UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чому Орбан підігрує Путіну?

Намагаючись дистанціюватися від російсько-української війни, угорський уряд стає на бік Росії

Автор: Володимир Кравченко

Хоч Угорщина і приєдналася до санкцій ЄС проти Росії, прем’єр-міністр Віктор Орбан робить усе, аби підтвердити свою репутацію одного з найбільш проросійських лідерів у Європі.

За кілька днів до саміту НАТО угорський прем'єр заявив, що виступає проти безпольотної зони над Україною, направлення миротворчих сил Альянсу в нашу країну та запровадження ембарго на поставки російського газу в європейські країни. Орбан стверджує: «Санкції не можна поширювати на поставки російського газу і нафти, бо для Угорщини та кількох інших країн ЄС це непропорційна, непідйомна ноша. Вони завдадуть нам більше болю, ніж Росії».

Коли Орбан вимовляв ці слова, внаслідок варварських дій Росії в Україні вже загинули тисячі мирних жителів — діти, жінки, старі. Російська авіація й артилерія стирали на порох Маріуполь, Харків, Волноваху та інші українські міста й села. Сотні тисяч українців переховувалися у підвалах і метро. Мільйони стали біженцями. На окупованих територіях російські спецслужби викрадали і вбивали проукраїнських активістів. Захищаючи Україну, від куль росіян гинули українські солдати, у тому числі й угорського походження.

То що ж відбувається в Угорщині і з Угорщиною? Чому, на словах засуджуючи російське вторгнення в Україну, насправді уряд Орбана не пропускає зброю в нашу країну, а лише транзитом в інші країни НАТО? Чому там досі працює російський Міжнародний інвестиційний банк? Чому Угорщина не прагне до посилення санкцій Євросоюзу проти Росії? Чому Орбан фактично підігрує Путіну? Може, Угорщина продалася за дешевий російський газ?

Цинічна поведінка Орбана пояснюється кількома причинами: бажанням залишитися при владі, прагненням отримати більше ресурсів від ЄС, вигідними цінами на російський газ, наміром домогтися від Києва перегляду законодавства про освіту…

Третього квітня в Угорщині відбудуться парламентські вибори. Щоб його партія «Фідес» знову здобула перемогу, Орбан зробив ставку на страх угорців перед високими комунальними платежами. Недивно, що одним зі своїх головних досягнень Орбан вважає довгостроковий контракт із «Газпромом», підписаний торік. Ніхто не знає, яку ціну платить Угорщина за російський газ. Але угорські чиновники стверджують, що значно нижчу, ніж за попереднім контрактом.

Facebook/Orbán Viktor

Паралельно Орбан обвинувачує опозицію в бажанні втягнути Угорщину у війну, що ставить під загрозу життя угорських громадян.

 Як свідчить опитування угорської громадської думки, передвиборна тактика Орбана спрацьовує. За даними видання Politico, 50% угорських виборців готові підтримати «Фідес» і тільки 44% — об'єднану опозицію. Примітно й інше: судячи з опитування Publicus Institute, тоді коли 90% прибічників опозиції вважають, що прем’єр-міністр має засудити Росію різкіше, ніж він робить це тепер, 81% виборців «Фідес» заявив, що прем’єр-міністрові не треба цього робити.

Крім виборів, є ще одна причина двоїстої позиції Будапешта. І пов'язана вона з тактикою Орбана стосовно ЄС і НАТО.

Річ у тому, що угорський прем'єр останніми роками постійно заявляє про намір блокувати ті чи інші ініціативи Брюсселя, намагаючись виторгувати для себе якісь преференції. Але якщо Будапешт бачить, що на своїй позиції він сам, то зазвичай погоджується з рішеннями союзників.

І коли в ЄС заявили, що почали розглядати заявку України на членство в Євросоюзі, то Угорщина (а її представник Олівер Варгеї — єврокомісар із питань сусідства та розширення) не блокувала цього рішення. Та й із виділенням Європейським Союзом одного мільярда євро з Європейського фонду миру на закупівлю Україною озброєння Будапешт погодився.

Але наші інформовані співрозмовники з українських органів влади вважають, що і в нинішній ситуації Орбан веде свою давню гру, торгуючись із ЄС, НАТО, США. (Зокрема й щодо виділення для Угорщини коштів Євросоюзу, в тому числі кредиту в рамках Фонду відновлення та стійкості.) Звісно, Будапешт не поступиться всіма своїми позиціями. Але на саміті НАТО точно не буде заперечувати проти додаткової військової допомоги нашій країні.

Багато що в позиції Угорщини залежатиме й від того, яку тактику стосовно Будапешта обере Вашингтон. Утім, сьогодні американсько-угорські відносини доить напружені: в Орбана чудові відносини з Дональдом Трампом і жахливі — з Джо Байденом, який назвав угорського прем'єра диктатором.

Нарешті, в ситуації широкомасштабного вторгнення Росії в Україну Будапешт намагається натиснути на Київ, щоб той змінив законодавство про освіту, яке, на думку угорської сторони, «дискримінує» нацменшини. Так, під час мирного маршу з нагоди 174-ї річниці Угорської революції віце-прем’єр Жолт Шем`єн укотре заговорив про права угорської меншини в Україні. Втім, у Києві не мають наміру задкувати в питанні законодавства про освіту.

Та, хоч би якими були мотиви уряду Орбана у проведенні двоїстої політики стосовно України й Росії, для нас, українців, відтінки нині не важливі. Коли вбивають дітей, не можна бути наполовину другом, стояти осторонь і тільки співчутливо кивати головою. Політика Орбана викликає огиду. І не лише у членів українського уряду, а й в українському суспільстві.

 Як свідчать дані опитування, оприлюднені соціологічною групою «Рейтинг», якщо українці називають друзями практично всі держави ЄС, то стосовно Угорщини й Німеччини результати відрізняються. Наприклад, серед друзів України під час війни лідерство впевнено посіла Польща: 79% назвали її «однозначно дружньою», ще 17% — «швидше, дружньою» (сумарно 96%). Серед інших західних союзників українці виділили Литву (85% назвали її «дружньою» і ніхто — «ворожою»), Британію (86 і 1%, відповідно) і США (88 і 2%, відповідно).

Але тільки 45% опитаних українців визнали дружньою державою Угорщину (зокрема лише 13% — «однозначно дружньою»), а 12% назвали її ворожою. І якщо Орбан та його кабінет у разі перемоги на парламентських виборах і далі проводитимуть таку цинічну політику стосовно України та країни-агресора, Росії, то результати наступного соцопитування ще більш промовисто покажуть ставлення українців до нашого сусіда.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.