Минулої суботи, 20 жовтня, президент США Дональд Трамп оголосив, що його країна має намір вийти з Договору про ракети середньої і меншої дальності (ДРСМД) 1987 р., оскільки не може більше терпіти його порушення з боку Росії та відсутність у цьому договорі Китаю.
Радник американського президента з національної безпеки Джон Болтон 21–23 жовтня під час зустрічей високого рівня в Москві, у т.ч. з російським президентом, пояснював мотиви США, причому далеко не тільки у сфері ядерних озброєнь. Ракети і ядерні боєголовки - тільки один із елементів несталого світового порядку. Поговоривши з Путіним, Болтон вирушив на Південний Кавказ вирішувати зовсім інші питання, залишивши нам можливість поміркувати на теми ядерної війни та миру.
Російська й більша частина міжнародної реакції на рішення США вийти з ДРСМД мала вигляд обуреного подиву: як же так? Руйнується наріжний елемент режиму контролю над ядерним озброєнням. Але навряд чи для когось у високих кабінетах цей конкретний анонс Дональда Трампа був несподіваним. У середині жовтня з'явилося об'ємне досьє Дослідної служби Конгресу США з очевидною опцією для США щодо виходу з договору у відповідь на його хронічні порушення з боку Росії. На початку жовтня на сесії міністрів оборони країн НАТО звучали близькі до ультиматуму вимоги до Росії повернутися до дотримання ДРСМД, інакше буде зроблено кроки, щоб "усунути" російські ракети, які порушують договір. Ця заява американського посла при НАТО потребувала заспокійливих пояснень, що про попереджувальний удар не йдеться. Услід за цим і прозвучало тепер уже знамените висловлювання Володимира Путіна про відсутність у Росії планів превентивного ядерного удару та про ядерний рай для росіян.
Дивує хіба що певний поспіх із боку США. Але й він, швидше, політичний, ніж юридичний. Після багатолітніх безуспішних спроб адміністрацій Барака Обами і Дональда Трампа отримати від Росії пояснення щодо випробувань та розгортання ракет, які порушують ДРСМД, рік тому Конгрес США в законі про асигнування на оборону передбачив зобов'язання президента до 15 січня 2019 р. встановити, чи порушує Росія договір і чи слід США у зв'язку з цим його виконувати. Імовірно, юридичні процедури почнуться ближче до цього терміну. Хоча договір безстроковий, він передбачає можливість одностороннього виходу у виняткових обставинах, які ставлять під загрозу вищі інтереси. Для цього необхідне офіційне повідомлення з викладом мотивації за шість місяців до виходу. Поки що повідомлення з боку США про вихід із ДРСМД немає, є тільки заяви про принципове рішення. Як мінімум, до весни, а може, й до літа наступного року договір діє.
Рішення адміністрації Трампа продемонструвати жорсткість у відстоюванні вищих інтересів США прямо зараз, можливо, диктується наближенням проміжних виборів до Конгресу. Подив і заклопотаність Росії з цього приводу можна пояснити боротьбою за європейську та світову громадську думку. У проектуванні оновленої архітектури безпеки Росії важливо, щоб винуватцем ситуації здавалися США.
"Горезвісний нульовий варіант"
Договір про ракети середньої і меншої дальності був породжений логікою, швидше, звичайної, ніж ядерної війни. Тоді як стратегічні ядерні озброєння США й СРСР розвивалися в парадигмі взаємного гарантованого знищення, ядерна зброя в Європі була покликана підвищити вогневу потугу армій, флотів та авіації у звичайній війні. До середини 1970-х ядерна зброя в Європі була переважно зброєю поля бою. У країни рад були ракети Р-12 і Р-14 української розробки, які мали дальність у кілька тисяч кілометрів, достатню, щоб уразити будь-який об'єкт у Європі, але недостатню, щоб перелетіти океан. Їхній технічний рівень перебував на рівні 1950-х з відносно низькими для 1970-х бойовою готовністю, захищеністю і точністю.
