Шанси на збереження єдності федеративного 3 невеликі. Республіка стоїть на порозі розпаду, і найближчим часом на політичній карті світу з'явиться нова держава.
В Іракському Курдистані, цьому острівці стабільності в нестабільній країні, іракські курди готуються до референдуму про незалежність, який має відбутися 25 вересня. Як пообіцяв один з лідерів автономії, у минулому віце-прем'єр і міністр закордонних справ Іраку Хошияр Зебарі, дата референдуму не переглядатиметься.
Результат голосування відомий: 80-90% жителів автономії підтримують незалежність. Це не тільки курди. "Туркмени, араби-суніти, євреї, єзиди, християни виступають за незалежність. По-перше, вони бояться приходу в регіон шиїтів і їхніх воєнізованих формувань. По-друге, в умовах Іракського Курдистану в етнічних і релігійних меншин більше можливостей впливати на політику, ніж у складі єдиного Іраку", - зазначив у коментарі DT.UA експерт з курдської проблематики співробітник Національного медичного університету ім. Богомольця Анатолій Момрик.
Переконуючи в необхідності референдуму, президент автономії Масуд Барзані в інтерв'ю Foreign Policy заявив: дружнє розлучення з федеральним урядом - це єдине вирішення проблем Іраку й ширшої регіональної нестабільності. Опоненти незалежності Іракського Курдистану кажуть: це ще більше дестабілізує ситуацію в регіоні.
Курди, багатомільйонний народ, що проживає на території Іраку, Ірану, Сирії й Туреччини, перетворився на одну з головних дієвих сил близькосхідної політики і давно домагався створення своєї держави. У минулому столітті вони неодноразово піднімали повстання проти турецької та іракської влади. Однак усі ці виступи закінчувалися поразками, а відтак репресіями.
Лише навесні 1970-го у північній частині Іраку для курдів було створено автономний район. Та статус автономії був декларативним: угода між курдською опозицією і центральним урядом не виконувалася, а запеклі бойові дії тривали. Символом цієї війни стало курдське місто Халабджа, де в 1988 р. режим Саддама Хусейна застосував проти мирних жителів хімічну зброю.
Ситуація для іракських курдів змінилася після війни в Перській затоці 1991 р., коли Багдад перестав контролювати північну частину країни. А після повалення Саддама Хусейна (у результаті інтервенції міжнародної коаліції на чолі зі США) регіон у 2005 р. набув статусу широкої автономії.
Фактично Іракський Курдистан став квазідержавою: у нього свій уряд, що проводить самостійну зовнішню й економічну політику; кордон, на якому здійснюється прикордонний контроль; армія, не підконтрольна Багдаду. При цьому курди ніколи не відмовлялися від ідеї створення своєї держави, розглядаючи перебування в складі федеративного Іраку як тимчасове явище.
Спершу в Іракському Курдистані референдум планували провести ще в 2014 р. У наступні роки в Ербілі постійно поверталися до цієї ідеї, щоразу наражаючись на опір як Багдада, так і Вашингтона. Поштовхом до рішення провести референдум нинішньої осені стали успішні бойові дії проти "Ісламської держави": курди самостійно звільнили від бойовиків ІД низку районів на півночі Іраку й беруть активну участь у бою за Мосул.
Рішення про референдум ухвалила на початку червня на нараді більшість місцевих партій, що представляють інтереси курдів і арабів, єзидів і туркменів, християн і сунітів. У зустрічі не брали участі тільки дві великі курдські парламентські партії - "Горран" ("Рух за зміни") і Ісламська група Курдистану: будучи прихильниками незалежності, вони вважають, що питання про референдум потрібно ухвалювати тільки в стінах парламенту, а не на нараді партій.
Але нині робота Національних зборів заблокована через міжпартійні чвари й міжособистісні протистояння. І хоча заради легітимації референдуму президент автономії Масуд Барзані та його Демократична партія Курдистану (ДПК) запропонували "Горрану" й Ісламській групі Курдистану компроміс щодо поновлення роботи парламенту, однак ті відмовилися від пропозиції. Причина - ці партії побоюються, що референдум перетворить увесь Іракський Курдистан на вотчину клану Барзані й відтіснить інші політичні сили від влади. Страхи не безпідставні.
Курдське суспільство - кланове, і сьогодні в ньому домінує сімейство Барзані. Цей харизматичний клан контролює основні посади в автономії - президента, прем'єр-міністра, секретаря ради безпеки. Така ситуація викликає невдоволення багатьох в Іракському Курдистані, що виливається у внутрішньополітичні кризи й міжкланові протистояння.
Референдум збираються провести не тільки в курдській автономії, а й за її межами, на територіях, де більшість населення - курди. Зокрема у провінції Кіркук: за контроль над землею, багатою на запаси нафти, десятиліттями точиться боротьба між Ербілем і Багдадом. Нині, хоча провінція Кіркук формально й не входить до складу автономії, вона фактично контролюється пешмерга - курдськими воєнізованими підрозділами, що витіснили звідти бойовиків ІД.
