Коли жителі Південної і Центральної Європи протягом двох тижнів замерзали через відсутність російського газу, у Старому світі політики знову голосно заговорили про диверсифікацію джерел енергоносіїв і необхідність позбутися залежності від «Газпрому». Чехія, одна з багатьох країн, котрі постраждали через рішення російського газового монополіста припинити транзит газу українською територією, навіть заявила, що пошук альтернативних постачальників та транзитних шляхів в обхід Росії буде абсолютним пріоритетом під час її головування в Європейському Союзі.
У міру посилення бажання країн — членів ЄС зменшити свою енергозалежність від Кремля збільшуються шанси і проекту газопроводу Nabucco, яким каспійський і центральноазіатський газ мав потрапляти до споживачів у Центральній і Південній Європі. От і прем’єр-міністр Чехії Мірек Тополанек запропонував Євросоюзу зробити будівництво Nabucco найвищим пріоритетом. Тим більше що, як прогнозують аналітики спецслужб, у тому числі й Чехії, перебої з поставками газу з Росії повторюватимуться. Вже 26—28 січня в Будапешті відбудеться конференція з участю країн-транзитерів та учасників проекту, на якій обговорюватимуться питання, присвячені активізації будівництва газопроводу в обхід Росії.
Проект «Навуходоносор» (саме так з італійської перекладається Nabucco) поки що існує тільки на папері: газопровід, який має щорічно постачати Європі газ обсягом 26—32 млрд. кубометрів з Азербайджану, Туркменистану та Узбекистану, планують почати будувати в 2010 році. Прихильники проекту розраховують, що у 2013-му буде побудовано першу гілку, по якій щороку мають прокачувати близько восьми мільярдів кубометрів газу, а останній шов зварять у 2015-му. Серед можливих постачальників газу прихильники проекту також бачать Єгипет, Іран і Ірак. Але на шляху Nabucco чимало перешкод. І не тільки географічних. Сьогодні Nabucco — це предмет торгу для Туреччини, об’єкт дискредитації для Росії та дискусійна тема для багатьох європейських компаній і країн — членів Євросоюзу.
Довжина газопроводу Nabucco — близько 3,3 тис. км, і його траса проходитиме територією Азербайджану, Грузії, Туреччини, Болгарії, Румунії, Угорщини та Австрії. Прокладання труби через складну місцевість у Південнокавказькому регіоні збільшує вартість будівництва. І якщо раніше йшлося про п’ять мільярдів євро, то нині приблизна вартість проекту — вісім мільярдів. В умовах світової кризи важко залучити інвесторів до фінансування великих проектів. І це може створити труднощі в реалізації Nabucco. Втім, за наявності політичної волі проблема вирішувана. У тому числі й за рахунок фінансової підтримки з боку Євросоюзу та інвесторів з великих газових компаній. Був би лише в достатньому обсязі газ для постачання його цим газопроводом у Європу.
Скептики проекту кажуть, що Nabucco не буде заповнюватися газом. Мовляв, обсягів, що їх видобуває Азербайджан, не вистачить для наповнення труби. Транспортування газу з Туркменистану та Узбекистану в обхід Росії можливе тільки при реалізації Транскаспійського газопроводу, а з Ірану — в разі поліпшення відносин Заходу із цією країною, зіпсованих конфліктом через іранську ядерну програму.
Тим часом, на думку експерта Центру НОМОС Михайла Гончара, проблема наповнюваності газом Nabucco не належить до невирішуваних. Адже, як правило, реалізація таких проектів є багатоетапною, з поступовим нарощуванням потужності. А в Азербайджані вже сьогодні стримується розвиток проекту Шах-Деніз у рамках його другої фази. У разі потреби Азербайджан зможе надати необхідну кількість газу в рамках першої черги Nabucco. А це, нагадаємо, близько восьми мільярдів кубометрів газу. До того ж, будьмо оптимістами, можливо, що вже за кілька років вирішиться і проблема з Іраном, що дасть можливість заповнити Nabucco й іранським газом.
Головне, щоб у Євросоюзу і в його окремих членів була політична воля розвивати проект. Адже одна з проблем у реалізації Nabucco якраз і полягає в тому, що Європейський Союз неспроможний утілити в життя єдину енергетичну політику. «Реалізація цього проекту несе з собою не тільки можливості, а й проблеми. Основна з яких — відсутність необхідних поставок газу. Ще однією перешкодою є відсутність єдиної енергетичної політики ЄС. Хоча щодо цього Євросоюз зараз демонструє певний прогрес», — сказав в інтерв’ю «ДТ» посол Туреччини в Україні Ердоган Ішджан.
Експерти пояснюють, що енергетичні проекти, схвалені ЄС, на національному рівні часто викликають або негативне ставлення, або нейтральне. Що ж стосується Nabucco, то в Євросоюзі, здавалося б, ніхто не виступає проти нього, а представники Єврокомісії намагаються залучити необхідні кошти для будівництва. Але в Європейському Союзі цей проект не лобіюють країни-важковаговики. Найпотужнішим промоутером Nabucco є Австрія. А такі великі газові компанії, як, наприклад, Total або GDF, котрі мають давні партнерські стосунки з «Газпромом», тримаються осторонь проекту. (Представники деяких із них публічно пояснюють свою позицію відсутністю гарантій, що Nabucco буде цілком забезпечений газом.) Через це доля проекту поки що дуже невизначена.
