«Верам, можам, переможам!», «Уходи!», «Лукашенко в автозак!», «Выпускай!», «Честные выборы!» — скандували в Мінську учасники загальногромадянського маршу «За свободу!». Понад 100 тисяч чоловік зібралися минулої неділі в білоруській столиці біля стели «Мінськ — місто-герой». Десятки тисяч вийшли в інших містах. Вони вимагали відставки президента Олександра Лукашенка, звільнення всіх політичних ув'язнених і затриманих під час акцій протестів, а також притягнення до відповідальності силовиків, які знущалися над протестувальниками.
Однак Лукашенко не має наміру визнавати поразку й віддавати владу. «Я поки що живий і не за кордоном», — заявив він минулого тижня. Оприлюднення ЦВК остаточних результатів голосування (відповідно до яких за чинного президента віддали свої голоси 80,1% виборців, а за його основну суперницю Світлану Тихановську — 10,1%) продемонструвало готовність Лукашенка діяти за жорстким конфронтаційним сценарієм, де немає місця компромісному варіанту перевиборів із його участю.
Намагаючись нейтралізувати протести, режим вніс корективи в тактику масових затримань протестувальників. Тепер влада відпускає затриманих і звозить бюджетників на мітинги на підтримку Лукашенка. Сам же президент, використовуючи антизахідну риторику, позиціонує себе єдиним гарантом незалежності й стабільності Білорусі: «Ми побудували з вами за всіх складнощів, за всіх недоліків красуню країну. Кому ви її вирішили віддати? Якщо хтось хоче віддати країну, навіть коли я буду мертвий, я не дозволю віддати цю країну».
Однак «збити» протести не вдається. І влада продовжила масові затримання. Так, після недільного маршу «За свободу!» ОМОНівці й оперативники в цивільному відловлювали людей як у центрі Мінська, так і у дворах будинків у спальних районах білоруської столиці, пакуючи їх в автозаки.
Фото- і відеокадри побитих ОМОНом протестувальників і випадкових перехожих, розповіді про катування в СІЗО шокують толерантних білорусів і викликають у них жорстокість. І якщо раніше громадян на вулиці вело обурення підтасуванням результатів голосування, то тепер — і злість через звірства силовиків. А триваюче насильство з боку ОМОНу і внутрішніх військ лише зміцнює протестувальників у думці про нелегітимність обрання Лукашенка та поглиблює політичну кризу.
Тривожним сигналом для режиму, який намагається продемонструвати, що він контролює ситуацію, стали страйки підприємств, на яких озвучуються політичні вимоги. Серед них Білоруський металургійний завод, Білоруський автомобільний завод, Мінський електротехнічний завод ім. Козлова, МАЗ, Мінський тракторний завод, «Білшина», «Гродно Азот», «Білоруськалій» та інші. Однак ні влада, ні директорат не готові до розмови зі страйкарями.
Нині опозиція застосовує тактику «протести на різних швидкостях»: іде плавний перехід від вуличних зіткнень до жіночих «ланцюгів солідарності», від розпорошених по різних районах Мінська акцій протесту до сконцентрованого мітингу на центральному проспекті столиці. Активісти й волонтери координують свою діяльність через месенджери. Один із найпопулярніших — телеграм-канал NEXTA, керівника якого — Степана Путила — білоруська влада оголосила в розшук.
Проте слабкий бік протестів — відсутність у них офіційного лідера. Фактичними керівниками дій виявилися адміністратори опозиційних телеграм-каналів, а також представники виборчих штабів. Зокрема, член Об'єднаного штабу опозиції Марія Колесникова. Світлана Тихановська, яка перебуває в Литві й стала, по суті, випадковим лідером опозиції під час виборчої кампанії, але всіляко дистанціювалася від протестів на їхньому початковому етапі, нині демонструє готовність повернутися до активної участі в політиці та закликає розпочати процедуру трансферу влади. У своєму останньому відеозверненні вона заявила, що готова виступити національним лідером. Та чи зможе вона управляти країною?
При цьому такі країни Європейського Союзу, як Литва й Польща, хоча й пропонують розпочати переговори між владою та громадянським суспільством, також виступають промоутерами реалізації Євросоюзом стосовно Білорусі «венесуельського сценарію», що передбачає визнання Тихановської легітимно обраним президентом. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс уже називає Лукашенка «колишнім президентом Білорусі».
Утім, сумнівно, що на такий варіант погодяться інші члени ЄС, побоюючись посилити залежність Білорусі та її керівництва від Росії. На відеосаміті міністрів закордонних справ ЄС, що відбувся минулої п'ятниці, було досягнуто домовленості про запровадження обмежувальних заходів проти чиновників Білорусі, відповідальних за фальсифікації на президентських виборах і жорстоке придушення масових протестів. Скоріше за все, їх запровадять наприкінці серпня.
