Між союзниками по НАТО — Парижем і Вашингтоном — пробігла чорна кішка.
Тригером для конфлікту послугувало рішення Канберри розірвати контракт вартістю 56 млрд євро із французьким концерном Naval Group на постачання 12 дизель-електричних підводних човнів, оскільки Австралія планує побудувати атомні субмарини, оснащені неядерною зброєю, з допомогою США та Великої Британії. Таке рішення австралійська влада прийняла в рамках тристороннього оборонного союзу AUKUS, створеного тиждень тому для протистояння чимдалі більшій військовій потузі Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Прагнення Китаю контролювати морські шляхи в регіоні, зростання загрози вторгнення на Тайвань накладаються на торгову війну, яку Пекін розпочав торік проти Австралії після закликів Канберри провести розслідування походження COVID-19 і знайти відповідального за поширення хвороби у всьому світі. Тому не дивує прагнення Австралії зміцнити свою обороноздатність, а США — посилити свого вірного союзника в Індо-Тихоокеанському регіоні. Навіть ціною інтересів такої країни, як Франція: за словами прем'єр-міністра Австралії Скотта Моррісона, технічні характеристики французьких субмарин уже не дозволяють розглядати їх як зброю, що необхідна Канберрі з урахуванням погіршення ситуації безпеки в регіоні.
Однак криза у відносинах між трансатлантичними союзниками виникла не тільки тому, що розрив контракту на будівництво французьких субмарин призвів до економічних втрат для Парижа.
Намагаючись захистити свої інтереси, у Вашингтоні й Канберрі недооцінили політичні та психологічні наслідки рішення, яке в Парижі сприйняли як зневажливе ставлення до союзника. Адже англосаксонська «трійка» приймала рішення про створення AUKUS і відмову від контракту без консультацій із Францією: The Sunday Telegraph пише, що деталі узгодили лідери США, Австралії та Великої Британії за спиною Емманюеля Макрона в червні, під час саміту «Великої сімки» у Корнуоллі.
Відтак постраждало самолюбство французів, оскільки удару було завдано по репутації їхньої країни. На думку Парижа, з Францією вчинили як із другосортною регіональною країною, а не як із великою ядерною державою, що відіграє одну з провідних ролей у ЄС і НАТО, має стратегічні інтереси в Індо-Тихоокеанському регіоні й тримає там значні військові сили. І хоча Канберра стверджує, що Париж знав про її наміри, французи це заперечують. Оскільки через сім місяців у Франції відбудуться президентські вибори, Макрон тим паче не може демонструвати м'якотілість перед своїми виборцями.
Французи кажуть про «удар у спину» і кризу довіри між трансатлантичними союзниками, повернути яку раніше обіцяв Байден. «Це справжній підрив довіри між союзними країнами і різкий стратегічний поворот для нас, європейських країн», — заявила міністр оборони Франції Флоранс Парлі. Соєю чергою, очільник французького МЗС Жан-Ів Ле Дріан порівняв Джо Байдена з Дональдом Трампом. Обурення французів таке сильне, що ряд політиків і експертів закликали повторити демарш де Голля й вивести Францію з військових структур НАТО.
Однак для Франції події останніх днів не обмежуються втратою довіри до Сполучених Штатів, Великої Британії та Австралії. Експерти відзначають, що новий оборонний союз послаблює позиції Парижа в Індо-Тихоокеанському регіоні, тоді як військова присутність Франції в Тихому океані одна з найзначніших серед західних країн: близько семи тисяч військовослужбовців, 40 літаків, 15 великих військових об'єктів.
Нова ситуація вимагає від Парижа переглянути свою стратегію в регіоні. Як і політику у сфері експорту озброєння та військової техніки. Адже Франція не продавала атомних підводних човнів іншим країнам, прагнучи не допустити поширення секретних технологій. Австралія ж, отримавши можливість придбати флот атомних підводних човнів, відчиняє собі двері до атомних технологій. Утім, австралійський прем'єр Моррісон запевняє, що його країна залишається відданою «всім узятим на себе зобов'язанням у сфері нерозповсюдження ядерних озброєнь».
Австралійський прем'єр також закликав Францію відкинути емоції та спробувати зрозуміти обґрунтованість рішення його країни. Своєю чергою, Байден заявив, що Париж залишається для Вашингтона ключовим партнером в Індо-Тихоокеанському регіоні, тісну співпрацю з яким буде продовжено. А під час телефонної розмови, що відбулася в середу, Байден і Макрон говорили про необхідність відкритих консультацій із союзниками з питань стратегічної важливості для Франції і європейських партнерів США, щоб створити умови для встановлення довіри між сторонами. При цьому Макрон пообіцяв повернути до Вашингтона посла, відкликаного після того, як стало відомо про зрив багатомільярдного контракту. Крім того, президенти домовилися про двосторонню зустріч наприкінці жовтня.
Проте одній телефонній розмові не під силу зразу ж усунути всі негативні політичні наслідки відсутності консультацій із Францією під час прийняття рішення про створення AUKUS і відмови від контракту з французами на будівництво субмарин. Безумовно, в далекосяжній перспективі Вашингтон і Париж прийдуть до взаєморозуміння. Адже П'ята республіка не має політичного, економічного та військового потенціалу, порівнянного з американським, і тому потребує цього союзника. Як і Сполучені Штати — Франції.
І все-таки «осадочок» залишиться, і він впливатиме як на двосторонні американо-французькі відносини, так і на відносини союзників у рамках НАТО. Звісно, Франція не вийде з військово-політичної організації: в нинішніх геополітичних умовах це ще більше звузило б вплив Парижа на прийняття рішень глобальними гравцями та його можливість реагувати на загрози у сфері безпеки. Операція «Бархан», спрямована на боротьбу з ісламськими бойовиками, яку проводять французи в Сахель-Сахарському регіоні, демонструє обмежені можливості Франції. Але очевидно, що Париж постарається переглянути нову стратегію, розроблювану Північноатлантичним альянсом, метою якої, в тому числі, є й протидія Китаю.
При цьому в Єлисейському палаці знову заговорили про ініціативу «стратегічної автономії», яку просуває Макрон і яка передбачає побудову незалежної від Сполучених Штатів європейської структури оборони. У МЗС і МО Франції заявляють, що рішення США й Австралії «лише посилює необхідність на повний голос обстоювати питання стратегічної європейської автономії. Немає іншого надійного шляху до захисту наших інтересів і цінностей у світі, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні». Втім, до «стратегічної автономії» Європи ще дуже далеко: європейські країни продовжують потребувати сильного американського плеча.
Усі статті цього автора можна знайти тут.