Перші конкретні дипломатичні консультації, предметом яких є російські претензії стосовно європейської безпеки, пройшли 10 січня в понеділок у Женеві і тривали більш як сім годин. Після цього, 12 січня, у Брюсселі відбудуться консультації в рамках Ради НАТО—Росія і 13 січня у Відні — консультації у форматі ОБСЄ. Це не переговори, де сторони працюють із конкретними текстами, які можуть перетворитися на угоди. Поки що йдеться про вияснення, чого хоче Росія в реальному світі міжнародних відносин, а не в уявному світі її власної пропаганди.
Достеменно невідомо, що саме обговорювали впродовж багатьох годин: США наполягли, аби дипломатичні контакти не перетворювалися на інформаційні кампанії, до чого останнім часом схильна Росія. Проте деякі заяви напередодні й відразу після консультацій знизили невизначеність. Ясність з'явилася бодай у розумінні того, що неможливо виконати, а стосовно чого дипломатичні консультації можуть перерости в переговірний процес із кінцевим результатом у вигляді міжнародних угод.
Ключове питання полягало в тому, чи готова Росія найближчим часом розпочати нову військову ескалацію проти нашої країни, якщо апріорі нездійсненні російські вимоги не будуть негайно задоволені з боку США, країн НАТО й України. Вашингтон позначив пункти російських вимог, які є non-starters, тобто такі, яких не можна не те що обговорювати, а навіть узяти до обговорення. Сюди належать суверенні права країн — членів Альянсу ухвалювати колективні рішення про свою безпеку. Зокрема, не може бути взята до розгляду вимога Росії заборонити НАТО приймати до свого складу країни, які раніше входили в СРСР, що канув у Лету. Політику відчинених дверей НАТО не можна змінити. Однак можливі нюанси. США готові обговорювати свої наміри і плани приєднання до Альянсу нових країн.
Окреслилися й сфери, де можливі результативні переговори на умовах взаємності. Інформаційні «зливи» російської сторони, у тому числі з використанням американських ЗМІ, свідчили про готовність Вашингтона обговорювати російські вимоги обмежити військовий потенціал членів НАТО в Центральній та Східній Європі, прийнятих до Альянсу після 1997 року. Державний департамент США змушений був виступити з офіційним спростуванням. У ньому, зокрема, пролунала рекомендація не сприймати односторонні російські інтерпретації результатів розпочатих консультацій як погоджені позиції.
США виявили готовність рухатися вздовж ліній Договору про ракети середньої та малої дальності, який припинив дію, у питанні обмеження розгортання таких ракет у Європі. Торік Росія звернулася до західних столиць і НАТО з вимогою оголосити мораторій на такі ракети в Європі, висловивши власну готовність до взаємності.
Інша лінія можливих переговорів — поставки Україні ударних ракетних систем, що становлять загрозу Росії. Але навряд чи на цьому треку сторони зможуть просунутися без зустрічних обмежень із російського боку, зокрема щодо ударних ракетних систем у Калінінградській області, які формально не належать до ракет середньої та малої дальності.
Нарешті, предметні переговори з виходом на угоди можливі в питанні військових розгортань, насамперед під час військових навчань, по обидва боки кордонів між країнами НАТО і Росією.
За результатами консультацій зі США 10 січня, Росія погодилася продовжувати їх, як і було раніше погоджено, з НАТО 12 січня та в рамках ОБСЄ — 13 січня. Це означає згоду Росії з тим, що чимала частина її вимог є non-starters, тобто не обговорюватиметься взагалі, інша чимала частина претензій — не має переговірних перспектив за межами консультацій, які проясняють позиції. Це позитивний результат.
Однак Росії вдалося зберегти значний рівень невизначеності з приводу її дальших дій стосовно України. Лідер російських перемовників заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков заявив для преси після консультацій 10 січня, що Росія не має планів і намірів вторгатися в Україну. Це певний позитив, досягнутий під американським тиском. Раніше сам Рябков, інші офіційні російські спікери і, власне, Владімір Путін узагалі ухилялися від відповіді на це запитання.