У Сполучених Штатах, де зазначають, що голосування не було вільним, поки що обмежуються обережними коментарями, закликаючи до проведення нових президентських виборів. Однак там також не виключають можливості запровадження санкцій проти Білорусі й працюють над списком осіб, причетних до фальсифікацій і придушення протестів. Відповідні заходи, швидше за все, буде запроваджено в рамках Акта Магнітського. Крім того, США можуть зупинити поставки нафти в Білорусь.
Санкції з боку міжнародного співтовариства нині для Лукашенка не головна проблема. Їх він уже неодноразово переживав за чверть століття свого перебування при владі. Інша річ — лояльність істеблішменту та силовиків, від яких багато в чому залежить виживання режиму. Те, що посол Білорусі в Словаччині Ігор Лещеня публічно виступив на підтримку протестів і обвинуватив владу в катуваннях затриманих, демонструє тріщини у фундаменті авторитарної держави. І це не може не тривожити Лукашенка.
За роки свого правління він посилював контроль над силовими структурами, проводячи кадрові чистки та позбуваючись проросійськи налаштованих співробітників КДБ, МВС, МО. Але чи готові силовики до кінця захищати режим в умовах громадянського тиску, коли в соціальних мережах публікують їхні персональні дані? Схоже, поки що так: як і в інших пострадянських країнах, вони звикли служити не країні й народу, а владі. А після знущань над протестуючими ще й захищають себе, пам’ятаючи про долю українського «Беркута».
Стурбованість Лукашенка викликають і заяви, що лунають у Росії. Експерти, пов'язані з Інститутом країн СНД, зазначають: хоча ситуація в Білорусі загалом складається для Москви сприятливо, оскільки Лукашенко стає токсичним для Заходу, а тому змушений поглиблювати співробітництво з Росією, проте слід шукати альтернативи нинішньому білоруському президентові як у владі, так і серед опозиції. При цьому особливу увагу пропонується звернути на білоруський генералітет.
Трагедія Білорусі в тому, що хоч би як розвивалася ситуація для білоруського режиму, в короткостроковій перспективі Москва буде у виграші. Ослаблений Лукашенко, який залишиться при владі та перебуватиме в міжнародній ізоляції, буде більш чутливим до висловлених і невисловлених побажань Кремля. Якщо ж хтось із найближчого оточення президента з допомогою російського керівництва або без неї прийде до влади, то він також орієнтуватиметься на Москву. Як і представник опонентів Лукашенка. Адже старі лідери опозиції, що декларують проєвропейський курс Білорусі, перебувають у політичній еміграції в Європі та слабко впливають на події в країні, а нові займають переважно проросійські позиції, виступаючи проти Лукашенка, а не за рух країни в Європу.
Хоча політика жорсткого придушення протестів і контрпродуктивна, але режим може встояти. Питання тільки в тому, самостійно він це зробить чи з допомогою росіян. Головний редактор російського державного телеканалу Russia Today Маргарита Симоньян написала в Twitter, що настав час уводити в Білорусь «вежливых людей». Вона вважає, що російські військові вміють наводити лад. Чи готовий до російського втручання Лукашенко?
Раніше він усіляко опирався розширенню російської військової присутності в Білорусі. Але заради збереження влади він, схоже, дозрів до того, щоб запросити російські багнети. І ціна, яку нинішній білоруський президент готовий заплатити, швидше за все, не обмежується видачею «вагнерівців» Росії. В експертному середовищі припускають, що платою за «братню» допомогу може стати завуальована анексія Білорусі Росією.
У суботу Лукашенко зазначив, що розгортається агресія проти Білорусі, й захист республіки — це захист і Союзної держави. Пізніше офіційний Мінськ заявив: під час суботньої та недільної розмов білоруського й російського президентів Путін пообіцяв, що за першого ж запиту білоруської влади Росія надасть Білорусі військову допомогу «в разі загострення ситуації», відповідно до положень, передбачених Договором про колективну безпеку.
У швидко змінюваній ситуації, коли конфронтація між білоруською владою та протестувальниками посилюється, змінити свою політику стосовно Мінська повинен і Київ, зайнявши більш жорстку позицію.
М'яка заява українського МЗС щодо президентських виборів у Білорусі, як і оприлюднена реакція офісу президента на обвинувачення українців в організації заворушень у Білорусі, що пролунали з боку Лукашенка, викликають лише здивування. Своїми останніми заявами Лукашенко продемонстрував: заради збереження влади він готовий стати маріонеткою Кремля. А це виключає безпеку наших північних кордонів.
Після видачі Росії «вагнерівців» і демонстрації білоруським президентом готовності запросити російських військових для придушення протестів українська влада повинна визначитися, на чиєму боці Київ. На боці диктатора, що фальсифікує результати голосування і використовує репресії проти власних громадян? Чи на боці білорусів, які виступають проти незаконних дій влади? У цій ситуації зберегти нейтралітет не вдасться.
Читайте всі статті Володимира Кравченка.