На початок 1980-х СРСР зламав ядерний баланс у Європі, розгорнувши ракетні комплекси "Піонер", відомі також як СС-20. Мобільні, з дальністю в кілька тисяч кілометрів, точністю на рівні міжконтинентальних балістичних ракет того часу та трьома ядерними боєголовками, вони змінювали логіку війни на європейському субконтиненті. У відповідь США під масові антивоєнні протести розгорнули в Європі балістичні ракети "Першинг-2" і наземний варіант морської ударної ракети "Томагавк", що поступалися СС-20 у потужності й дальності, але кардинально переважали в точності. Тоді ж у рамках НАТО було прийнято політику одночасного ядерного переозброєння та ведення переговорів із СРСР про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, т.зв. "нульовий варіант". У Москві запропонований "нульовий варіант" був названий "горезвісним", що відбивало всю глибину радянської зневаги до спроби потенційного противника розміняти маленькі американські ракети на значно більшу кількість великих радянських. Але падіння нафтових котирувань і "нове мислення" Михайла Горбачова зробили свою справу. У 1987 р. ДРСМД був підписаний, 1988-го він набув чинності, а на літо 1991-го - повністю виконаний. У Європі й азійській частині Росії відтоді було заборонено балістичні та крилаті ракети наземного базування з дальностями в діапазоні від 500 до 5500 км, незалежно від оснащення, ядерного чи неядерного.
Підписання ДРСМД значно спростило розрахунки балансу сил у Європі й тим самим уможливило розробку та підписання в 1990 р. Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). Безстрокова заборона цілого класу озброєнь, символізм і зв'язок з іншими договорами утвердили оцінку ДРСМД як "наріжного каменя" європейської безпеки. Але можна помітити, що "наріжними" вважалися всі великі договори в галузі роззброєння та контролю над озброєннями, включно з ДЗЗСЄ, який зараз де-факто не діє. Можна погодитися з оцінкою Джона Болтона, що поняття "наріжний" відбиває, швидше, психологічний, ніж практичний аспект. Наріжним для стратегічної стабільності називали, наприклад, Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) 1972 р. Намір США з нього вийти був зустрінутий мало не апокаліптичними очікуваннями, але з 2002 р. цей договір не діє, і мало хто про нього згадує.
Пишемо Путін, Сі - на думці
Росія у своєму грошовому достатку 2000-х сміливо погрожувала виходом із різних договорів, коли вважала, що її інтереси ігноруються, особливо в питаннях розширення НАТО і розгортання в Європі американської протиракетної оборони. Свою участь у ДЗЗСЄ вона заморозила, значною мірою, щоб позбутися флангових обмежень для ведення воєн на Кавказі і, як виявилося пізніше, з Грузією та Україною. Росія неодноразово погрожувала виходом з ДРСМД, але так і не вийшла, віддаючи перевагу гібридному варіанту виконання де-юре й порушення де-факто.
Військовий сенс ДРСМД при знижених, порівняно з часом "холодної" війни, ядерних потенціалах не такий уже й "наріжний". Функції заборонених ним балістичних і крилатих ракет наземного базування можуть виконувати ударні ракети морського й авіаційного базування. Питання в ціні, - наземні системи завжди дешевші, і при широкому розгортанні ціна може стати обтяжливою. Росії грошей спочатку вистачало. Вона довела до серійного виробництва нові покоління крилатих ракет великої дальності. Переоснащення флоту ракетами "Калібр-НК" стало масовим - від крейсерів до катерів. З акваторій Балтійського й Чорного морів цими ракетами прострілюється більша частина Європи. Але не пізніше 2013 р. США зафіксували випробування ракет, подібних "Калібрам-НК", з наземних установок. Вважається, що ця ракетна система вже взята на озброєння й розгорнута в кількості одного-двох десятків. У НАТО вона отримала позначення SSC-8.
