Чорногорія має непоганий шанс уже наступного року стати членом НАТО.
Судячи з заяв британського прем'єр-міністра Девіда Кемерона, генсека альянсу Єнса Столтенберга та інших європейських політиків, у цій військово-політичній організації демократичних країн існує досить сильне лобі, зацікавлене в тому, щоб Подгориця отримала запрошення наприкінці 2015-го. Офіційно оформити своє членство ця балканська країна має на Варшавському саміті НАТО, запланованому на 8-9 липня 2016 р. Раніше передбачалося, що запрошення буде озвучено у Варшаві.
"Можливо, що до кінця поточного року Чорногорія отримає запрошення вступити в організацію. Наша дипломатія порушуватиме цю тему", - заявив чеський прем'єр-міністр Богуслав Соботка. Проте остаточного рішення щодо Чорногорії ще не ухвалено. Крім прибічників цього плану, вистачає й противників. Як і в 2008-му багато що залежатиме від позиції Вашингтона і Берліна.
Чорногорія, невелика балканська країна з населенням у 620 тис., вийшла з Державного Союзу з Сербією в 2006 р. І практично відразу ж її політики заявили про курс європейської та євроатлантичної інтеграції. П'ять років тому Чорногорія отримала офіційний статус країни - кандидата в члени Євросоюзу. У 2008-му вона розпочала Інтенсифікований діалог з альянсом, а в 2009-му союзники ухвалили рішення надати Подгориці План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).
Прем'єр-міністр цієї балканської країни Міло Джуканович неодноразово заявляв, що головний пріоритет Чорногорії - якнайшвидший вступ у НАТО і ЄС. Тому Подгориця, попри декларовані "братні відносини двох слов'янських православних народів", приєдналася до санкцій ЄС і США проти Росії. (Нагадаємо, що Сербія відмовилася це зробити). Президент Філіпп Вуянович пояснив: Чорногорія погодилася з рішенням Ради Євросоюзу щодо Росії, бо вважає, що вона, як країна-кандидат повинна розділяти зовнішню політику Європейського Союзу і Північноатлантичного альянсу.
Політика чорногорської влади викликає критику з боку тих, кого в цій країні називають "оркестром Владіміра Путіна" - партії Нової сербської демократії, Соціалістичної народної партії, Чорногорської митрополії Сербської православної церкви, Руху за нейтралітет Чорногорії та низки неурядових організацій. Наприклад, лідер опозиційної Соціалістичної народної партії Срджан Міліч, який підтримує інтеграцію країни в ЄС, обвинувачує прем'єр-міністра М.Дукановича у зміні пріоритетів зовнішньої політики, які раніше були спрямовані на пошук балансу між Росією і Заходом.
Сьогодні влада Чорногорії веде активну PR-кампанію. Ще недавно кількість прихильників вступу країни в Північноатлантичний альянс серед чорногорців становила близько 38%. Останні соціологічні опитування, проведені двома впливовими балканськими агентствами IPSOS - Strategic Marketing і Damar, свідчать про ефективність роз'яснювальної роботи. Відповідно до даних одного агентства, за вступ у НАТО проголосували б 47% опитаних, проти - 43%. Дані іншого: за - 44%, проти - 40%. А на питання, чи стане Чорногорія членом альянсу, ствердно відповіли 64 і 66% відповідно.
Прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон нещодавно заявив, що "є вагомі причини, щоб Чорногорія стала членом альянсу". Із цим твердженням згодні експерти: входження цієї країни у військово-політичний клуб демократичних країн зміцнить безпеку на Балканах. І це добре розуміють у самих державах балканського регіону. Не випадково глава уряду Болгарії Бойко Борисов заявив, що "мир на Балкани прийде тоді, коли всі країни регіону будуть у ЄС і НАТО".
У свою чергу і М.Джуканович переконаний, що членство його країни в організації "сприятиме створенню зони стабільності" на Балканському півострові. "Чорногорія - це відсутня ланка, адріатична й середземноморська, у ланцюзі НАТО. Гадаю, важливо не те, наскільки велика ця ланка, а те, наскільки вона міцна. Ми переконані, що запрошення і потім вступ Чорногорії в НАТО лише підсилить довіру до альянсу", - вважає чорногорський прем'єр-міністр.
Однак для Подгориці членство в НАТО - це не тільки питання безпеки країни та регіону. Це також і питання політичних перетворень у державі, проведення необхідних економічних реформ. Адже інвестори розглядають членство країни в альянсі як додатковий фактор її стабільності. Нарешті, членство в альянсі для Чорногорії - це передумова вступу в ЄС, як це було і для країн Центральної та Східної Європи і Балканського півострова.
Нагадаємо, що Словенія і Хорватія вже є членами альянсу. Над ПДЧ працюють не тільки Чорногорія, а й Македонія (з 1999-го), а також Боснія і Герцеговина (з 2010-го). Нагадаємо, що запрошення Македонії в
2008 р. заблокувала Греція через давню суперечку про назву цієї балканської держави, яка збігається з назвою грецької провінції. Вступ Боснії і Герцеговини гальмується через внутрішньополітичну ситуацію цієї федерації.
