Дата виходу Великої Британії з Європейського Союзу - 31 жовтня - невблаганно наближається, але впевнености в тому, що саме цього дня країна залишить об'єднання, немає ні в самій Британії, ні в Брюсселі. Глибокий розкол у британському суспільстві, спричинений Брекзитом, робить малоймовірним досягнення компромісу щодо умов виходу з ЄС у парламенті - адже представлені там політичні сили жорстко обстоюють, по суті, взаємовиключні позиції. У свою чергу Євросоюз побоюється, що будь-які домовленості не матимуть широкої підтримки в Лондоні, і тому вважає за краще зберігати вичікувальну позицію, віддаючи ініціятиву британській стороні. А тим часом це нескінченне перетягування каната вже давно відбувається в умовах цейтноту, коли для тривалої позиційної боротьби та політичних торгів з другорядних питань часу немає.
Ось і події останніх днів уже вкотре продемонстрували марність надій на прорив у погодженні умов виходу. Формально запропонований прем'єр-міністром Борисом Джонсоном план був погоджений з Брюсселем, і його положення доповнили досягнуті раніше домовленості між Британією та ЄС. Але і лідери країн Євросоюзу, які зібралися наприкінці минулого тижня в Брюсселі, і представники Європарламенту, який мав ратифікувати угоду про вихід, щоб вона набула чинности, напевно, чекають результату голосування щодо угоди в британському парламенті. Яке рішення ухвалять британські законодавці, наперед сказати не можна, і тому європейці не хочуть втягуватися в британську політичну боротьбу і впливати на мінливий парламентський баланс сил.
Тому чергову битву з опозицією Джонсону доводиться вести самому, без істотної підтримки з боку Євросоюзу. І перший бій прем'єр програв. Уряд розраховував винести нову угоду з ЄС на голосування в суботу, однак опозиція завдала превентивного удару: їй вдалося провести рішення, яке зобов'язує прем'єра звернутися до Брюсселя з проханням про чергове відтермінування виходу з об'єднання. Вимога спирається на ухвалений 9 вересня закон, що передбачає, серед іншого, перенесення дати виходу на 31 січня 2020 року. Оцінивши настрої в парламенті, уряд ухвалив рішення перенести голосування щодо угоди про вихід на понеділок.
Однак Джонсон не залишив демарш опозиції без відповіді. Прем'єр продовжує категорично наполягати на завершенні процедури виходу з ЄС 31 жовтня поточного року, і цю позицію він здавати не має наміру. Навздогін до листа, де викладено вимогу парламенту перенести дату виходу, Джонсон надіслав у Брюссель іще одного офіційного листа, в якому наголошує, що його уряд виступає категорично проти подовження процедури Брекзиту. Щоправда, крок прем'єра увінчався успіхом лише частково. Його позицію повністю підтримав голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, котрий заявив, що вважає нову угоду достатньою умовою для завершення Брекзиту і не бачить сенсу в іще одному перенесенні його дати. Також проти подовження строку виступив французький президент Еммануель Макрон.
Однак інші європейські лідери не були аж такими категоричними. Так, і голова Європейської Ради Дональд Туск, і німецька канцлерка Ангела Меркель допускають можливість погодження нової дати виходу - в разі, якщо в британському парламенті угода не пройде і для уточнення її положень знадобиться додатковий час. Про перенесення дати виходу говорять і в Європарламенті. Хоча його депутати готові проголосувати вже в найближчий четвер - за умови, що на той момент угоду підтримають британські законодавці. Але такий сценарій у Європарламенті вважають малоймовірним. До того ж поточна сесія завершується цього тижня, і, на думку представника Європарламенту з питань Брекзиту Гі Верхофстадта, більш імовірним стане розгляд питання під час наступної сесії, у середині листопада. Тоді йтиметься не про тривале відтермінування з політичних причин, а про технічне відтермінування на час, потрібний для завершення формальних процедур.
Проблема в тому, що гарантій схвалення угоди парламентом Джонсон справді не має - навіть попри позитивну в цілому динаміку зміни позицій законодавців. На руку Джонсону грає те, що умови нової угоди (в основу якої покладено план прем'єра) влаштовують абсолютну більшість депутатів від Консервативної партії. Негайний вихід з митного союзу з ЄС і початок переговорів щодо зони вільної торгівлі з континентальними партнерами, а також положення про те, що Північна Ірландія юридично залишиться в єдиному британському митному просторі (що зберігає формальний суверенітет Лондона над регіоном), - усі ці умови консолідували навколо прем'єра не тільки чинних членів його фракції, а й майже два десятки колишніх консерваторів (у тому числі й тих, кого Джонсон вигнав з фракції після нещодавніх голосувань проти його позиції щодо Брекзиту), які нині мають у парламенті статус незалежних. Окрім того, за угоду мають намір голосувати ще й кілька лейбористів і незалежних депутатів. У цьому разі йдеться не про євроскептиків, задоволених послідовним курсом прем'єра на вихід з-під контролю Брюсселя. Мотивом для цих депутатів є побоювання щодо виходу без угоди: те, як жорстко Джонсон обстоює дату виходу, переконало їх, що прем'єр готовий і до такого сценарію.
