Є три речі, які треба розуміти про Ілона Маска та його підігрування Путіну.
По-перше, коли перед людиною схилився весь світ, їй рано чи пізно захочеться погратися в Бога. Власне, саме це сталося і з самим Путіним, коли він віддав наказ бомбити Україну. На певному етапі він відчув себе майже Богом або навіть і вищим — тим, хто стоїть над добром і злом. Сильні світу сього ласі на гординю, — нічого з цим не вдієш. Врешті-решт, Диявол теж так починав.
По-друге, гординя Маска помножилася на другий чинник: Ілон — це людина з синдромом Аспергера. Стосовно нього це означає, що гіперрозвинений інтелект накладається на періодичну відсутність емпатії. Війна в Україні для нього — це механізм, який дав збій і який відремонтувати складно, але можна, коли за це береться «майже Бог». Синдром Аспергера — не гріх. Мільйони хороших розумних успішних людей живуть із цим. Але це фактор. І в цьому випадку ним не слід ігнорувати. Маск може абсолютно щиро не розуміти, не відчувати, чому запропонований ним «механізм» був сприйнятий в Україні не як «Тесла», а як російський танк. Незграбний, смердючий і смертельно застарілий.
По-третє, не слід виключати, що Росія знайшла спосіб використати його як рупор. Вона вправна в експлуатації чужих слабкостей. Досвід роботи з марнославними мільярдерами в неї точно є. Тим більше що Маск неодноразово надсилав Росії відповідні якщо не сигнали, то флюїди. Новий рупор Росії ой як потрібен. Її заткнули в соціальних медіа, вона втратила кредит довіри мільйонів на Заході. Вона стала для світу скаженим псом, якого ще вчора можна було почухати за вушком, а сьогодні — страшно підійти і гидко відчувати його сморідне дихання.
Ну ось, знайшовся один, хто не погребував: почухав за вушком скаженого пса. Один з найбільш впливових людей світу зробився по суті парламентарем Путіна. Саме той, хто дав згоду на оперативне постачання нам старлінків. Саме той, хто відкрив для українців PayPal. Саме той, кого українці, на противагу московському мракобіссю, бачили втіленням майбутнього.
Так, це неприємно. Це трохи послаблює наш залізобетонний кейс в очах світу. Люди, які на нашому боці, можуть почати слабшати духом. Люди, які вважають, що «правда десь посередині» (а це цілі регіони африканського, азійського та латиноамериканського світу), отримали натхненника. Це, до речі, потенційно найнеприємніше. Бо в третій групі, яка підтримує Путіна і Росію, перебувають лише фріки та росіяни. Що, як на нинішні часи, в принципі, майже одне й те саме.
Свідомо чи не свідомо, Маск спробував зробити питання, яке є виключною прерогативою України, предметом глобального референдуму. Референдуму, на якому Африка, Азія, Росія та крайні ліві і праві на Заході, що примкнули до них, спробують задавити нас і наших партнерів масою. Ну що ж, байдужість або нерозуміння завжди були більш масовими, ніж емпатія та поінформованість. Але твіттер-голосування — це поки що, слава Богу, не міжнародне право й не рішення світової спільноти.
Маск не твітнув нічого нового. Про це з початку війни думали, а часто й думають багато людей, у тому числі світових лідерів, які, з одного боку, не вірили в Україну, а з іншого — мають рештки благоговіння перед Росією та її царем. Але з початку війни минуло 222 дні. Українська армія ганяє Росію та її царя по всіх усюдах, — ми знаємо, якими ганчірками. Його трон хитається. Його пропагандисти ковтають заспокійливе. А найголовніше — в політичному світі є консенсус, що мир не може бути досягнутий чи нав’язаний усупереч волі України. І та обставина, що 87% українців виступають проти миру за рахунок територіальних поступок, важить більше, ніж усі ескапади всіх багатіїв світу, разом узятих.
Маск не робить політичної погоди. Як і Байден. Як і будь-який інший західний політик. Сьогодні її робить український солдат. У питаннях цієї війни Україна перебуває у кріслі водія, а решта світу — в пасажирському. І тому якщо ми скажемо, що будемо воювати до перемоги, то решта світу, хоч і стримано, але підтримає нас — і словом, і грішми, і зброєю. Якщо ж скажемо, що готові скормити скаженому псові чергову порцію України, решта світу з полегшенням заощадить на першому, на другому й на третьому.
Особливість гордині в тому, що це один із найбільш ідіотських гріхів, бо за неї найшвидше покарання. Скажений пес — це скажений пес. І якщо хтось про це раптом забуде, то пес сам нагадає. Ті, хто нас підтримують, це знають. Їх сотні мільйонів по всьому світу. Це люди з совістю і щирим серцем. Розумні й не продажні. Мужність українського спротиву пробудила багатьох із них від моральної сплячки. Ніякі твіти Маска не примусять їх відвернутися після того, як світ побачив замордований Маріуполь і скривавлену Бучу.
Гординя — ще й найгірший порадник. Про це знає Путін, який уже прокляв день, коли пішов війною на нас. Настане час, і Маск теж це зрозуміє — коли Україна виграє, всупереч його планові. Якщо його «мирний план» — це спецоперація, то з нею Росія дуже, дуже спізнилася. А якщо це його особиста дурість, то синьо-жовтий торт уже летить йому в обличчя.
Ніхто не зупинить наш рух уперед. Ніхто, крім нас самих. Агресія Росії була прямим ляпасом, приниженням, травмою для політиків Заходу і мільйонів їхніх виборців. Так, у людей буває коротка пам'ять, а на зміну цим політикам прийдуть інші, для яких нинішня травма буде лише прорахунком попередників. Проте на це знадобиться два-три роки. Доти доля війни буде вирішена. Путін може гратися з его Ілона Маска, але в нього немає ні часу, ні ресурсу гратися з его західних політиків, як він грався упродовж двох десятиліть. Путінська репутація знищена. Чекай на киргизького президента! — тепер твоє місце там. Цар виявився голий, плюгавий і замащений кров’ю. І навіть його ймовірна спроба заморозити взимку Захід ще більше поглибить прірву між ним та світом.
Так, Маск відчинив для Росії вікно можливостей, але воно не таке широке, щоб у нього повноцінно просунувся жирний пінгвін російської пропаганди. Так, у рукаві в Путіна ще лишилася ядерна зброя, але й вона не зупинить українського солдата — тільки розізлить його. Росія — десь швидше, а десь повільніше — сиплеться. Навіть мобілізація Маска з його стомільйонним акаунтом у твіттері не врятує від безславного кінця ні Путіна, ні те фашистське болото, на яке перетворився російський народ. Ну, а перетворення Маска з підкорювача світів на путінського парламентера буде не більш ніж безславним курйозом у його, поза тим, неймовірній біографії. Ілюстрацією того, якими тупими бувають іноді розумні люди.
Більше статей Олександра Щерби читайте за посиланням.