечить Брюсселю контроль над процесом. Після завершення чотирирічного перехідного періоду зміна режиму може відбутися, якщо так вирішить північноірландська Асамблея - регіональний парламент. Проблема в тому, що цей орган надто залежний від політичного протистояння між юніоністами (прихильниками єдності Великої Британії) і республіканцями (ірландськими націоналістами, найбільш радикальні з яких виступають за приєднання до Ірландії). Через це протистояння робота Асамблеї часто й надовго блокувалася - регіональний парламент був паралізований добру третину своєї двадцятилітньої історії.
Юніоністи побоюються, що їхні опоненти використовуватимуть механізм продовження особливого митного режиму в політичних цілях, для тиску на Лондон. Для цього республіканцям навіть не потрібна більшість у регіональному парламенті, механізм її роботи передбачає міжобщинний консенсус, і, щоб заблокувати роботу Асамблеї, одній зі сторін достатньо просто відмовитися від участі в її діяльності. Угода з ЄС передбачає автоматичне продовження тимчасового режиму, якщо регіональний парламент не ухвалить іншого рішення. Водночас сам режим видається Демократичній юніоністській партії неприйнятним. Адже очевидним є фактичне порушення суверенітету - встановлення митного кордону в Ірландському морі відбудеться, а це стане ударом по єдності Великої Британії та по позиціях лоялістів в Ольстері. Те, що таке становище може затягтися на невизначений час, перетворює запропонований режим на інструмент розколу, проти якого юніоністи виступають категорично.
Те, що у британських регіонах питання Брекзиту спровокувало справжню кризу (поки в Лондоні не могли дійти згоди щодо умов виходу), підтверджує не тільки приклад Північної Ірландії. Ще одна небезпека, яку не може проігнорувати Лондон, пов'язана з позицією керівництва шотландського уряду. Шотландські націоналісти нарешті відкрито позначили свою позицію щодо нового референдуму про незалежність: лідерка Шотландської національної партії і голова шотландського уряду Нікола Стерджен заявила, що жителі регіону отримають право висловитися про майбутній статус Шотландії наступного року. І сама Стерджен, і очолювана нею партія послідовно виступають за незалежність від Лондона. Однак після 2016 року керівництво регіону утримувалося від публічних висловлювань із цього питання, що було результатом домовленостей з колишньою британською прем'єркою Терезою Мей.
Ні Стерджен, ні її однопартійці не приховують: їхні нинішні заяви прямо пов'язані з Брекзитом. Шотландія голосувала на референдумі 2016 року проти виходу з ЄС, і, згідно з опитуваннями громадської думки, відтоді противників Брекзиту в регіоні побільшало. Підтримка незалежності серед жителів Шотландії також зросла, але вона має умовний характер - багато хто ставить свою позицію в залежність від результату Брекзиту. Адже регіон економічно пов'язаний з континентом більше, ніж будь-яка інша частина Великої Британії, і негативний соціально-економічний ефект виходу тут відчуватиметься сильніше. Очевидно, що правлячі націоналісти рівною мірою звертатимуться до цих двох ключових для регіональної політики питань: про незалежність і про членство в ЄС. Адже така позиція лише зміцнить електоральні можливості партії. Але вихід Британії з ЄС, особливо якщо він відбудеться без угоди (а отже з найтяжчими економічними наслідками), поза сумнівом, посилить сепаратистські настрої і зробить конфронтацію щодо питання про новий шотландський референдум (Джонсон послідовно виступає проти такого розвитку подій) найгострішим питанням на порядку денному британської політики.
Сьогодні в Джонсона залишився єдиний козир - дострокові вибори. Після невдалих голосувань прем'єр провів переговори з цього питання з лідером офіційної опозиції - лейбористом Джеремі Корбіном. Хоча ці переговори не принесли поки що результату, та й серед консерваторів не особливо підтримують ідею перевиборів (усі пам'ятають, як нещодавно на подібному маневрі спіткнулася Тереза Мей, втративши більшість у парламенті), вибір прем'єра, швидше за все, визначить його схильність до вирішення проблем "кавалерійським наскоком". Отже, у країни є всі шанси замість пошуку компромісу щодо Брекзиту втягнутися у передвиборну боротьбу до кінця року. Джонсон сподівається, що йому вдасться вийти переможцем і отримати слухняний парламент, - достатня умова, щоб у підсумку прийняти власний план. Але що буде, якщо він програє? У Британії знову буде занадто мало часу - лише місяць - для вирішення поки що непід'ємної проблеми. А конфлікти, спровоковані Брекзитом, уже перейшли в гостру фазу, і на їх тлі зволікання з виходом з ЄС стає не просто небажаним - воно стає небезпечним. Адже щоб "витягнути" одночасно і Брекзит, і кризи масштабу північноірландської та шотландської, британському уряду просто забракне ресурсів - політичних, електоральних, фінансових. І тому якнайшвидше завершення епопеї Брекзиту стає для Лондона питанням виживання.