Якщо ідеш - іди? Ні, піти, щоб залишитися.
Такої тактики дотримуються в Києві, де на п'ятий рік російсько-української війни вирішили розібратися у відносинах зі Співдружністю незалежних держав.
Виступаючи на урочистостях з нагоди Дня Європи, Петро Порошенко заявив, що підписав указ, яким ввів у дію рішення РНБО про припинення участі України в роботі статутних органів СНД. Згодом він додав, що буде закрито українське представництво при цій організації, а крім того, Київ перегляне всі договори, укладені в рамках Співдружності, та вийде з тих, які не відповідають національним інтересам.
Коментуючи ці ініціативи, представниця МЗС Росії Марія Захарова сказала, що заява українського президента - "чергова показова акція, спрямована на те, щоб справити враження на своїх західних покровителів". На її думку, українська влада (ну звісно ж!) "керується геополітичним задумом стратегів українських подій - повністю розірвати зв'язки України з Росією та СНД".
Частково російська дипломатка має рацію: Київ справді дотримується логіки "геть від Москви".
"Моя місія, в якій я відчуваю підтримку більшості українського суспільства, - зробити так, щоб Україна безповоротно вийшла зі смертельно небезпечної зони тяжіння до Російської імперії", - у традиційно патетичній і навіть трохи месіанській манері пояснював П.Порошенко причини підписання указу, ідею якого він озвучив іще в квітні. Зважаючи на політику Москви стосовно СНД і України, цей мотив Києва цілком природний.
Хоча широка договірно-правова база СНД і полегшує українським компаніям доступ на ринки членів організації, та тільки для російського керівництва Співдружність є одним із інструментів зміцнення економічної та політичної присутності Росії на пострадянському просторі. Тому-то Київ і вирішив, що треба мінімізувати присутність в організації, де Москва виступає в ролі "альфа-самця". Але це не єдина причина.
На прийняття такого рішення Петра Порошенка спонукали й інші міркування, значно прозаїчніші - іміджеві: передвиборна президентська кампанія офіційно ще не почалася, але вже зараз іде запекла боротьба за голоси виборців. Гучні заяви про перегляд відносин із СНД та ефектні публічні дії мають формувати імідж глави держави як безкомпромісного політика, що протидіє російської агресії та зміцнює незалежність країни.
І хоча Петро Порошенко й не казав, що Україна виходить із СНД (не можна ж вийти з організації, в якій країна формально не є членом), однак багато українців саме так сприймають слова президента про вихід зі статутних органів Співдружності. Втім, як і ЗМІ, багато яких публікували новини під заголовками "Україна вийде з СНД". Влада особливо й не намагалися спростовувати, пояснюючи нюанси президентського указу.
Важко оцінити, наскільки рішення щодо СНД позначиться на електоральних уподобаннях виборців. Швидше, це ще один мазок у формуванні образу. Проте необхідність піар-акції у передвиборний період, очевидно, стала поштовхом до рішення переглянути відносини з організацією, яку в Києві ігнорують уже п'ятий рік, звівши до мінімуму присутність України у статутних органах СНД.
У 2014 р. українських представників було відкликано з виконкому Співдружності. З початку російської агресії ні президент, ні прем'єр, ні міністр закордонних справ не брали участі в засіданнях рад на вищому і високому рівнях: на цих зустрічах нашу країну лише зрідка представляли дипломати з українських посольств. Як зазначає М.Захарова, з 2017 р. Україна взагалі перестала посилати своїх представників на такі засідання.
Своєю чергою, українські депутати відмовилися формувати парламентську делегацію при Міжпарламентській асамблеї СНД. Крім того, останні чотири роки Україна не платила внесків у єдиний бюджет органів СНД, за словами М.Захарової, створивши "істотні фінансові труднощі в роботі організації": російська дипломатка стверджує, що сумарний борг нашої країни становить понад 300 млн руб.
У самій Співдружності відреагували на заяву Порошенка коментарем, що, мовляв, вас там і так немає. Як заявив керівник прес-служби СНД Володимир Никаноров, українську сторону варто запитати, "кого персонально вони відкликали цього разу", оскільки Україна ще у 2014 р. відкликала своїх представників у виконавчому комітеті СНД, а нових не призначила.
Але, відпускаючи саркастичні коментарі, російський дипломат говорить не всю правду, оскільки в Мінську перебуває представництво України при координаційних інститутах СНД, у штаті якого значаться два дипломати. Слова ж президента означають, що наша країна не тільки закриває своє представництво, а й юридично закріплює неучасть української делегації у всіх статутних органах СНД - виконкомі організації, раді глав держав, раді глав урядів та низці міністерських рад.