Великого військового сенсу, крім економії коштів на кілька катерів або корветів, у розгортанні SSC-8 для Росії немає. США діями Росії були роздратовані, але навряд чи налякані. Однак із початком війни проти України російська стратегічна думка зробила ще один небезпечний крен, який США ідентифікували як доктрину деескалуючих ядерних ударів. Смисл доктрини в тому, що при небажаному розвитку військово-політичної ситуації Росія, завдяки властивій Кремлю рішучості та готовності громадян до самопожертви (як упевнені у Кремлі), може завдати обмеженого ядерного удару невеликої потужності без катастрофічних руйнувань, так, щоби противник був поставлений перед вибором - або прийняти російські умови, або почати з нею ядерну війну на знищення.
Відповіддю США, зафіксованою в огляді ядерної політики початку цього року, стало повернення до складу флоту крилатих ракет великої дальності (замість списаних "Томагавків") і переоснащення частини балістичних ракет на підводних човнах ядерними боєголовками малої та надмалої потужності. Цими засобами можна було б завдавати ударів у відповідь на обмежені ядерні удари з боку Росії, не переходячи порогу тотальної ядерної війни. Модернізація морського потенціалу стала основною відповіддю на російські уявлення про цінність ядерної зброї, причому відповіддю ефективною, якщо вже Путін вирішив оголосити про відсутність у Росії планів превентивних ядерних ударів.
Для такої модернізації морських ударних засобів США не треба було б виходити з ДРСМД. Можна було б припустити, що США вирішили переглянути поточні плани створення нового покоління ударних ракетних систем для сухопутних військ, які раніше були обмежені дальністю 500 км. Випробування прототипів мають початися наступного року. Але представники збройних сил і промисловості дружно стверджують, що вимоги до дальності не посилилися. У кожному разі, розгортання американських наземних ядерних ракетних систем у Європі - малоймовірний сценарій. Генеральний секретар НАТО досить упевнено відкинув таку перспективу. Справді, розгортати зараз нічого. До того ж провести розгортання буде не менш важко в політичному сенсі, ніж у 1980-ті. Європейці вкрай скептично дивляться на розміщення у своїх країнах нових видів ядерної зброї.
Дії Росії стали для США головним аргументом для виходу з ДРСМД, але головним мотивом видається вибудовування нових відносин із Китаєм. Контекст висловлювань і Дональда Трампа, і Джона Болтона вказує саме на китайський фактор. Більшість ядерних сил Китаю - наземні ракетні комплекси, які, коли б Китай був учасником ДРСМД, підпадали б під заборону. Ці ракети не становлять великої загрози США, але загрожують їхнім союзникам - Японії, Південній Кореї, Тайваню. Потенційно вони загрожують і Росії, але РФ наполегливо пропонує себе Китаю як союзника у протистоянні зі США.
США створили проблему для Росії, впіймавши її на її ж мілітаризмі, коли російська скарбниця стала біднішати. До великої гонки озброєнь Росія не готова. США послали сигнал Китаю, давши зрозуміти, що він може виявити себе в некомфортних умовах військового стримування з боку США та їхніх союзників у регіоні. Новий договір між США, Китаєм і Росією про ракети середньої і меншої дальності здатний скасувати або заморозити американські плани створення нових систем озброєнь цього класу. Предмет переговорів очевидний.
Мати чи не мати
Україна декларувала свою відданість ДРСМД, який був підписаний, ратифікований і виконаний ще до розпаду СРСР. Україна незмінно брала участь у роботі Спеціальної контрольної комісії (СКК) з виконання цього договору, включно із засіданнями 2016 і 2017 рр., коли після тривалої перерви США ініціювали відновлення роботи у зв'язку з порушеннями з боку Росії. Відданість України виконанню ДРСМД незрівнянно сильніша за відданість Росії її юридичним і політичним зобов'язанням, включно з ДРСМД і Будапештським меморандумом. Та все ж ДРСМД окремо Україною не ратифікувався.
Якщо США поінформують про свій вихід із ДРСМД не тільки Росію, а й Україну, є шанс на участь у нових переговорах, які США можуть почати з Росією і Китаєм. Якщо повідомлення з боку США не буде, розраховувати доведеться тільки на свій військовий бюджет, свої збройні сили та свою оборонну промисловість.