Але, з іншого боку, висловлювання Рябкова повторюють мову Основоположного акта НАТО—Росія від 1997 року, що його Москва тепер трактує як порушений. Тоді, 1997 року, Альянс проголосив відсутність планів і намірів проводити значні розгортання військ на територіях своїх нових членів у Центральній та Східній Європі. Після нападу Росії на Україну у 2014 році східний фланг НАТО було посилено, і значні розгортання військ мали місце. Ба більше, комплекс заходів протидії, оголошений Білим домом Кремлю у разі нового нападу Росії на Україну, включає подальші істотні розгортання на східному фланзі НАТО.
З урахуванням цих обставин, російські слова про відсутність планів і намірів нового вторгнення в Україну можуть бути формою тролінгу. Росія фактично нічого не обіцяє, доки не отримає «гарантій». Сергій Рябков окреслив їх після консультацій 10 січня з новою наполегливістю. За його словами, Росії стосовно України і Грузії «необхідні залізобетонні, юридично значущі гарантії, не обіцянки, а саме гарантії — зі словами «повинні», «зобов'язані» ніколи не ставати членами НАТО».
Взагалі, перспективи реалізації таких вимог могли обговорюватися 10 січня й можуть обговорюватися далі в рамках закритих дипломатичних консультацій. Але зрозумілі й умови, на яких такі вимоги Росії може розглядати НАТО. Це, повторюючи слова Рябкова, «залізобетонні гарантії» відновлення територіальної цілісності України та виконання Росією всього того, що вона раніше обіцяла й порушила в рамках Будапештського меморандуму 1994 року.
За результатами консультацій 10 січня в Женеві позиції сторін мають такий вигляд. Росія підтримує невизначеність щодо можливості нового військового нападу на Україну, доки не одержить гарантій її невступу в НАТО і обмеження військового потенціалу. Росія називає цю вимогу ключовою і пов’язує з нею можливість обговорення будь-яких інших питань. Проте Росія готова вести переговори щодо деяких практичних заходів безпеки, які стосуються обмеження ударних ракетних систем у Європі, проведення навчань та розгортання військ. При цьому Росія опосередковано погодилася, що чимала частина її вимог із приводу європейської безпеки навіть не буде розглядатися.
Проте все ще незрозуміло, чому Росія наполягає на терміновості задоволення принаймні частини її відверто екстравагантних вимог. Сергій Рябков заявив за результатами консультацій 10 січня, що Росію не влаштовують терміни у вигляді не те що місяців, а й тижнів. За його словами, йдеться про якісь нерозкриті ним військові потенціали, які можуть реалізувати Сполучені Штати. І якщо їх буде реалізовано, Росія вживе, знову ж таки, якихось нерозкритих «військово-технічних заходів», які ослаблять безпеку США та НАТО.
Вашингтон не має відповіді на це питання про раптову стратегічну поспішливість Москви. Ще недавно Владімір Путін поводився так, начебто в Росії попереду вічність і вона готова терпляче чекати, поки повз неї «пропливе труп ворога». Тепер усе змінилося. У США висувають різні версії причин цього. За однією з них, навмисне створюючи загрозливу невизначеність, Росія «торгує повітрям», аби отримати односторонні поступки з боку США.
Згідно з іншою версією, Москва вже прийняла рішення про нову ескалацію і, висуваючи неприйнятні ультиматуми, створює casus belli. У цій ситуації США зробили те, що могли зробити. Вони окреслили перед Росією дві перспективи: одна — дипломатичне вирішення суперечностей, друга — кардинальне підвищення ціни подальших агресивних дій. Ціна озвучена і взята Росією до уваги, інакше б вона не продовжувала дипломатичні консультації.
Згідно з коментарями американської сторони, переговірний прогрес там, де він можливий, буде результативним, якщо тільки Росія вживе заходів військової деескалації навколо України. Якщо ж Росія розпочне новий етап війни з Україною, вона опиниться у фінансовій ізоляції (і набагато більшій, ніж відключення від SWIFT), їй доведеться воювати з країною, що отримує масовану військову допомогу союзників, і протистояти ще більше посиленому східному флангу НАТО.
Але невідомо, що буде, коли Росія не вживе заходів деескалації, не починаючи при цьому повномасштабної війни. Хто «моргне перший», можливо покажуть дипломатичні консультації 12 і 13 січня у форматах Ради НАТО—Росія та ОБСЄ.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.