Виступ прем'єр-міністра Молдови Маї Санду на прес-конференції за підсумками 100 днів роботи коаліційного уряду ряснів метафорами. Сам уряд вона порівняла з командою, якій дістався дрейфуючий корабель "без води і провізії, готовий будь-якої хвилини піти на дно", а результат роботи охарактеризувала досить оптимістично - "ми вийшли зі шторму у спокійні води, взяли зрозумілий курс і можемо рухатися вперед".
Наскільки виправдана така образність? Молдові поки що вдалося уникнути соціальних штормів. Серпнева акція протесту власників і персоналу кафе й ресторанів проти планів уряду підвищити з 10 до 20% ПДВ у секторі HoReCa (ресторани, готелі та кафе) скидалася на флешмоб і не викликала серйозного суспільного резонансу.
Незважаючи на негативні прогнози, "дивна" коаліція уникнула й політичних штормів. Хоча окремі пункти з попередньої коаліційної угоди залишилися невиконаними, Партія соціалістів (ПСРМ) і блок ACUM недавно підписали нову, що являє собою далекосяжну й розгорнуту програму реформ. З чого можна зробити висновок: коаліціянти поки що не готуються до розлучення та дострокових виборів. Головний ворог - Демократична партія і її хазяїн Влад Плахотнюк - повержений. Озвучені імена причетних до викрадення мільярда з банківської системи Молдови, а дві бенефіціарки "крадіжки століття" - депутатки парламенту від партії "Шор" Марина Таубер і Реґіна Апостолова - позбавлені депутатської недоторканності й затримані. Однак особливого захоплення з цього приводу суспільство не відчуває. Зовсім не через співчуття до затриманих. Головні вигодонабувачі афери - Влад Плахотнюк та Ілан Шор - зараз поза межами досяжності молдовського правосуддя, і тому арешт двох депутаток скидається на покарання "стрілочників".
На міжнародній арені наче теж вітер у вітрила. Кишиневу поки що вдається успішно балансувати між Заходом і Сходом, між Росією і ЄС. Після недавнього візиту Маї Санду до США МВФ виділив Молдові четвертий транш у розмірі 46,1 млн дол. Паралельно триває "перезавантаження" відносин із Росією. Після трирічної перерви відбулося засідання Молдовсько-російської міжурядової комісії з торгово-економічного й науково-технічного співробітництва, після нього -Молдовсько-російський економічний форум. Міністр закордонних справ Молдови Ніку Попеску відвідав Москву, і невдовзі вслід за ним до столиці Росії має намір вирушити Мая Санду.
Але якщо все так райдужно, вітер попутний, і курс чіткий, чи варто турбуватися з приводу того, куди пливе Молдова? Варто. Якщо продовжити метафоричний ряд Маї Санду, сьогодні на капітанському містку країни не один, а два шкіпери. Хоча Молдова залишається парламентською республікою, в якій президент - фігура великою мірою номінальна, Ігор Додон за 100 днів існування коаліції зумів посилити свої позиції настільки, що цілком може легким поворотом керма впливати як на зовнішню, так і на внутрішню політику. Яскравий показник цього - візит до Молдови міністра оборони Російської Федерації Сергія Шойгу, якого запросив саме Ігор Додон.
Усунення з політичної арени Влада Плахотнюка дозволило молдовському президентові вийти з тіні могутнього олігарха. А політичний досвід, у тому числі й досвід закулісних інтриг, дозволяє йому обігравати менш досвідчених у цьому союзників.
Якщо спочатку за квотою Партія соціалістів отримала в уряді тільки посади міністра оборони та віце-прем'єра з питань реінтеграції, то вже скоро Ігор Додон отримав у своє розпорядження Національний центр боротьби з корупцією. Керівником цього органу, за підсумками конкурсу, став Руслан Фолча, який до цього обіймав посаду генерального секретаря адміністрації президента Молдови. Невдовзі виник скандал із обранням на посаду голови Конституційного суду Молдови депутата від Партії соціалістів Володимира Цуркана, яке, як з'ясувалося, було заздалегідь домовлене. До того ж, незважаючи на заявлену "деолігархізацію", своїм радником Ігор Додон призначив Іона Кіку, який обіймав посаду міністра фінансів останні півроку правління Демократичної партії і, швидше за все, знає, куди та як ішли гроші з державної скарбниці в період "злочинного режиму".
Як на призначення голови антикорупційного відомства, так і на обрання соціаліста головою КС реакція Маї Санду була негативною. Однак далі осуду справа не пішла. Очевидно, спиняє страх розвалити коаліцію і встрянути в дострокові вибори з невідомим результатом, чим і користується Додон.
Недавно президент Молдови отримав додатковий бонус у вигляді рішення Антикорупційної прокуратури, яка не вивила доказів незаконного фінансування Партії соціалістів Молдови. Нагадаємо, під час червневої кризи телеканал Publika TV, що належить Плахотнюку, опублікував відео, на якому Ігор Додон у розмові з олігархом та його заступником Яраловим зізнається, що отримував з Росії чималі грошові перекази на утримання партії.
