Червоний Ампельман покірно чекає, розвівши руки. Зелений Ампельман упевнено простує в майбутнє. Ці два високошановані й легко впізнавані бюргери — лише різні колірні явища берлінського «світлофорного чоловічка» (дослівно від німецького Ampelmann) — зірки сувенірних крамниць та відроджених постлокдаунних прогулянок. 

Нагадують антонімічні Ампельмани, однак, і фрагмент сучасної німецької політичної картини, де, відштовхнувшись від згасаючого соціал-демократичного проєкту, остаточно втілюється нова політична сила. Доки представники найстарішої німецької партії продовжують варитися в ідеологічному котлі свого втраченого абсолюту, під їхніми розгублено розведеними руками стрімким маршем у майбутній уряд ФРН уриваються «Зелені/Союз 90» — екопартія, чию передвиборну програму можна назвати «Курс детоксу». Спочатку внутрішньонімецький. Далі — пропити континентально. 

Німецькі «Зелені» сучасні й навіть модні, вони говорять із людьми оптимістичною мовою майбутнього і нової спільної утопії. Що ж, трагіфарсову антиутопію ізоляції з ризиком пневмонії завдовжки років зо два й майже без єдиного антракта німецькі виборці вже оцінили. Різкий рух соціально-політичного маятника вони вітають.

«Друзі, ми не хочемо повертати той самий «учорашній світ», адже до нього теж є багато запитань. Пультом на німецькому «Ретро-ФМ» хай завідують соціал-демократи, фанати НДР із Die Linke та представники «Альтернативи для Німеччини», які заграють із пітьмою. Ми ж, друзі, будуємо місто-сад. З екоцінностями й толерантністю. І будуємо його ми всі разом».

На передвиборному куражі (фінальний забіг у Бундестаг призначено на 26 вересня) «зелені» фаворити встигли потіснити навіть християнських демократів, — тих самих, які переживали ренесанс своєї слави в епоху пізньої Меркель і ранньої пандемії — тобто майже весь 2020 рік. Утім, на наступних етапах коронавірусної хронології чинний німецький уряд хватку втратив, а кампанію вакцинації провів, скажемо так, не до кінця вдало («провалив» — надто різкий вердикт, але тут краще промовчимо — з нашою фланелькою...) 

Як один із головних образів передвиборної кампанії «Зелені» вибрали ін'єкцію — однак не горезвісну вакцину. Екологія проєкту все-таки уникає штампованої вульгарності — навіть у політичній рекламі. Ні, на думку «Зелених», у вени Німеччини необхідно впорснути «вітамінну ін'єкцію» — від майбутніх хвороб і задля оновленого суспільства. 

А то це, здається, остаточно зіпсувалося. 

Німецький шп(р)иц 

Вітамінний коктейль від «Зеленої» екокухні в перекладі політологічною мовою являє собою щось на кшталт екосоціалізму. З громадянською відповідальністю на максималках. Без викидів вуглекислого газу. Без токсичних комерційних угод. Задля себе, проте й задля інших. І ніколи не ціною інших. Зі скасуванням гордого, але відверто символічного «чорного нуля» (бюджету без зовнішніх позик — багатолітньої гордості ХДС/ХСС). Із можливим тоді залученням мільярдних інвестицій у технічний прогрес. З екоцифрою — свідомою гігієною не тільки реальності, а й віртуальності. З акцентом на освіті та здоров'ї. З переглядом ставлення до біженців. Із новими інтеграційними проєктами. З поверненням до вищого європейського гуманізму («Якщо Європа не впорається з біженцями, це буде вже не та Європа», сказала колись Ангела Меркель, — і справа її оживає). З толерантністю у крові. З проактивною політикою задля гендерної рівноправності. З повагою до будь-яких меншин. Із продуманою квір-політикою. З гідністю без наївності.

З любов'ю до природи і тварин. З любов'ю до світу та людей. З любов'ю до себе. 

Без токсичності. Зі свідомою національною терапією — включно з новими ініціативами на ниві роботи з гіркою історичною пам'яттю самих німців та націй, які постраждали від злочинів Третього рейху. 

Без духоти й співзалежності. Екологічно. І задаючи зелений тон.

На канцлерську посаду від партії висунуто Анналену Бербок, досвідченого харизматичного політика, в чию прогресивність і новизну віриться насправді. Уже довго й усерйоз перебуваючи в німецькій і навіть європейській політиці, «Зелені» примудряються не влізти в болото істеблішменту. Вони, за визначенням, молоді. На їхньому годиннику — завтра. 

На відміну від Байдена в Америці, «Зелені» в Німеччині нічого нікуди не повертають. Вони реконструюють і створюють. І в цьому новаторстві, що намагається реально відповісти на запити сучасності, може приховуватися їхній потенціал як загальноєвропейського (а якщо домовитися з Гретою Тунберг, то й міжконтинентального!) проєкту.

Із успішного європейського локомотива «Зелені» хочуть побудувати екопоїзд підвищеного комфорту і підвищеної ж соціальної відповідальності. Кліматичний порядок денний додає їм свіжості. Щира віра у свою справу додає їм щирості. 