Лише одна Сербія офіційно не заявляла про намір приєднатися до НАТО. Ще в 2006 р. тодішній міністр закордонних справ Сербії Вук Драшкович зауважив у інтерв'ю "Дзеркалу тижня", що "наші сусіди греки - в НАТО, Македонія йде в НАТО, Болгарія, Угорщина - уже там, Хорватія і Албанія незабаром приєднаються до альянсу. Тож ми маємо бути островом у морі НАТО? Не існує раціональних причин, через які ми могли бути проти членства в НАТО".
Однак через дев'ять років у сербському суспільстві так само домінують антинатовські настрої. Як свідчить соціологічне опитування, оприлюднене на початку липня в газеті Politika, проти приєднання до альянсу висловилися 73% опитаних сербів. За стратегічне зближення з ЄС виступили 44%, тоді як проти вступу Сербії в Євросоюз - 37%.
Безумовно, Чорногорія має багато внутрішніх проблем, які можуть стати перешкодою на шляху до членства в Північноатлантичному альянсі. Насамперед, як зазначає Є.Столтенберг, у країні необхідно підсилити верховенство права і працювати над підвищенням підтримки альянсу з боку громадськості. Звичайно ж, серйозна проблема для країни - корупція. Але головною перешкодою для Подгориці може стати горезвісний російський фактор.
У багатьох столицях бояться викликати роздратування Москви запрошенням Чорногорії в НАТО і шукають приводів, щоб відмовити цій балканській країні. Політиків лякає непередбачувана реакція Кремля: російське керівництво продовжує розглядати розширення альянсу як загрозу безпеці Росії. І хоча погрози Москви йдуть переважно на адресу країн "близького зарубіжжя", Владімір Путін намагається зміцнити вплив РФ також і на Балканах і не допустити появи там нових членів військово-політичної організації.
Російська дипломатія вже заявила, що розширення НАТО за рахунок Чорногорії негативно позначиться на європейській безпеці, а також на відносинах Росії з цією країною. "Це однозначно негативний крок і для європейської безпеки, і для наших відносин із Чорногорією. Оскільки очевидно, що країна, з якою нас пов'язують близькі історичні зв'язки, духовна спільність, людські відносини - насамперед ідеться про взаємно переплетену історію, - вступає в організацію, недружню до Росії", - заявив нещодавно постпред РФ при НАТО Олександр Грушко.
Намагаючись заспокоїти Москву, чорногорські політики звертаються до аргументів, які свого часу використали і в Києві. М.Джуканович, наприклад, каже, що "в Чорногорії вікова традиція дружніх відносин із Росією... Очевидно, що в Росії є власні інтереси, та й у маленьких країн, таких як Чорногорія, є свої інтереси. Як стратегічні напрями нашої політики ми вибрали вступ у НАТО і ЄС. Природно, не проти когось, а для нас самих. Ми зробили ставку на цінності, на яких ґрунтуються НАТО і ЄС".
З країн, які обережно підходять до питання запрошення Чорногорії в Північноатлантичний альянс наприкінці року, слід назвати насамперед Німеччину і Францію. Так, після повернення з переговорів у Мінську, французький президент Франсуа Олланд зустрівся з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Після чого сказав журналістам, що "позицією Франції на даний момент є відмова від будь-якого нового складу". Скептично до ідеї прийняття Чорногорії в альянс ставляться також Італія та Нідерланди.
Та, як зазначають експерти, "французьке "ні" - це м'яке "ні". Визначальною в питанні про майбутнє членство Чорногорії буде думка Вашингтона і Берліна.
У Києві, наприклад, добре пам'ятають, як жорстка позиція канцлера Німеччини Ангели Меркель перекреслила українські надії на одержання нашою країною ПДЧ на Бухарестському саміті в 2008 р. У результаті Україна досі веде з Північноатлантичним альянсом Інтенсифікований діалог. Знову-таки можна згадати й історію з прийняттям у НАТО Румунії, яка стала членом альянсу багато в чому завдяки позиції Парижа.
Крім того, як зазначає The Wall Street Journal, серед країн - членів альянсу є побоювання, мовляв, відстрочка з Чорногорією буде сигналом для Кремля, що в Росії з'явилося право вето в НАТО. Сьогодні представники альянсу постійно акцентують увагу на тому, що всі його члени як і раніше віддані політиці "відкритих дверей". Міністр закордонних справ Румунії Богдан Ауреску заявив, що "ми повинні підтримувати політику відкритих дверей. Якщо ми не приймемо рішення щодо розширення, ми втратимо довіру".
Дискусія про майбутнє Чорногорії триває. І за час, що залишився, Подгориця спробує разом із прибічниками схилити шальки терезів на свою користь.