Однак сам указ, оприлюднений на президентському сайті через кілька днів після заяви П.Порошенка, не прояснює подальшого статусу України у Співдружності. Його пункт 1 передбачає введення в дію рішення РНБО від 2 травня "Про припинення дії для України окремих міжнародних договорів, укладених у рамках Співдружності незалежних держав". А ось саме рішення виявилося "для службового користування".
"Начинка" указу не дає жодного уявлення про те, чи зберігає Україна свій підпис під Угодою про створення СНД 1991 р. Тим часом це питання - одне з ключових, оскільки участь в Угоді чи вихід із неї задасть і формат подальших відносин нашої країни з СНД, і алгоритм для наступних дій з міжнародними договорами, підписаними в рамках організації.
Специфіка перебування Києва у Співдружності така, що хоч наша країна й не є членом організації (оскільки не підписала її статут), проте завдяки Угоді про створення СНД Україна має своєрідний статус країни-засновника. Це дає Києву право бути стороною тих угод, учасником яких можуть бути тільки члени Співдружності. Наприклад, угоди про зону вільної торгівлі у рамках СНД.
Вихід же з Угоди про створення СНД (а така можливість передбачена статтею 10) означає, що низка конвенцій, протоколів, договорів припинять свою дію для України. А ці ж міжнародні договори регулюють як економічне співробітництво, так і гуманітарне, і правове - питання пенсійного забезпечення, визнання дипломів про освіту, правову допомогу тощо.
Припинення дії низки договорів означало б серйозні проблеми як для українських громадян, так і для українських компаній. І невипадково Тбілісі, який після російсько-грузинської війни вийшов із СНД, прагнув зберегти свою участь у низці угод. У результаті, в жовтні 2009 р. СНД ухвалила рішення, згідно з яким Грузія продовжила участь у 75 міжнародних договорах, а в 23 - припинила.
Для Києва особливий інтерес являють близько 30 міжнародних договорів. Серед них не тільки угода про ЗВТ СНД. Це і угода про координаційні органи залізничного транспорту. (Його учасниками також є Грузія та країни Балтії.) Крім того, меморандум про співробітництво у сфері міжнародних транспортних коридорів, угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, а також багато інших міжнародних договорів.
Але, щоб залишитися стороною договору, нашій країні доведеться провести переговори з кожним членом СНД стосовно тих угод, у яких вона хотіла б зберегти свою участь. Тільки Києву треба бути готовим до того, що Москва та її сателіти максимально ускладнюватимуть переговори, висуваючи неприйнятні умови для продовження участі в міжнародних договорах.
Альтернативою ж приєднанню України до угод у рамках СНД може стати укладення нових або реанімація формально чинних двосторонніх договорів із членами організації.
Окрім проблеми участі України в низці угод, є ще й питання статті 5 Угоди про створення СНД: вона передбачає, що її учасники визнають територіальну цілісність одне одного та недоторканність існуючих кордонів. Це положення багатьма в Києві розцінюється як важливе, оскільки фіксує визнання Москвою своїх зобов'язань перед Україною стосовно кордонів. А порушення статті - ще один факт ігнорування РФ своїх міжнародно-правових зобов'язань.
Утім, вихід України з Угоди про створення СНД не послаблює позицій Києва в цьому питанні, оскільки є стаття 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Вона, зокрема, передбачає, що припинення договору (як і вихід держави з нього) "не впливає на права, зобов'язання чи юридичне становище учасників, яке виникло в результаті виконання договору до його припинення".
Загалом, потенційні ризики стали для Києва приводом відмовитися від ідеї виходу з Угоди 1991 р.: за інформацією DT.UA, цей документ не згадується у рішенні РНБО про міжнародні договори в рамках Співдружності, з яких має намір вийти Київ. Можливо, в цьому й криється причина того, чому перелік цих угод і протоколів не був оприлюднений, а залишився під грифом ДСК.
З одного боку, безумовно, не слід полегшувати роботу росіянам і наперед повідомляти їх про те, які угоди Київ планує залишити, а з яких - вийти. З іншого - оприлюднення списку міжнародних договорів, з яких Україна планує вийти, розвіяло б міф, що наша країна виходить із СНД. А підняте цунамі критики знову "накрило" б імідж глави держави.
…Історія відносин України і СНД завжди підносилася як історія розлучення: з моменту створення Співдружності в нашій країні розглядали цю організацію як спосіб "цивілізованого розлучення" обридлого одне одному подружжя. Але Київ, поступово переглянувши своє ставлення до Співдружності, віддав перевагу цивільному шлюбу з розрахунку.