Новизна сенсів, воскресіння цінностей у новій зеленій метафорі, розширення християнської цивілізації вітаміном толерантності, спільна ідея для всіх і абсолютно позбавлена наївності прагматичність (у тому числі фінансова). 

Політична мильна булька, скажуть скептики. Віталізуючий кисневий коктейль, скажуть романтики.

І потраплять у цайтгайст — дух часу. Адже свіже дихання після тривалої ізоляційної зими, проведеної під задушливими одноразовими масками, Європі зараз справді необхідне.

Green Deal For All

Тим часом антиковідний маскарад у Європі поступово закінчується. Проходження двох етапів вакцинації дозволяє збиратися з такими самими щасливчиками без жодних комендантських годин. На літніх терасах каву подають уже не в одноразовому посуді. Знову є контент для Інстаграм, а в чергові травневі вихідні можна було слати СМС на «Євробачення» — прямо як у добрі старі часи.

Прихід постковідної весни народів, звісно, одурманить Європу пишнотою забутих ароматів, адже, о диво! — повернулися запахи. Однак із ними повернуться й хронічні алергії. І токсичні вихлопи з флангів. І міазми бюрократичних маразмів. 

Та головне інше. Дивною побічкою пандемії для багатьох європейців стане раптове розширення картографічного виднокола, — виявляється, весь цей час на цьому самому клаптику землі існувала й росла Азія. І конкуренція світова тепер, виявляється, виходить за звичний простір європісочниці. І хоч би які для України були, зі зрозумілих причин, цікаві (а кажучи прямо — життєво важливі) переговори Ентоні Блінкена й Сєргєя Лаврова в Ісландії, очевидно, що світові чати порвала зовсім інша зустріч Блінкена — на Алясці, з китайським дипломатом Ван Ї, що, під увімкнені камери, стала, по суті, епічним прологом до прийдешнього протистояння цивілізаційних концептів і світоглядів.

«Зелені/Союз 90» карту світу бачать. Тому й присвячують левову частку своєї програми цілком чітким пунктам про посилення європейського проєкту, — адже тільки сконцентрувавшись, згадавши краще й відкрившись для нового, Європа залишиться собою. 

З низки принципових питань «Зелені» пропонують змінити принцип одноголосності всіх країн-членів ЄС на принцип більшості — тобто наділити наднаціональну європейську структуру набагато реальнішою суб'єктністю. До того ж екополітики з «Союзу 90» виступають за розвиток сильної спільної оборонної системи в Європі — замість вкачування грошей у національні армії (не XIX ж століття надворі!). Вони закликають відмовитися від абстрактної й неефективної НАТОвської системи 2% від ВВП на оборону. Сучасна ситуація, мовляв, потребує гнучкості та проєктності. Поступове роззброєння світу «Зелені» бачать не хіпі-вечіркою з квіточками на автоматах, а цілком реалістичною і прагматичною справою честі всіх націй. У питанні захисту прав людини «Зелені» пропонують перейти від постійної стурбованості до реальної турботи і створити відповідний орган на рівні ЄС, який реально працюватиме. По сусідству в Брюсселі, до речі, розміститься й амбіційний медіарегулятор — гарант свободи слова і думки. 

Є в «Зелених» і вигідна відмінність від більшості звичних нам стурбованих європейських політиків. «Зелені» виступають за детокс Європи навіть тоді, коли бачать великі гроші. Ті, наприклад, які ховаються за сумнівним кооперативом із трубним запахом під назвою Nord Stream-2. 

Money makes the world go round. Indeed. But let us save the world first (англ. —гроші примушують світ крутитися. Справді. Але спочатку врятуймо світ).

До речі, трапляється в «Зелених» і нетолерантне ставлення до контрагентів: наприклад, вони не відчувають пієтету до вмираючих авторитарних режимів із їхніми мерзенними аншлюсами та зневажанням людських прав. Та що там — життів. 

«Зелені» не травоїдні. Вони досить точно й різко формулюють своє ставлення — і до російської загрози, і до російських грошей. У частині гармонійності з українським голосом «Зелені» посідають чи не лідируюче місце в Європі. 

Збіг? Швидше, унісон.

П'ятиденний (!) візит співголови партії Роберта Хабека до України — свідчення пріоритетності теми. До речі, активізація Східного партнерства з подальшими перспективами теж входить у програму партії (поки що, вочевидь, без безповітряного простору Білорусі). 

Своїм зовнішньополітичним порядком денним «Зелені» доводять: поряд із продажними (чи заблукалими) путінферштеєрами перебувають у Німеччині й щирі українаферштеєри. А останні німецькі політичні опитування ще й додають оптимізму: майбутнє (ну хоча б його коаліційна частина) — за ними.

За людьми, які не бояться порушити страшну й не найпопулярнішу тему оборонного озброєння для країни, котра сьомий рік воює з божевільним сусідом. За людьми, які хочуть робити міжнародний бізнес без токсичних вихлопів і транзитних негараздів — та й без пустопорожніх гарантій заодно. Нарешті, за людьми, які не бояться вимовити: «Треба зробити щось, аби наші заяви про підтримку, про те, як Україна бореться за свою свободу, не звучали як знущання».

Дякуємо їм. І успіхів у місто-садобудуванні.

А заодно і в стрясці Європи.