При цьому раніше між Ербілем і Багдадом була домовленість: якщо під час референдуму на спірних територіях жителі висловляться за незалежність від Іраку, то ці регіони увійдуть до складу Іракського Курдистану. Однак малоймовірно, що домовленість виконуватиметься повною мірою: Багдад не захоче миритися із втратою великих нафтових родовищ. Протистояння через спірні території, багаті нафтою, неминуче.
Проведення референдуму не означає, що в Ербілі автоматично оголосять про створення курдської держави. Масуд Барзані заявив, що після референдуму відбудуться переговори з центральним урядом про мирне врегулювання питання: "Ми також не хочемо бути в ролі їхніх підлеглих. Це робиться для того, щоб запобігти більшій проблемі, відвернути криваву війну й запобігти погіршенню безпеки в усьому регіоні".
Одночасно лідери Іракського Курдистану зондують, як у світі сприймуть факт проголошення незалежності цієї автономії. Прем'єр-міністр регіонального уряду Нечірван Барзані назвав позиції міжнародних партнерів щодо референдуму про незалежність Курдистану "нормальними". Насправді ж, усе значно складніше.
Проти проведення референдуму виступає не тільки Багдад, а й Анкара, Тегеран, Вашингтон і Москва. Але центральний іракський уряд реально нічого не зможе зробити для того, щоб зберегти Іракський Курдистан у складі Іраку. Як стверджує А.Момрик, у тому числі й тому, що між Багдадом та Ербілем існує широка сунітська смуга, а бойові якості іракської армії невисокі.
Основні перешкоди на шляху іракських курдів до здобуття державності - з боку міжнародного співтовариства, яке підтримує єдність федеративного Іраку. За словами Масуда Барзані, "вони кажуть, що, можливо, це недобрий час, або це може створити проблеми". Але в Ербілі сподіваються, що міжнародне співтовариство змінить свою позицію і поважатиме право Курдистану на самовизначення.
Реальність така, що нині немає серйозного міжнародного гравця, який би лобіював створення курдської держави, а союзників Іракського Курдистану цілком улаштовує нинішній статус-кво. Обережний навіть Ізраїль, який завжди підтримував боротьбу курдів за незалежність. А для Вашингтона, давнього союзника Ербіля, важливе продовження боротьби з "Ісламською державою", і розпад Іраку в Білому домі розглядають як фактор, що послаблює регіональну антитерористичну коаліцію.
Москва також проти. "Причина в тому, що вже сам факт появи незалежної курдської держави може радикально змінити розклад у регіоні й дестабілізувати ситуацію в сусідніх державах. Проте хоча Росія й проти незалежності Іракського Курдистану, Москва обережна у своїх публічних коментарях, оскільки не хоче псувати відносин з Ербілем", - вважає Анатолій Момрик.
В Ірані, де проживає багатомільйонна курдська громада, у свою чергу не зацікавлені в появі держави курдів і говорять про необхідність зберегти цілісність Іраку, де більшість населення - шиїти. До того ж у Тегерані хочуть створити "шиїтський пояс", який має з'єднати Іран і Середземне море. Але реалізація цього проекту можлива тільки при збереженні єдності Іраку й за подальшого перебування при владі Башара Асада. Немає сумніву, що Тегеран спробує вплинути на ситуацію в Іраку й Іракському Курдистані, де він має серйозний вплив на низку партій, щоб не допустити здобуття автономією незалежності.
Проти й Анкара, давній політичний союзник і економічний партнер Ербіля. Саме через турецьку територію уряд Іракського Курдистану транспортує нафту. Туреччина ж інвестує в економіку регіону й допомагає з оснащенням і підготовкою сил безпеки. Крім того, Анкара бачить в уряді автономії і ДПК союзника в боротьбі з Робітничою партією Курдистану (РПК) і сирійськими курдами, а в іракських курдах-сунітах і арабах-сунітах - партнерів у протистоянні з шиїтським Іраном. При цьому, як зазначає А.Момрик, "РПК дружить з Багдадом проти Барзані, оскільки той співпрацює з турками проти "апочистів".
Однак поява курдської держави, навіть якщо на чолі її буде лояльний до Анкари клан Барзані, в очах турецького істеблішменту несе загрозу дестабілізації не тільки південно-східній частині Туреччини, а й усій турецькій державі. Страх перед курдською державою може спонукати турецьку владу до більш жорсткої політики стосовно Ербіля.
Але, на думку А.Момрика, хоча Анкара й Тегеран не хочуть незалежності Іракського Курдистану, турецьке й іранське керівництво - реалісти: "Туреччина й Іран змушені будуть співробітничати з незалежною курдською державою. В Ербілі всі основні країни відкривають свої представництва, розуміючи, що необхідно співробітничати з автономією: цей регіон дуже важливий з погляду і економіки, і безпеки".
В Ербілі розглядають і гірший варіант розвитку подій. М.Барзані заявив: якщо реакція міжнародного співтовариства "полягатиме в тому, щоб ізолювати нас, нехай наші люди помруть... Це буде "славою" для всього світу - вбити наших людей голодом тільки тому, що ці люди хотіли за допомогою демократичних засобів обрати свою долю". Слова М.Барзані можуть звучати трохи пафосно. Але для курдів референдум про незалежність Іракського Курдистану - подія, до якої вони йшли все XX століття.