Відтепер над президентом Молдови не висить дамоклів меч обвинувачення в тому, що його утримує Москва, і він виконує її волю. Хоча практика свідчить про протилежне.
Придністровське врегулювання спочатку не входило до переліку завдань, які ставила перед собою коаліція, і здавалося, що це питання було винесене "за дужки" відносин партнерів. Але наприкінці липня Ігор Додон заявив, що виникли сприятливі чинники для політичного врегулювання придністровського питання, серед яких він назвав "внутрішній консенсус політичних сил, представлених в уряді країни", та зовнішню підтримку.
Далі, на початку вересня в інтерв'ю журналові "Шпігель" Додон повідомляє, що Придністров'я отримає "особливий статус у вигляді дуже сильної автономії" у складі Молдови, і що адміністрація президента розробила концепцію, яку презентують партнерам по коаліції.
Судячи з відповіді Маї Санду, наявність "внутрішнього консенсусу" трохи перебільшена. Прем'єр-міністр заявила: вона не знає, "про що говорить Ігор Додон", автономія ж Придністров'ю може бути надана хіба що за моделлю Гагаузії. Тобто ніяких своїх армій, поліцій, самостійної зовнішньої політики та інших ознак державності.
Є відмінності в позиції уряду й президента і в питанні виведення російських військ із Придністров'я. Під час недавнього візиту до Москви міністр закордонних справ Молдови Ніку Попеску знову порушив тему виведення російських військ із регіону, посилаючись на нейтральний статус країни. Російські офіційні особи неодноразово декларували, що хотіли б і надалі бачити Молдову нейтральною. Однак цього разу аргумент не спрацював. Голова МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що російські війська - "дуже важливий компонент збереження миру в Придністров'ї".
З позицією Лаврова багато в чому перетинається позиція молдовського президента. Спочатку віце-прем'єр з питань реінтеграції Василе Шова висловився проти зміни формату миротворчої місії. А невдовзі сам Додон в інтерв'ю російському "Коммерсанту" заявив: "Є російські миротворці, які виконують свою роботу, правильно все роблять і якісно. Завдяки їм не було дестабілізації всі ці роки, тому це треба продовжити стільки, скільки знадобиться, скільки сторони вирішать".
Очевидний відкіт у позиції молдовської сторони, яка раніше наполягала на зміні формату миротворчої місії.
Проте невдовзі після візиту до Брюсселя Ігор Додон заявив, що правляча коаліція не готова обговорювати питання політичного врегулювання придністровської проблеми. Можна припустити, що "формули Додона" не підтримують поки що не тільки всередині країни, а й у Брюсселі та Вашингтоні.
Втім, це не означає, що молдавський президент відмовився від запропонованої ідеї врегулювання питання на умовах "сильної автономії", як не відмовилася від своїх планів на Молдову й Росія.
Певних змін зазнала позиція Ігоря Додона і щодо європейських перспектив Молдови. Він уже не виступає, як раніше, затятим критиком Угоди про асоціацію Молдови і ЄС та прибічником вступу до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Навпаки, у Брюсселі він запевнив голову Європарламенту Давида-Марію Сассолі в тому, що "керівництво країни продовжить імплементацію Угоди про асоціацію та виконання структурних реформ". Це прописано і в новій коаліційній угоді.
Тим часом Ігор Додон продовжує обстоювати необхідність розвивати подальші відносини і з ЄАЕС. Тут знову проявляється відмінність підходів уряду й президента. Якщо міністр закордонних справ заявляє, що не варто очікувати динаміки у відносинах Молдови і Євразійського економічного союзу, то президент - про готовність рухатися далі, але відзначає, що "нинішня Угода про асоціацію з ЄС нам цього не дозволяє", і висловлюється за переговори між ЄАЕС і ЄС із цього приводу.
Звісно, багато що можна було б пояснити специфікою молдовської політики. Необхідність балансувати між інтересами Заходу й Росії, економічна слабкість і, як наслідок, залежність від зовнішніх гравців, наявність різновекторних настроїв виборців диктують і відповідну модель поведінки. Молдовський політик найчастіше буває або трохи більш проросійським, або трохи більш проєвропейським.
Досі така гнучкість дозволяла виживати і Молдові, і молдовським політикам, які грають на суперечностях і отримують преференції та бонуси від обох сторін - і європейської, і російської. Питання в тому, як сильно демонстрована проросійськість Ігоря Додона залежить від волі його російських партнерів.
Підписання нової коаліційної угоди, поряд із плюсами, дає ще й тимчасовий перепочинок, який Додон використовує для зміцнення своїх позицій. Тестом на успішність стануть місцеві вибори, що відбудуться 20 жовтня. Їх результат дозволить відповісти на запитання, як міцно президент тримає свій штурвал, і чи буде корабель "Молдова" слухатися його, а не іншого капітана.