Але не обійшлося й без втрат для уряду. Найсерйознішим ударом для Джонсона може стати позиція формальних союзників консерваторів у парламенті - північноірландської Демократичної юніоністської партії. Юніоністи не просто не підтримають угоди - лідер партійної фракції у британському парламенті Джеффрі Дональдсон припустив, що вони проголосують проти. Для юніоністів каменем спотикання є нові умови для Північної Ірландії. Річ у тому, що хоча юридично угода підтверджує повний суверенітет Лондона, фактично в Північній Ірландії дотримуватимуться правил і тарифів Євросоюзу.
Будь-які зміни в митному регулюванні узгоджуватимуться спільною комісією ЄС і Британії, що забезпечить Брюсселю контроль над процесом. Після завершення чотирирічного перехідного періоду зміна режиму може відбутися, якщо так вирішить північноірландська Асамблея - регіональний парламент. Проблема в тому, що цей орган надто залежний від політичного протистояння між юніоністами (прибічниками єдности Великої Британії) і республіканцями (ірландськими націоналістами, найбільш радикальні з яких виступають за приєднання до Ірландії). Через це протистояння робота Асамблеї часто й надовго блокувалася - парламент був паралізований добру третину своєї двадцятирічної історії.
Юніоністи побоюються, що їхні опоненти використовуватимуть механізм подовження особливого митного режиму в політичних цілях для тиску на Лондон. Для цього республіканцям навіть не потрібна більшість у регіональному парламенті, механізм його роботи передбачає консенсус між громадами, і, щоб заблокувати роботу Асамблеї, одній зі сторін достатньо просто відмовитися від участи в її діяльності. Угода з ЄС передбачає автоматичне подовження тимчасового режиму, якщо регіональний парламент не ухвалить іншого рішення. Водночас сам режим для Демократичної юніоністської партії є неприйнятним. Адже очевидним є фактичне порушення суверенітету - встановлення митного кордону в Ірландському морі відбудеться, а це стане ударом по єдності Великої Британії і по позиціях лоялістів в Ольстері. Те, що таке становище може затягтися на невизначений час, і поготів перетворює пропонований режим на інструмент розколу, проти якого юніоністи виступають категорично.
Ще одна небезпека, якої не може проігнорувати Лондон, пов'язана з позицією керівництва шотландського уряду. Шотландські націоналісти нарешті відкрито позначили свою позицію щодо нового референдуму про незалежність: лідерка Шотландської національної партії і голова шотландського уряду Нікола Стерджен заявила, що жителі регіону отримають право висловитися про майбутній статус Шотландії наступного року. І сама Стерджен, і очолювана нею партія послідовно виступають за незалежність від Лондона. Однак після 2016 року керівництво регіону утримувалося від публічних висловлювань із цього питання, що було результатом домовленостей з колишньою британською прем'єркою Терезою Мей.
Ні Стерджен, ні її однопартійці не приховують: їхні нинішні заяви прямо пов'язані з Брекзитом. Шотландія голосувала на референдумі 2016 року проти виходу з ЄС, і, згідно з опитуваннями громадської думки, відтоді противників Брекзиту в регіоні побільшало. Підтримка незалежности серед жителів Шотландії також зросла, але вона має умовний характер - багато хто ставить свою позицію в залежність від результату Брекзиту. Адже регіон економічно пов'язаний з континентом більше, ніж будь-яка інша частина Великої Британії, і негативний соціяльно-економічний ефект від виходу тут даватиметься взнаки сильніше. Очевидно, що правлячі націоналісти рівною мірою звертатимуться до цих двох ключових для регіональної політики питань: про незалежність і про членство в ЄС. Адже це лише зміцнить електоральні позиції партії. Але вихід Британії з ЄС, особливо якщо він відбудеться без угоди (і, отже, з найтяжчими економічними наслідками), безперечно посилить сепаратистські настрої - і зробить конфронтацію щодо питання про новий шотландський референдум (Джонсон послідовно виступає проти такого розвитку подій) найгострішим питанням порядку денного британської політики.
Незалежно від того, стане 31 жовтня останнім днем членства Великої Британії в ЄС чи ні, Брекзит вийшов на фінішну пряму. Конфлікти, ним спровоковані, переходять у гостру фазу, остаточно визначаються позиції основних політичних сил. На цьому тлі зволікання з виходом з ЄС стає не просто небажаним - воно стає небезпечним. Адже щоб "витягнути" одночасно і Брекзит, і визріваючі кризи масштабу північноірландської і шотландської, британському уряду просто забракне ресурсів - політичних, електоральних, фінансових. З огляду на це якнайшвидше завершення епопеї Брекзиту стає для Лондона питанням виживання.