Після тривалої паузи в україно-румунських контактах на високому рівні, викликаної скасуванням візиту Траяна Бесеску в Україну та гучним шпигунським скандалом, Київ і Бухарест усе ж таки зважилися натиснути кнопку «перезавантаження». Перший крок у цьому напрямку зробила українська сторона ще в травні нинішнього року, пославши очільника свого зовнішньополітичного відомства в Бухарест для «наведення мостів». Днями Україну з візитом у відповідь відвідав головний румунський дипломат Теодор Баконскі.
Не можна сказати, що за останніх півроку щось кардинально змінилося у двосторонніх відносинах або якісь ключові питання було знято з порядку денного Києва і Бухареста, однак навіть неозброєним оком помітний взаємний спад пристрастей у ЗМІ. Що ж примусило Україну і Румунію різко стати мудрішими і почати бодай розмовляти?
Після тріумфального вступу Румунії в Євросоюз і сприятливого рішення Гаазького міжнародного суду в питанні розподілу континентального шельфу в районі острова Зміїний «біла смуга» для команди Бесеску змінилася «сірою». Глобальна економічна криза серйозно вдарила по економіці цієї країни, ЄС і зовнішні кредитори вимагали радикальних дій зі скорочення держапарату, урізання соціальних пільг, у т.ч. зниження зарплат. Оскільки Румунія - член ЄС «другого сорту», румунська робоча сила наштовхнулася на обмеження свободи переміщення по території Євросоюзу. Через міграційні проблеми з циганами було серйозно зіпсовано відносини навіть із постійним адвокатом Румунії в ЄС - Францією. Залишилася невиконаною головна обіцянка Бесеску на зовнішньому фронті - вступ у Шенген до кінця 2011 року, а все через проблеми з корупцією та у сфері управління кордонами. В цих умовах Бухарест став шукати можливість демонстрації якогось позитиву на зовнішньому фронті, зокрема у відносинах з Києвом.
Яка ситуація в Україні, всі й так чудово розуміють. Можна тільки зазначити, що в умовах останніх «успіхів» Києва у відносинах із Євросоюзом підтримка Бухареста видається, як мінімум, не зайвою. Бухарест, який не допікає критикою за «посадку» лідерів опозиції, сьогодні може здаватися команді Віктора Януковича значно ближчим другом, ніж усього кілька місяців тому. Сьогодні Румунія намагається позиціювати себе не меншим лобістом України в ЄС, ніж Польща. У Києві все чудово розуміють, однак на цьому етапі раді навіть «доброму слову».
Отже, мотиви для зближення сторін начебто оформилися, розпочався діалог, однак які реальні перспективи розчищення «завалів» у двосторонніх відносинах, насамперед у сфері спільного господарського використання басейну р. Дунай, забезпечення прав національних меншин, масової видачі румунського громадянства нашим співвітчизникам тощо?
Як свідчать джерела DT.UA, причетні до організації візиту румунського гостя, Теодор Баконскі був украй благодушним у своїх висловлюваннях і намагався концентруватися на позитиві, при цьому він не вийшов за рамки традиційних «червоних ліній» Бухареста щодо основних проблемних питань двосторонньої співпраці. Це ж побічно підтвердив і брифінг для ЗМІ, коли глави дипломатичних відомств двох країн оминули всі «гострі кути», висловивши надію на продовження конструктивного діалогу з найбільш чутливих питань. По ходу румунський міністр так захопився виключно оборонним характером елементів ПРО США, які в найближчому майбутньому буде розміщено на одній із румунських військових баз, що мало не забув (можливо, випадково) відповістити на традиційне запитання журналістів щодо наявності у Румунії територіальних претензій до України.
Після запуску Україною в руслі Бистре свого каналу Дунай - Чорне море у Бухаресті вирішили припинити тиск на Україну на двосторонньому рівні. Румунська сторона стала діяти з допомогою агресивнішої тарифної політики в питаннях судноплавства на Дунаї, а також використовуючи міжнародні майданчики, такі як Дунайська комісія та діалог у рамках Конвенції Еспоо. Києву, втім, також є, що пред’явити Бухаресту у сфері антропогенного впливу на довкілля. Більше того, до останнього часу в Румунії, м’яко кажучи, неохоче сприймали ініціативи щодо необхідності комплексного моніторингу басейну р. Дунай, а не тільки тієї його частини, де функціонує український ГСХ Дунай -Чорне море.
Найбільший суспільний резонанс в Україні, як, власне, і в Румунії, до останнього часу викликала тематика гуманітарної співпраці. Київ «б’є себе в груди», демонструючи понад 80 загальноосвітніх шкіл із румунською мовою викладання (школи з молдавською мовою викладання ідуть окремим списком), фінансовані за бюджетні кошти теле- і радіомовлення румунською мовою, бібліотеки і будинки культури. Це вочевидь контрастує зі значно скромнішими досягненнями Румунії у сфері забезпечення прав нацменшин (усього одна школа з українською мовою викладання). Румуни, слід гадати, вважають, що найкращий захист - напад, і вимагають свого представництва в українському парламенті (за аналогією з румунським законодавством), окремий вуз із повним циклом викладання румунською мовою, впровадження навчального курсу «історія румунів» в українських школах тощо. Слід зазначити, що Бухарест, хоча й не ув’язує вголос, проте має на увазі підтримку євроінтеграційного курсу України в обмін на додаткові зусилля Києва у сфері задоволення гуманітарних потреб румунської громади. Візит румунського президента в Сербію на початку листопада ц.р. став яскравим свідченням такого підходу Бухареста до своїх сусідів. Не слід очікувати, що для України зроблять виняток.
Києву давно час припинити марні спроби «всовістити» Бухарест стосовно масової видачі румунського громадянства населенню України. Значно ефективнішою була б жорсткість власного законодавства у цій сфері. Наскільки відомо, законопроект про внесення змін та доповнень до закону про громадянство, який пройшов перше читання, так і не був внесений на друге читання завдяки втручанню ряду зацікавлених народних обранців, які мають у кишенях паспорти інших держав.
На сьогодні основним «двигуном» перезавантаження відносин із Румунією можна назвати вітчизняне МЗС. В інших відомствах, особливо «силових», переважають «яструби», котрі вважають, що Румунія - один із ключових конкурентів України в регіоні, а також країна, яка має приховані територіальні претензії до України і реалізує експансіоністську політику в нашій країні.
Безумовно, Румунія не «агнець», і, давши їй палець, можна залишитися без руки. Однак, як казав незабутній Черчілль, у політиці немає вічних ворогів або друзів, а є інтереси… А отже, Києву слід негайно розпочати діалог із Бухарестом, позбутися давніх стереотипів, аби створити клімат бодай мінімальної довіри і підійти до розв’язання найбільш чутливих питань двостороннього порядку денного, звісно, зважаючи на необхідність забезпечення власних національних інтересів.