Тому експерти в енергетичній сфері вважають: без американської підтримки Nabucco очікує смуга серйозних випробувань. Адже саме зусилля американської дипломатії дозволили реалізувати такий європейський проект, як нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан. Нинішня адміністрація Білого дому готова зробити необхідні кроки: Хілларі Клінтон уже назвала підтримку проекту Nabucco серед пріоритетів своєї роботи і заявила, що Сполучені Штати домагатимуться укладення політичних угод щодо цього газопроводу.
А тим часом потенціал проекту Nabucco для Євросоюзу великий. «Насправді треба говорити про формат Південного газового коридору (ПГК) із сумарним обсягом поставок газу в Європейський Союз до 120 млрд. кубометрів. Nabucco — це в перспективі своєрідний колектор, куди мають влитися потоки азербайджанського, туркменського (у разі появи Транскаспійського газопроводу), єгипетського, іракського та іранського газу з поетапним нарощуванням його потужності. Тоді ПГК, у своєму повномасштабному розвитку, може стати однією з альтернатив російському газу. До того ж проект може посилитися за рахунок його конвергенції з White Stream («Білий потік»), що дасть можливість зменшити ризики турецького транзиту», — вважає Михайло Гончар.
Потенціал проекту добре усвідомлюють у «Газпромі», адже Nabucco — конкурент російському проекту South Stream («Південний потік»), що також орієнтований на країни-споживачі Південної Європи. І хоча формально Росія вустами свого міністра закордонних справ не виступає проти євросоюзівського проекту, Москва, проте, використовує свій вплив на газові компанії, намагаючись загальмувати розвиток проекту. Росія також уміло використовує невизначеність позиції низки провідних європейських країн. При цьому експерти стверджують, що однією із цілей Кремля під час серпневого грузино-російського конфлікту був саме проект Nabucco. Адже він мав пройти через Грузію. А інвестори неохоче дають гроші на будівництво газопроводу, який проходить через територію країн із нестабільною ситуацією.
На руку Росії і позиція Туреччини. На запитання «ДТ», чи підтримує Анкара проект Nabucco, посол Туреччини в Україні Ердоган Ішджан відповів, що «безперервний доступ до енергоресурсів критично важливий для економіки. Тому Nabucco набуває значення однієї з найважливіших стратегічних ініціатив. Туреччина і надалі підтримуватиме і всіляко сприятиме якнайшвидшій реалізації цього проекту». Проте насправді позиція Анкари не така однозначна, як це випливає з відповіді пана Ішджана: турецька дипломатія намагається використовувати цей проект як важіль тиску на Брюссель, пов’язуючи свою позицію щодо Nabucco з переговорами про приєднання до Європейського Союзу.
Так, під час свого недавнього візиту в Брюссель прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган несподівано для своїх партнерів заявив, що Анкара може відмовитися від підтримки газопроводу Nabucco, якщо Брюссель не поновить переговорів про прийняття країни до Євросоюзу. Нагадаємо читачам, що Туреччина почала переговори про вступ наприкінці 2005 року. Для завершення першого етапу цих переговорів мають бути досягнуті домовленості з ЄС про співробітництво та гармонізацію законодавства з 35 розділів. Зараз переговори йдуть лише щодо десяти. Серед тих розділів, стосовно яких Брюссель і Анкара ще не розпочали переговорів, є і питання, присвячене енергетичним відносинам. Початок цих переговорів блокує влада Кіпру, яка заявила, що вона проти поновлення переговорів Євросоюзу з Туреччиною з енергетики доти, доки між Нікосією та Анкарою не будуть вирішені спори щодо нафтовидобування.
Крім того, Туреччина намагається посилити свою роль в енергетичних проектах Євросоюзу: вона хоче бути не стільки країною-транзитером, скільки якимось «акумулятором» газу з різних джерел, щоб потім перепродувати його споживачам з Європейського Союзу. Країни ЄС та європейські газові компанії категорично проти того, щоб роль Туреччини виходила за рамки транзитної країни в постачанні газу до Європи. «Ми не бажаємо, щоб Туреччина взяла на себе вузлову роль, оскільки це ускладнить питання в цілому, підвищить ціни на газ тощо», — так пояснив позицію Євросоюзу спецпредставник Угорщини з проекту Nabucco Міхай Баєр.
Цілком можливо, що під впливом Вашингтона Анкара стане поступливішою в питанні Nabucco і перестане використовувати цей проект як важіль тиску на Брюссель. Адже турецька влада свого часу гальмувала й реалізацію проекту Баку—Тбілісі—Джейхан. І лише під впливом Сполучених Штатів вона змінила своє ставлення до цього нафтопроводу. Втім, одного лише політичного тиску Вашингтона на Анкару може виявитися замало. І тоді Євросоюзу заради забезпечення своєї енергетичної безпеки доведеться йти на певні поступки Туреччині, які стануть платою за рішення позбутися енергетичної залежності від «Газпрому».